Кіктенко В. О. Розвиток українського китаєзнавства: до питання необхідності створення мозкового центру з досліджень сучасного Китаю

В. О. Кіктенко, доктор філософських наук, завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців

Практичні і політичні завдання розуміння Китаю як країни-цивілізації привели до появи в західній науці двох галузей знань – синологія (Sinology або 汉学, hànxué) та дослідження сучасного Китаю (Contemporary China Studies або  当代中国研究, dāngdài zhōngguó yánjiū). Спочатку західна синологія була орієнтована на вивчення китайського мислення та китайської цивілізації, щомало і практичний вимір – пошук способів впливу на Китай та на його правлячу еліту. З XIX ст. західна наука все більше і більше почала зосереджуватися на економіці, політиці та культурі Китаю. Сьогодні синологія цілком зосереджена на вивченні традиційної китайської історії, літератури, філософії та мови, а дослідження сучасного Китаю фокусуються виключно на сьогоднішніх реаліях. Ці два напрями розвиваються незалежно один від одного, що визначає специфіку їх методологічних підходів і міждисциплінарної взаємодії, що часто приводить до інтенсивних дискусій, які межують навіть з конфліктами.

Розвиток і зростання кількості досліджень сучасного Китаю багато в чому визначаються потребами тієї чи іншої держави, а скорочення синологічних досліджень відповідно пояснюється відсутністю таких. Очевидно, що політичні потреби були і залишаються основним стимулом розвитку сучасних досліджень Китаю.

Наступного року виповниться 40 років з моменту започаткування проведення Політики реформ і відкритості (改革开放, Gǎigé kāifàng) – програми економічних реформ, – що були розпочаті в Китайській Народній Республіці з метою створення соціалізму з китайською специфікою, або соціалістичної ринкової економіки і відкритості зовнішньому світу.

Швидкість і фундаментальність соціально-економічних трансформацій, здійснених в КНР, безпрецедентні в історії людства. Китай став не лише другою економікою світу, але лідером глобалізації. Все це визначає підвищений інтерес вчених усього світу до змін, які відбуваються останніми десятиліттями в суспільстві, політиці та економіці КНР. Дослідження сучасного Китаю містять широкий спектр питань у сфері суспільних наук для досягнення більш глибокого розуміння описуваних складних процесів. Слід зазначити, що дослідження сучасного, глобального Китаю самі по собі не є глобальними і представлені в світі вкрай нерівномірно – найбільш розвинені в США, Канаді, Австралії, Японії та Південній Кореї; серед європейських країн лідером є Великобританія; в Росії, Індії, В’єтнамі та Мексиці є відносно невелика кількість вчених-китаєзнавців. Для Європейського Союзу стратегічним завданням стає розвиток даної наукової дисципліни на рівні всієї спільноти. В інших країнах світу дослідження сучасного Китаю, зокрема і Китаю в цілому, залишаються недостатньо розвиненими або повністю відсутні. Так, невелика кількість китаєзнавців є в Південно-Східній Азії (в основному вони зосереджені у В’єтнамі та Сінгапурі) та в Центральній Азії і практично вони відсутні в Західній Азії та на Близькому Сході (за винятком Єгипту). Також практично їх немає в країнах Африки на південь від Сахари (за винятком Південно-Африканської Республіки), а також в Латинській і Центральній Америці (за винятком Мексики та Аргентини).

Необхідно відзначити, що експертне співтовариство українських китаєзнавців також нечисленне й інституційно об’єднане лише в рамках діяльності Української асоціації китаєзнавців. Більшість з них виступає за розвиток українсько-китайського співробітництва, але, на жаль, в органах державної влади України вони практично відсутні, що вказує на серйозну кадрову проблему. Існуюча експертиза щодо розвитку українсько-китайських відносин в основному є вузькою по спеціалізації, формальною за рівнем аналітики, яка до того ж ґрунтується на невеликій кількості джерел (як правило, не використовуються китайські джерела). Добре відомо, що розвиток національної школи китаєзнавства є головним індикатором намірів тієї чи іншої держави розвивати повномасштабні і ефективні відносини з Китаєм. Відповідно відсутність чітко сформульованої і розробленої програми розвитку китаєзнавства в Україні є перешкодою для налагодження співпраці з Китаєм, яке на політичному рівні визначене нашими країнами як стратегічне. Тому розвиток в Україні досліджень сучасного Китаю є важливим як ніколи, а необхідність прискорення темпів розвитку українсько-китайських відносин висувають перед українськими вченими кардинально нові завдання.

Давно назріла необхідність створення в Україні «мозкового центру» (далі – Центр), який би займався дослідженнями проблем розвитку сучасного Китаю і українсько-китайських відносин, надаючи необхідні консультаційні послуги урядовим, громадським і приватним структурам з широкого кола проблем внутрішньої і зовнішньої політики, економіки, безпеки, соціальної сфери, екології, медицини тощо. Нагадаємо, що сьогодні в світі «мозкові центри» – це важливий інструмент підтримки управлінської діяльності, що пов’язано з потребою офіційних осіб у високопрофесійній експертизі в зв’язку зі складністю і багатогранністю розв’язуваних ними завдань. Головне завдання такого Центру має полягати в здійсненні аналізу істотних змін, що відбуваються сьогодні в Китаї: швидке економічне і науково-технічне зростання, трансформація соціальної структури, реформа системи освіти, розвиток міст і сільських районів, міграційні процеси тощо. Всі ці зміни необхідно розуміти в історичному, культурному, політичному та економічному контексті.

Центр повинен допомогти об’єднати зусилля українських китаєзнавців і представників інших суспільних наук, що дозволить реалізувати міждисциплінарну співпрацю і сформувати чіткі методологічні підходи до вивчення сучасного Китаю і його місця в світі. На сьогодні практично відсутні спільні українсько-китайські дослідження, що також повинен заповнити Центр шляхом встановлення партнерських відносин з провідними китайськими університетами та в результаті стати головною інституцією в галузі досліджень сучасного Китаю в Україні.

Зважаючи на вище зазначене, можна виділити основні цілі Центру:

1) створення бази і координаційного наукового центру з вивчення сучасного Китаю, що об’єднує науково-дослідну та викладацьку діяльність (підготовка фахівців вищого рівня);

2) критичний аналіз розвитку сучасного Китаю на основі строгих підходів суспільних наук (юриспруденція, економіка, психологія, філологія, лінгвістика, риторика, соціологія, історія, політологія, педагогіка, культурологія, географія, антропологія);

3) забезпечення високого рівня розвитку китаєзнавства в Україні як комплексної науки;

4) застосування міждисциплінарного підходу в китаєзнавчих дослідженнях;

5) зміцнення і розширення досліджень з усіх аспектів досліджень сучасного Китаю;

6) розробка і здійснення дослідницьких проектів;

7) підтримка тісних зв’язків між експертними співтовариствами України та Китаю в даній області досліджень;

8) забезпечення всебічного охоплення досліджень сучасного Китаю;

9) надання сприяння в розробці та реалізації стратегічного партнерства між Україною і Китаєм.

Для досягнення більш високої ефективності, робота Центру в основному повинна бути зосереджена на політологічних та економічних дослідженнях (Китай та глобальний світ, геоекономічний проект «Один пояс, один шлях», місце Китаю в регіоні та глобальній системі безпеки, торгівля та двосторонні відносини з такими ключовими державами як США, ЄС, Японія, Південна Корея і Південно-Східна Азія), приділяючи увагу, безумовно, й іншим напрямам досліджень.

У головному ж Центр повинен відігравати важливу роль у формуванні українського підходу до вивчення сучасного Китаю та бути важливим джерелом науково-обґрунтованої інформації про соціально-економічний та політичний розвиток Китаю в XXI ст. Крім того, Центр зможе виявляти і виховувати молодих інтелектуалів, ділових і політичних лідерів, які будуть визначати характер відносин між Україною та Китаєм найближчим десятиліттям.