Коваль О. Глобальна продовольча безпека: погляди України та Китаю

Олексій КОВАЛЬ,
журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців

Забезпечення доступу людей до якісного харчування є актуальною проблемою як для України, так і для Китаю. У поглядах держав на неї є багато спільного, це попри те, що обидві країни перебувають в кардинально різних умовах. Україна виробляє стільки продовольства, що має його надлишок і здатна прогодувати десятки, якщо не сотні мільйонів людей по цілому світу. Китай, натомість, хоч і постійно збільшує свої врожаї, став найбільшим у світі аграрним імпортером для забезпечення зростаючого попиту свого майже півтора мільярдного населення. Одночасно Україна і Китай прагнуть до змін системи внутрішнього споживання, особливо це стосується забезпечення населення якісною їжею, підвищення різноманітності харчування, зменшення обсягу їжі, яка викидається на сміття, тощо.

Київ і Пекін визнають тему продовольчої безпеки як одну з ключових у процесі виконання цілей стабільного розвитку, визначених ООН на перспективу до 2030 року. Країни займають активну позицію в подоланні голоду. Таким чином, можна говорити, що в глобальному вимірі перед Україною та Китаєм стоять схожі проблеми, і їхня співпраця у сфері продовольчої безпеки може мати значний влив на ситуацію у світі.

COVID-19 – ВИКЛИК ДЛЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

Глобальна пандемія коронавірусу стала новим викликом для людства, вдаривши не лише по системі охорони здоров’я, а й по продовольчим системам різних країн. Поширення COVID-19 стало причиною найбільшого приросту масштабів голоду за останні десятиліття, і його наслідки відчули всі країни з низьким та середнім рівнем доходів. Через пандемію люди були змушені змінювати свої звички споживання їжі (наприклад, через неможливість харчуватися в закладах громадського харчування, ресторанах, неможливість купувати їжу щоденно, падіння доходів тощо), повинні були самостійно шукати продукти харчування і способи їх доставки, а подекуди змінювати свій раціон, через те що деякі продовольчі товари ставали недоступними (свіжі овочі і фрукти, кондитерські вироби). Опитування показали, що в різних країнах Європи від 15 до 42 % людей змінили свої звички в харчуванні. У деяких країнах, які залежні від імпорту продовольства через розривання логістичних ланцюжків, пандемія призвела до трагічних наслідків. Так, мільйони людей на Африканському континенті опинилися на межі голоду на фоні того, що понад 80 % харчів мешканці континенту отримують з інших країн.

За даними ООН, світові ціни на їжу ростуть рекордними для останнього десятиліття темпами. Їхній індекс у травні ц. р. був на 40 % вищим за минулорічний. Зрозуміло, що така ситуація найбільше б’є по бідних країнах чи економіки яких розвиваються.

Таким чином, пандемія COVID-19 лише погіршила ситуацію з глобальною продовольчою безпекою, яка в минулі роки потерпала головним чином від змін клімату, які ведуть до зменшення врожаїв і втрати родючих земель, збройних конфліктів, економічних криз і розповсюдження шкідливих комах, які знищують п’яту частину врожаю по всьому світу щорічно. Як наслідок, понад 800 млн людей по всьому світу живуть в умовах голоду чи під загрозою голодної смерті.

Проблема ускладнюється тим, що сучасне сільськогосподарське виробництво само по собі є фактором кліматичних змін. Чверть обсягу парникових газів продукується саме тут. Треба вирішити дилему – як нагодувати людей і при цьому знизити навантаження на довкілля.

Для пошуку відповідей на нові виклики треба збільшити зусилля, щоб досягти мети – до 2030 року подолати голод. На фоні зростаючих загроз в ООН вже почали визнавати, що досягти цієї мети буде складно.

Як заявив Девід Бізлі, голова Всесвітньої продовольчої програми, яка також входить у систему ООН, Латинська Америка може найбільше постраждати від голоду, викликаного пандемією. Там число голодуючих зросте в 2,5 раза згідно з прогнозами. Під загрозою поширення голоду перебувають регіони Азії та Південної Африки. У вересні 2021 року Генеральний секретар ООН скликав світових лідерів на Саміт з питань продовольчих систем з метою максимального використання спільних переваг для виконання цілей сталого розвитку до 2030 року та вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату. Цілі Саміту продовольчих систем полягають у тому, щоб надати імпульс, розширити знання та поділитися досвідом та підходами, які допоможуть країнам розкрити переваги систем харчування на користь всього людства.

ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В КИТАЇ ЯК ФАКТОР ГЛОБАЛЬНОЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

‘Китай вже демонструє приклад для інших. Адже вже 2020 року він оголосив, що цілковито подолав бідність на національному рівні (тобто виконав одну з ключових цілей сталого розвитку ООН на 10 років раніше терміну). До цього суттєво поліпшив стан доступу населення до різноманітних продуктів харчування, забезпечивши необхідний обсяг калорій для населення. За «Індексом харчової стійкості» за 2018 рік Китай посідав позиції поряд з Південною Кореєю та Великою Британією. Натомість за стійкістю сільського господарства у нього показники на рівні таких країн, як Судан та Індонезія. Попри це, Китаю вдається постійно підтримувати родючість оброблюваних земель, особливо в північно-східному Китаї. Також Китай взяв на озброєння практику оренди земельних ділянок на території інших країн – на Африканському континенті, в Австралії, в Російській Федерації тощо, адже не має можливості до суттєвого збільшення власних посівних площ.

Голова Всесвітньої продовольчої програми Девід Бізлі: “Пандемія коронавируса може викликати голод “біблійних масштабів”, якщо не почати боротися з ним зараз”

Нагодувати 20 % населення світу, маючи 9 % орної землі, дуже важко. У 2020 році Китай зібрав 669 млн тонн зернових. На 95 % по таким ключовим культурам як рис, пшениця та кукурудза Китай задовольняє власні проблеми самостійно. Натомість по багатьом іншим продуктам Китай став залежним від зарубіжного імпорту. Наприклад, імпорт соєвих бобів в останні роки зростав швидкими темпами, і подекуди цілий світ не встигав задовольнити зростаючий китайський апетит. Збільшилися потреби Китаю в м’ясі – китайці почали споживати більше не лише традиційної свинини, але й м’ясо птиці і телятину. Від початку століття в три рази зросли обсяги споживання китайцями молока і молочних продуктів, яких раніше в раціоні китайців майже не було. За цей самий період майже подвоїлося споживання фруктів.

Китай став найбільшим імпортером продовольства у світі, обійшовши Європейський Союз та Сполучені Штати. У 2019 році він купив продуктів на 133 млрд дол. США. При цьому домінування сировинних товарів – соєві боби, кукурудза, бавовна – поступово сходить нанівець, і тепер основна частина – це готові продовольчі товари з високою доданою вартістю, високоякісні харчові продукти, екологічно чисті. Себто робиться все, щоб задовольнити зростаючи потреби і нові кулінарні смаки населення.

Зважаючи на нестабільну ситуацію у світі, Китай активно розширював можливості своїх зернових сховищ, зберігаючи в них обсяг, що дорівнює приблизно річному врожаю. Таким чином він страхує себе від природних катаклізмів, які часто трапляються в Китаї – посух та повеней.

Отже, Китай на даний момент цілковито забезпечив своє населення продовольством, а імпортні поставки сільськогосподарської сировини йдуть, переважно, на потреби прогодування зростаючого поголів’я худоби.

Китайці наголошують, що успішно задовольняючи свої власні потреби, вони роблять світову ситуацію з продовольством стабільною і дають шанси на розвиток сільськогосподарського виробництва в інших державах, які завдяки стратегії орієнтації на потреби китайського споживача можуть мати зиск.

В останні роки Китай також проводить боротьбу з надмірним споживанням їжі і намагається зменшити харчові відходи. Щороку на смітнику опиняється 35 млн тонн харчів, що складає 6 % от загального обсягу виробництва продуктів харчування в країні. Таким обсягом можна прогодувати 30–50 млн людей, кажуть вчені. Так, згідно з даними Китайської академії суспільних наук (CASS) китайські заклади харчування викидають 17–18 млн тонн харчів на смітник кожен рік. Але найбільше ці відходи шкодять навколишньому середовищу.

Для вирішення цієї проблеми китайська влада вживає суворі заходи щодо фінансових санкцій проти тих, хто марнує їжу або закликає до надмірного споживання харчів. У квітні 2021 року в КНР було прийнято спеціальний закон проти марнотратства харчів. Зокрема, ресторани одержали право збільшувати плату, якщо замовник не з’їв їжу, а сервіси доставки їжі можуть бути покарані штрафами, якщо пропонують надмірні порції. Голова КНР Сі Цзіньпін у часи пандемії особисто ініціював кампанію «Чиста тарілка», спрямовану проти харчових відходів, яка, серед інших цілей, прагне нагадати всім, що «ми все ще повинні мати відчуття кризи щодо продовольчої безпеки».

Продовольча безпека завжди була важливою стратегічною метою політики Китаю. Останні події, такі як масові повені по всій країні, на додаток до перебоїв, спричинених пандемією COVID-19, підняли рівень тривоги у харчовому секторі.

УКРАЇНА ЗМІНЮЄ СВОЮ ПРОДОВОЛЬЧУ СИСТЕМУ

Для України проблема стійкості продовольчої системи також актуальна. Факторами, які впливають на стан продовольчої безпеки в Україні, є економічні чинники, військовий конфлікт та кліматичні зміни.

Ситуація в Україні навіть погіршилася, зазначають в ООН. У виданій в липні ц. р. доповіді Продовольчої і сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (FAO) «Стан справ в галузі продовольчої безпеки і харчування у світі» зазначається, що в Україні 1,1 млн людей мають гостру нестачу харчів, себто живуть на межі голоду. Причиною такого стану є економічна ситуація в державі, що змушує людей змінювати раціон. За калорійністю він наближається до мінімального рівня визначеного, як індикатор здорового способу життя, – 2500 ккал на добу для чоловіків. Причому в раціоні домінують вироби з борошна, картопля, масло і овочі, тоді як такі необхідні продукти, як молоко, фрукти та риба українці споживають 50–60% від норми.

Також у найближчі 30–40 років Україні загрожує розширення пустелі на великих територіях через кліматичні зміни. 2/3 території країни можуть стати зоною ризикованого землеробства. Південь України, де зосереджено 46 % посівів зернових культур, поступово стає сухим субтропічним.

Заступник міністра економіки України, Торговий представник України Тарас Качка в ході підготовки до Саміту ООН з продовольчих систем, заявив, що цим питанням і проблемам відведені пріоритетні місця в державній політиці України.

Національний підхід до трансформації продовольчих систем в Україні передбачає три напрями дій, – зазначив чиновник.

Перший пріоритетний напрям – «Здорове харчування для всіх», у рамках якого передбачається забезпечення рівного доступу всіх категорій населення до якісного і здорового харчування. Стимулюватимуться стійке споживання, зміни в гастрономічній культурі, зменшення втрат їжі та харчових відходів, запровадження систем безпечності харчових продуктів, розвиток крафтового й локального виробництва.

Другий пріоритетний напрям – «Дружнє до довкілля виробництво», тобто досягнення кліматичної нейтральності у виробництві до 2050 року. «Зокрема, сільське господарство є ключовим фактором майбутньої нейтралітету клімату в Україні. За останніми оцінками, Україна загалом досягла прогресу за 15-ма з 17-ти Цілей сталого розвитку. Разом з тим національна політика направлена на опрацювання заходів для реалізації цілей 13 та 15 – боротьба зі змінами клімату та збереження екосистем суші».

Третій пріоритетний напрям – «Стійкість до ринкової нестабільності та доступність продуктів харчування для всіх» – акцентований, зокрема, на економічних та соціальних аспектах, спрямований на зміцнення внутрішнього ринку і стимулювання експорту. У цьому контексті важливим є посилення взаємодії зі світовими гуманітарними організаціями, підтримка малих виробників, забезпечення продовольчої безпеки, перехід до стійких моделей виробництва і збуту.

Україна має багато спільного з Китаєм у поглядах на майбутнє розвитку продовольчих систем і на перспективи реалізації Цілей сталого розвитку, визначених ООН. При цьому Україна, маючи в останні роки рекордні врожаї зернових культур, виступає в якості країни, яка здатна забезпечити продовольчу безпеку інших держав. Україна готова до діалогу про це з іншими країнами, які поділяють такий план дій.

Китай варто розглядати не лише як країну, що буде й надалі нарощувати свій продовольчий імпорт, а отже йому буде вигідно купувати все більше аграрної продукції в українських виробників. Завданням України є обмін досвідом з Китаєм по підвищенню ефективності і стійкості власної системи продовольчої безпеки, управлінню ризиками і цілеспрямованим зусиллям щодо запобігання втрат їжі та зменшення відходів, які принесуть не лише економічні та екологічні переваги, знищать нерівномірне споживання. Це може принести користь всьому суспільству.