О. Коваль
журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців

Київський національний університет технологій та дизайну, якому у квітні виповнюється 90 років, став першим українським закладом вищої освіти (ЗВО), що одержав ліцензію Міністерства освіти КНР на підготовку фахівців на базі Київського інституту Технологічного університету Цілу (Шаньдунської академії наук) у місті Цзінань.

Таким чином, Україна на 28 році своєї незалежності долучилася до країн світу, що вже відкрили в Піднебесній свої навчальні заклади. Про те, як вдалося здійснити цей задум, про українських викладачів і китайських студентів, про плани поширення української освіти в Китаї розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналу «Україна–Китай» ректор КНУТД Іван Михайлович Грищенко.

Наша розмова починається з того, що Іван Михайлович демонструє кілька книжок із Китаю. На них ієрогліфами написано «申报材料» – «Збірник аплікаційних документів». Це збірник документів, договорів, планів, програм та приписів, які були погоджені під час перемовин, що тривали понад два роки між КНУТД та Технологічним університетом Цілу.

«Коли я їздив у Міністерство освіти КНР таких було три томи, де містилася вся інформація про те, що ми будемо робити, фіксувалися обґрунтування освітніх програм спільно з університетом Цілу»,– каже він.

Неодноразово українцям доводилося презентувати в Китаї свої можливості й досягнення. Проте зусилля не виявилися марними. Міністерство освіти КНР видало ліцензію КНУТД на 20 років. Це відкрило можливість для створення в Піднебесній першого китайсько-українського закладу освіти. Українські викладачі дістали право навчати китайських студентів за такими спеціальностями: дизайн візуальних комунікацій, біотехнології та хімічна інженерія.

А почалося все з того, що кілька років тому Технологічний університет Цілу за підтримки китайського освітнього відомства, під керівництвом менеджера Лі Сіньюань шукав для себе спеціалістів у країнах Європи. Ураховуючи, що в Україні був лише один заклад, де з часів СРСР готують фахівців для шкіряної та легкої промисловості, гості з Цзінані вирішилзавітати саме до Києва. Візитерів приємно здивувала оснащеність українського ЗВО, зокрема сучасне обладнання, на якому працюють і набираються досвіду студенти, високий рівень викладання. Тоді, за версією аналітиків американського журналу CEOWORLD, Київський національний університет технологій та дизайну вже входив до TOP-100 світових дизайнерських шкіл. «У 2016 році ми були на 88 місці, – згадує Іван Грищенко, – тепер рейтинг закладу підвищився. Нині в нас 66 місце». Окрім того, виш посідає 71 місце у світі серед освітніх закладів, які готують фармацевтів. В університеті навчаються майже 10 тисяч студентів. Колектив КНУТД налічує кілька сотень викладачів. З них понад сто активно розвиває міжнародну співпрацю альма-матер із закордонними фахівцями, постійно бере участь у міжнародних наукових заходах. КНУТД часто відвідують іноземні делегації.

«Міжнародною діяльністю університет займається з 1948 року. За цей період університет підготував понад 2,5 тисячі студентів із 75 країн світу. А в часи незалежності в нас кожен рік китайські студенти були»,

– зазначає Іван Михайлович. Є вони й нині. Щоправда, зараз у виші здобувають і поглиблюють знання не тільки китайські студенти, а й одна аспірантка з цієї східної держави.

До того ж Іван Михайлович розповів, що один із китайських випускників КНУТД долучився до розробки дизайну форми для збірної КНР, в якій та виступатиме на зимових Олімпійських іграх 2022 року. Це все свідчення високого авторитету українського ЗВО далеко за кордонами нашої держави. Отже, маючи досвід міжнародної наукової співпраці, а також тривалої освітньої взаємодії з Китаєм, КНУТД, за словами ректора, «вхопився» за ідею інтеграції зусиль із підготовки спеціалістів разом із Технологічним університетом Цілу.

«У цьому університеті – 30 тисяч студентів. Він розмістився на площі 250 гектарів. Бюджети на його утримання сягають мільйонів доларів, які виділяє держава»,

– зауважує Іван Грищенко, додаючи, що китайці розробили емблему спільного з Україною навчального закладу, виготовили значки для його студентів, надрукували футболки з логотипом.

Урочиста церемонія відкриття Київського інституту Технологічного університету Цілу відбулася в Цзінані 28 жовтня минулого року. У заході разом з Іваном Грищенком брали участь 6 викладачів, які увійшли до першої групи українських фахівців, що поїхали навчати студентів. Українську делегацію вітав професор Чень Цзячуань, ректор Технологічного університету Цілу, а також 224 студенти-першокурсники, які були зараховані до Київського інституту Технологічного університету Цілу. Усі вони пройшли спеціальний відбір. Зокрема, перевірялися їхні знання англійської мови, оскільки нею викладаються предмети.

«Без реклами й агітації ми набрали відразу 224 студенти, – наголошує Іван Грищенко, – але можемо щороку набирати по 240 китайських студентів. Протягом найближчих чотирьох років здійснюватимемо набір для підготовки бакалаврів, а потім нам дають по 40 магістрів на дизайн та ще 40 – на фармацію».

Двосторонніми угодами передбачено, що китайські студенти стажуватимуться в Києві, а українські – у місті Цзінань. Також усі вони отримуватимуть дипломи, визнані Україною та КНР, матимуть можливість вступати до аспірантури КНУТД.

«Згідно з нашим та китайським законодавствами про мобільність і подвійні дипломи, ми розробили спільну програму й навчальний план, де з фахових предметів 30% читатимуть українські викладачі, а 70% китайські», – зазначає Іван Грищенко.

«Для Київського інституту Технологічного університету Цілу виділено окреме приміщення, а для українських викладачів підготовлено 40 двокімнатних квартир», – говорить директор Київського інституту, професор Чжен Чжун. Фінансування їхньої роботи в Цзінані здійснюватиме Міністерство освіти КНР, яке також оплачує переліт до Китаю.

Іван Грищенко наголошує, що освітні послуги – такий самий товар, який Україна могла б експортувати за кордон. Саме цим у Китаї давно займаються найпрестижніші університети США, Великої Британії, Франції та Німеччини. На знання є значний попит у країнах, що швидко розвиваються. Лідером серед них, безумовно, є Китай. Але, щоб досягти успіху в цьому напрямку, Україна має пропонувати якісні, передові знання.

«У співпраці з Китаєм нас також цікавить розвиток і вдосконалення всіх навчальних програм, зростання нашого власного потенціалу. Усі викладачі, які вже попрацювали в Китаї, говорили мені, що вони змогли там фахово самореалізуватися, удосконалити англійську мову. Це небезпідставно, оскільки вони мають можливість комунікації з викладачами з інших країн, зокрема Німеччини, які також там працюють. До їхніх послуг велика бібліотека, лабораторії. Але, найголовніше, – підкреслює Іван Грищенко, – вони їдуть туди, як на стажування, тому привозять звідти сертифікати про підвищення кваліфікації».

Українські викладачі перебуватимуть у КНР від 3 до 8 тижнів і матимуть «навантаження» по 8 годин на тиждень, що в наших реаліях може здатися незначним. Проте слід ураховувати, що всі лекції для китайських студентів читаються іноземною мовою. Ще до поїздки педагог повинен підготувати англомовний конспект своїх лекцій, ретельно проштудіювати професійні та технологічні терміни, адже він має пояснювати їх тим, для кого англійська також не є рідною.

Китайські студенти теж приємно вразили своїх викладачів, головно, бажанням вчитися. До нашої розмови приєднується співробітник адміністративного офісу Київського інституту Технологічного університету Цілу Олексій Воляник, який здійснює безпосередню координацію навчального процесу з Києвом під час перебування українських викладачів у Китаї. Олексій розповів, що до наших викладачів там ставляться з величезною повагою, а навчання та обмін досвідом зазвичай не обмежується обумовленими контрактом годинами.

Окрім мовного бар’єра, нашим викладачам доводиться долати культурні відмінності. За словами співрозмовника, китайська культура дуже давня, тому важливо показати їм кращі зразки українського мистецтва.

«Усі китайські діти дуже «прямолінійні», і наші викладачі намагаються надати техніку й знання, які б виходити за певні традиційні межі. І коли це вдається, у китайських учнів виходять дуже незвичні та цікаві речі» , – говорить він.

Ще однією цікавою особливістю викладання в Китаї для наших педагогів стало те, що студенти не дозволяють собі ігнорувати або пропускати лекції. Якщо таке трапилося, то виключно через хворобу чи інші серйозні обставини. Це свідчить не тільки про ставлення молоді до навчання, але й про її дисциплінованість. Можливо, тут відіграє роль і висока конкуренція між студентами, намагання бути кращими, інакшими, чимось виділитися з-поміж багатьох.

«Там студентів в аудиторії по 70–75 осіб замість десяти-дванадцяти в нас», – зазначає ректор. Особливо різниця мала б відчуватися, коли йдеться про лабораторні заняття з хімії, оскільки, на перший погляд, українським викладачам доволі важко примусити китайців робити все як слід. Але виявилося, що навіть у великій аудиторії педагоги з Києва спостерігали дуже сувору дисципліну, коли студенти виконують лише те, що каже наставник.

Здавалося б, на лекціях із дизайну ментору складно приділити увагу кожному підопічному, адже одним необхідно продемонструвати, як тримати пензля в руці, а іншим допомогти правильно загострити олівець. Натомість практика показала, що й це можливо у великій аудиторії.

Коли китайські студенти Київського інституту Технологічного університету Цілу закінчили перший семестр, вони підготували звіт про те, чому навчилися від українських викладачів. Іван Михайлович показує великий стіс практичних робіт китайських студентів, які українські викладачі привезли до Києва, щоб розповісти про свою роботу.

Цікаво переглянути так звані «лукбуки», де кожен студент попри однаковий матеріал намагався представити свої досягнення або власне бачення засвоєного, оформили роботи, застосовуючи різні техніки (тут є надруковані, виконані методом аплікації, з використанням різних матеріалів тощо). Видно, що кожен підійшов до звіту старанно й творчо. Ці роботи якнайкраще демонструють практичні результати українських викладачів у Китаї. Вони є дуже важливим і цікавим прикладом діалогу між викладачами й студентами, що можна використати і в навчальному процесі. «Дуже цікаво подивитися, якими будуть ці «лукбуки» за декілька років, як буде змінюватися їхня техніка», – зазначає Іван Михайлович.

Іван Грищенко також додає, що в Технологічному університеті Цілу дуже серйозні навчальна та експериментальна бази, з якими можна працювати й вітчизняним спеціалістам. Ідеться про хімічні та фармакологічні лабораторії, сучасне комп’ютерне устаткування, студії віртуальної реальності та 3D-моделювання одягу. Усе це звичайні речі для регіонального китайського університету.

Ректор запропонував здійснити невелику екскурсію корпусами університету, розташованими на Печерську. Під час неї ми натрапили на виставку робіт студентів КНУТД, де можна побачити моделі одягу, які мають риси китайської традиційної культури. Слід зазначити, що носіння старовинних нарядів у Піднебесній сьогодні є своєрідним трендом серед молодих китайців. Такі вбрання вони одягають у святкові дні або на весільні церемонії.

«Чи можна використовувати китайські традиційні елементи в дизайні українського одягу?» – запитуємо в Івана Михайловича. «Чому ні? – відповідає він. – Кілька років тому студенти КНУТД представили свої дизайнерські розробки з використанням азіатського стилю на міжнародному фестивалі моди «Печерські каштани», що проходить в українській столиці». Тепер на ці покази будуть приїжджати зі своїми колекціями й китайські дизайнери. За його словами, у КНР він на власні очі бачив цікаві роботи модельєрів, які могли б скласти конкуренцію творінням всесвітньо відомих брендів. «Мені здається, що тема дизайну виходить за межі якоїсь прямолінійності й правил, тому можна запозичувати ідеї з різних країн, зокрема з Китаю», – таку думку висловила Юлія Шевчук, яка обіймає посаду директора офісу адміністрації Київського інституту Технологічного університету Цілу.

Для нього ректор КНУТД виділив окреме приміщення в головному навчальному корпусі. Першочерговим завданням для пані Юлії й Олексія Воляника є координація взаємодії з українськими викладачами під час їхнього перебування в Китаї. Співробітники офісу постійно «на зв’язку» з українськими педагогами в Цзінані.

У разі виникнення потреби вони можуть посприяти вирішенню адміністративних питань із Києва, надіслати з України всі необхідні матеріали для навчального та педагогічного процесів. Такий підхід, коли КНУТД має відповідальних координаторів одночасно і в Києві, і в Цзінані, уже довів свою ефективність.

Саме в дні коли відбувалося це інтерв’ю, працівникам офісу довелося розв’язувати низку невідкладних проблем. Адже нова група українських викладачів із Києва не змогла розпочати викладання в Цзінані через суворі заходи протидії епідемії коронавірусу. Зважаючи на це, другий семестр для китайських студентів Київського інституту Технологічного університету Цілу стартував незвично – за допомогою технологій дистанційного навчання.

Дізнавшись про зростання попиту на захисне спорядження в пік поширення вірусу в Китаї, ректор КНУТД особисто виділив кошти на закупівлю 10 тисяч масок і десятків костюмів біологічного захисту для китайських лікарів. Незважаючи на певний ризик, Олексій Воляник доставив цей гуманітарний вантаж до Китаю, а співробітники офісу адміністрації Київського інституту Технологічного університету Цілу, українські викладачі та керівництво КНУТД з Києва записали відеозвернення до китайських колег із побажанням витримки в цій непростій ситуації.

За таку підтримку представники Технологічного університету Цілу висловили українцям свою вдячність та пошану. У повідомленні, що з’явилося згодом на сайті китайського університету, є такі слова: «Між щирими друзями немає відстані, і навіть попри тисячі кілометрів між нами, ми почуваємося близькими».