Кіктенко В. О. Дослідження Китаю та викладання китайської мови в Київському комерційному інституті (1913 – 1918)

В. О. Кіктенко
д. ф. н., старший науковий співробітник, завідувач відділом Азіатсько-Тихоокеанського регіону Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців, співзасновник і головний редактор журналу «Україна – Китай»

Наприкінці ХІХ – на початку XX ст. Російська імперія проводила активну політику засвоєння земель Далекого Сходу із залученням значних капіталовкладень. Україна як найбільш промислово та аграрно розвинена частина Російської імперії у різний спосіб брала участь у реалізації цих планів[2]. Одним з прикладів цього є формування в цей час в Україні центру практичного сходознавства, де було представлене й вивчення Китаю. У 1906 р. у Києві були організовані приватні комерційні курси, які швидко перетворився на вищий навчальний заклад – Київський комерційний інститут, підпорядкований Міністерству торгівлі та промисловості.

Цей інститут став одним з провідних на території України центрів з підготовки економістів, які відіграли вагому роль у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Російської імперії. Біля витоків інституту стояв та був його директором до березня 1917 р. М. В. Довнар-Запольський (1867 – 1934), видатний історик, учень В. Б. Антоновича (1834 – 1908).

Рис. 1. М. В. Довнар-Запольський – директор Київського комерційного інституту. Світлина 1907 – 1912 рр.

У пояснювальній записці 1906 р. до Міністерства торгівлі та промисловості щодо створення комерційних курсів у Києві М. В. Довнар-Запольський звертає увагу на необхідність вивчення країн Азії: «Історія торгівлі й економічна географія будуть поставлені відповідно до завдань вищої освіти. При цьому щодо економічної географії, то передбачається особливо детально знайомити студентів з економічним боком місцевого краю, крім того, до неї ж запропоновано ввести відділ етнографії російських інородців Передньої та Середньої Азії. На етнографію як допоміжну науку для комерції до цього часу у Росії не звертають жодної уваги. Щодо цього Англія, особливо Німеччина і навіть Австро-Угорщина значно випередили нас. Засновникам курсів хотілося б ввести до обігу комерсантів думку про доцільність знайомства із зовнішнім побутом малокультурних народів для успіхів вітчизняної торгівлі й промисловості»[3].

З 1910 р. ці завдання почали реалізовувати вже в новому інституті у формі практичного сходознавства. Міністр торгівлі та промисловості І. С. Тімашев у 1911 р. організовував спеціальну експедицію для вивчення російських торговельних відносин зі Сходом. 21* січня 1912 р.[4] М. В. Довнар-Запольський надсилає лист І. С. Тімашеву з проханням прикомандирувати до експедиції студентів Київського комерційного інституту. Професор Довнар-Запольський пише міністру, що студенти інституту відвідують та вивчають Передню Азію, Персію та Японію. До того ж у листі йдеться про те, що професор К. Г. Воблий на своєму Семінарі економічних наук приділяє особливу увагу східній торгівлі, а студент С. С. Остапенко надрукував цілу низку робіт у «Віснику фінансів», присвячених дослідженню російського імпорту до Персії на основі вивчення матеріалів персидських митниць того часу[5]. Отже, в інституті йшов процес посилення вивчення та викладання економік країн Азії.

Рис. 2. Приміщення Київського комерційного інституту на Бібіковському бульварі 22/24[6]. Фото 1908 р.[7]

Цікавим фактом є те, що в Київському комерційному інституті нетривалий час викладав Віктор Моріцович Штейн (1890 – 1964), уродженець Миколаїва, видатний радянський економіст та китаєзнавець, фінансовий радник Національного уряду Китаю (1926 – 1927), декан східного факультету Ленінградського державного університету (1946 – 1949), керівник Далекосхідного кабінету Інституту сходознавства АН СРСР (1956 – 1962), автор близько 130 праць з економічної та політичної географії, економіки та історії країн Азії, здійснив переклад і дослідження економічних глав давньокитайської пам’ятки «Гуань-цзи» (《管子》). 25 вересня 1918 р. В. М. Штейн був обраний на посаду викладача предмету «Банки, кредит, гроші» за рекомендацією декана економічного факультету, професора К. Г. Воблого, який був добре обізнаний із працями молодого вченого та знав його особисто. Крім цього, В. М. Штейн викладав іще в одному навчальному закладі Києва – на Вищих жіночих курсах. Після проголошення Української Народної Республіки, 3 січня 1919 р. В. М. Штейн отримав дозвіл на читання свого курсу від нового Міністерства вищої школи та мистецтва. Можна впевнено стверджувати, що китаєзнавчі й ширше – сходознавчі зацікавлення В. М. Штейна почали формуватися у Києві. Відомо, що він був учасником семінару професора К. Г. Воблого, на якому особливу увагу було приділено східній торгівлі[8].

Рис. 3. В. М. Штейн[9]

У Київському комерційному інституті програми підготовки фахівців зі східних ринків передбачали й вивчення арабської, турецької, китайської та японської мов. Звернення до далекосхідної тематики розпочалося 1911 р., коли студент С. І. Новаковський вирушив у своє перше відрядження до Японії. Результатом його другої поїздки стала підготовка ним проекту довідкового видання «Вся Японія» під загальним керівництвом М. В. Довнар-Запольського та за участі професора Імператорського Санкт-Петербурзького Університету О. І. Іванова (1878 – 1937), видатного російського китаєзнавця. Через відсутність коштів книгу не було надруковано, проте праця була виконана на високому фаховому рівні. Крім того, С. І. Новаковський прочитав цикл лекцій з етнографії та географії Японії й розпочав пошуки викладача китайської та японської мови для Київського комерційного інституту. Під час відрядження до Японії він познайомився з Накаямою Іцудзо[10], який у Токіо викладав японську мову російським студентам. Після повернення до Києва С. І. Новаковський[11] запропонував Накаяму Іцудзо керівництву інституту для викладання китайської та японської мови, але ця пропозиція була відхилена[12], бо 8* 1913 р. на цю посаду було обрано Миколу Йосиповича Конрада (1891 – 1970).

 

Рис. 4. О. І. Іванов[13]                                                                     Рис. 5. М. Й. Конрад. Фото 1931 р.[14]

Обставини обрання М. Й. Конрада на посаду викладача китайської та японської мови цілком з’ясувати не вдалося. Проте очевидно, що найбільшу роль у цьому відіграли дружні стосунки М. В. Довнар-Запольського та О. І. Іванова, учнем якого був М. Й. Конрад. На той час у Київському комерційному інституті поглиблюється далекосхідний напрямок у дослідженнях країн Азії. Це збіглося з пошуками посади М. Й. Конрадом, випускником Імператорського Санкт-Петербурзького Університету за кафедрою китайської словесності та випускником Практичної академії. Про появу в Києві вакансії викладача китайської та японської мов М. Й. Конрад дізнається від свого вчителя О. І. Іванова, який проводить підготовчі перемовини щодо його кандидатури. Про це свідчить його телеграма на ім’я М. В. Довнар-Запольського[15] та відповідь із проханням надати докладнішу інформацію. М. Й. Конрад за порадою професора Іванова сам пише листа професору Довнар-Запольському, проте його перший лист не дійшов до адресата, а тому листування розпочинається з другого: «С.Пб., 29-го березня 1913 року. Ваша Екселенція Митрофане Вікторовичу. Кілька днів тому я звертався до Вас з листом, в якому вказував, що мені б хотілося зайняти вакансію, як я чув, посаду викладача китайської та японської мов в Київському комерційному інституті, при чому поставляю Вас до відома, що у мене є освітній ценз (диплом 1-го ступеня Факультету східних мов за відділенням китайсько-японської словесності і закінчення Практичної східної академії), а також щодо тих осіб, які могли б, у разі необхідності, дати про мене відповідний відзив (професор Іванов, мій викладач китайської мови в Університеті, Д. М. Позднєєв[16], викладач японської мови в Академії, обидва віце-голови Російсько-японського товариства, колишній міністр торгівлі та промисловості І. П. Шишков, і голова правління Китайської східної залізниці О. М. Вентцель[17]). Дотепер я не маю від Вас жодної відповіді, так само як і професор Іванов, який послав Вам 16 березня телеграму з проханням повідомити про результат мого клопотання. Зважаючи на це, дозволю собі знову звернутися до Вашої Екселенції з проханням поставити мене так чи інакше до відома, якого роду відповідь можу чекати я на мою пропозицію; чи можу я вважати питання вирішеним про її прийняття до числа викладачів Інституту принципово вирішеним в позитивному сенсі або ж ні. Знати це мені вкрай важливо для того, щоб мати свободу дій в Петербурзі, бо поки не отримаю тієї чи іншої відповіді від Інституту, я не можу погодитися на ті пропозиції, які мені роблять від інших установ. Тому ще раз уклінно прошу сповістити мене, якщо можливо, телеграмою на адресу: Санкт-Петербург, Василевський острів, 16 лінія будинок 16, кв. 33 Миколі Йосиповичу Конраду, бо до середи наступного тижня мені треба буде розв’язати питання про заняття посади в іншому місці. Маю честь перебувати покірним слугою Вашої Екселенції. М. Конрад»[18].

Наступний лист від 5* квітня 1913 р. із Риги: «Ваша Екселенція Митрофане Вікторовичу. У вівторок 2-го цього квітня проф. О. І. Іванов повідомив мене про отримання ним від Вас повідомлення, в якому Ви вказуєте, що питання про заміщення кафедри східних мов в Інституті вирішуватиметься в травні поточного року, причому Ви згадуєте, що донині Інститут не отримував від мене ніяких заяв. У своєму листі від 29 Березня я дозволив собі вказати Вам, що така заява була зроблена мною у вигляді приватного листа на Ваше ім’я майже місяць тому. Так радив мені поступити проф. О. І. Іванов, який порекомендував заздалегідь дізнатися Вашої думки з приводу моєї кандидатури, а також подробиці заміщення посади. Очевидно усі непорозуміння сталися внаслідок того, що мій лист загубився в дорозі. Нині одночасно із цим листом відправляю на Ваше ім’я своє прохання і curriculum vitae[19], причому знову таки дозволяю собі уклінно просити Вас не відмовити повідомити мені деякі подробиці, що стосуються винагород, викладання та служби, так само як тих документів, які мені необхідно надати, якщо питання про мій вступ до числа викладачів Інституту можна вважати принципово вирішеним в позитивному сенсі. Останнє для мене особливо важливо, тому що Факультет східних мов має намір залишити мене для підготовки до професорського звання і я повинен в разі свого переходу в Київ зробити відповідну заяву. Отже маю честь залишатися слугою Вашої Екселенції. М. Конрад. Адреса: м. Рига, Зассенгорф, Маргаритенська вул. № 17»[20].

Слідом за клопотанням М. Й. Конрада про зарахування його викладачем у Київський комерційний інститут надходить також рекомендація його вчителя – професора О. І. Іванова, в якій Конрад охарактеризований як «самостійний дослідник», повідомлено про два його відрядження до Японії у 1911 та 1913 рр., й дана висока оцінка його теоретичній та практичній підготовці у володінні китайською мовою[21]. Як наслідок, згідно рішення Навчального Комітету Київського комерційного інституту від 8* травня 1913 р. й розпорядження Навчального відділу Міністерства торгівлі та промисловості від 28* серпня 1913 р. М. Й. Конрад стає тимчасовим штатним викладачем китайської та японської мови. Остаточно на посаді штатного викладача М. Й. Конрада було затверджено розпорядженням канцелярії Міністерства торгівлі та промисловості від 2* травня 1914 р.[22]. Документ від 17* травня 1913 р. доводив до відома М. Й. Конрада рішення про затвердження його на посаді з винагородою 1500 карбованців на рік, його курс складав 12 годин викладання щотижня, два дні з яких мали були бути лекційними та присвячені Далекому Сходу[23]. А. Є. Глускіна вказує назву цього лекційного курсу – «Етнографія Далекого Сходу»[24], який на сьогодні не знайдено.

Ще один лист М. Й. Конрада до М. В. Довнар-Запольського з Риги від 25* травня 1913 р. вже не містить у собі переживань та сумнівів – у ньому завзяття починання і радісні клопоти з організації викладання свого предмета: «Ваша Екселенція. Вважаю за необхідне поставити Вас до відома, що документи мої про освіту будуть надіслані лише 29-го травня 1913 року, бо мені вдасться отримати їх в Канцелярії Попечителя С. Петербурзького Навчального округу не раніше вівторка 28-го травня. Потім я маю просити Навчальний комітет Інституту повідомити мені свої пропозиції щодо програми викладання, щоб я міг погодитися з ними при складанні програми, до якої маю намір приступити найближчим часом. При цьому дозволю собі зауважити, що я особисто вважав би для себе найзручнішим представити Інституту свою програму на початку серпня цього року, бо в цей термін я маю намір бути вже в Києві і тоді ж вести переговори щодо придбання бібліотекою Інституту відповідних посібників. З найглибшою пошаною, М. Конрад. Адреса: м. Рига, Зассенгорф, Маргаритенська 17, Конраду»[25].

Згідно з умовами прийому на роботу відповідно до ст. 16 Статуту Київського комерційного інституту М. Й. Конрад надав документи про свою освіту[26]. Оригінали його диплома про закінчення Імператорського Санкт-Петербурзького Університету[27] та метричного свідоцтва так й залишилися у Києві та зберігаються зараз в Державному архіві м. Києва[28]. Так починається нетривалий київський період М. Й. Конрада. Він жив у центрі Києва на вул. Велика Житомирська, буд. 6-а, кв. 10, поблизу від Київського комерційного інституту.

Рис. 6. Диплом М. Й. Конрада про закінчення Імператорського Санкт-Петербурзького Університету

Зберіглася програма з китайської мови М. Й. Конрада: «Перший рік вивчення мови. 4 години щотижня. Вивчення зразків сучасного розмовного стилю китайської мови в мандаринському діалекті.

ОСНОВИ ГРАМАТИЧНОЇ БУДОВИ ТА ФРАЗЕОЛОГІЇ. ПЕРШИЙ СЕМЕСТР.

  1. Стислий лінгвістичний вступ до вивчення китайської мови.
    • Положення китайської мови в морфологічній та генетичній класифікації мов.
    • Діалекти.
    • Фонетичні особливості.
    • Тони.
  2. Ієрогліфічна писемність.
    • Питання про походження ієрогліфічної писемності та її розвиток.
    • Категорії ієрогліфів.
    • Так звані «Ключі».
    • Системи словників.
    • Транскрипція китайських слів.
  3. Структура китайської фрази. Читання найпростіших зразків різного змісту.
  4. Практичні вправи в досліджуваних формах, що виражаються в усній бесіді з викладачем.
  5. Основи китайської каліграфії. Вправи в правильному написанні ієрогліфів звичайного накреслення.

Посібники. Загальні: словники – Арх. Паладій, П. Попов. Китайсько-російський словник, Д. Пещуров. Китайсько-російський словник, складений Пекінською духовною місією, за ред. єп. Інокентія. Тексти: “Хуа-юй-гу-цзі-ду-бень”[1], вид. О. І. Івановим.

ДРУГИЙ СЕМЕСТР.

  1. Читання складніших зразків усного мовлення, відповідно до викладу основних засад китайської граматики. Так звані «допоміжні дієслова».
  2. Читання зв’язного тексту, написаного або відпрацьованого в розмовному стилі. Граматичне, фразеологічне та ієрогліфічне тлумачення тексту. Передача змісту прочитаного у відповідях на питання викладача, а також самостійно.
  3. Переклад китайською мовою найпростіших російських фраз з метою встановлення граматичних і фразеологічних відповідностей форм російської та китайської розмовної мови. Виконання частини таких перекладів письмово з метою:
    • вправляння у правильному письмі ієрогліфів
    • полегшення їх запам’ятовування.

Посібники. Загальні: граматикиПопов П. С. Стислий вступ у вивчення китайської мови, Шмідт П. Досвід мандаринський граматики. Тексти: одна з повістей збірки “Цзінь-гу-ці-гуань”[2].

ДРУГИЙ РІК ВИВЧЕННЯ МОВИ. 3 години щотижня. Вивчення зразків сучасного літературного стилю. ТРЕТІЙ СЕМЕСТР.

  1. Відношення форм літературного стилю до форм розмовної мови. Фразеологічні, граматичні та ієрогліфічні особливості першого.
  2. Читання і тлумачення зв’язного тексту оповідально-описового характеру.
  3. Усні та письмові переклади з літературного у розмовний стиль.

Посібники. Загальні – див. зазначені вище. Тексти: статті зі спеціальних хрестоматій, виданих у Китаї або Японії для вивчення китайської мови.

ЧЕТВЕРТИЙ СЕМЕСТР.

  1. Ознайомлення з мовою сучасної китайської періодичної преси. Читання статей найрізноманітнішого змісту, взятих за можливості з усіх найголовніших газет і журналів, що видаються в цей час у Китаї.
  2. Вправи в розмовній мові, що виражаються в бесіді з викладачем на теми прочитаного матеріалу. Усна самостійна передача китайською змісту статей.
  3. Письмовий виклад уривків з прочитаного і прокоментованого.

Посібники. Загальні – див. вказане вище. Тексти: по можливості останні номери найголовніших газет та журналів.

ПРОГРАМА ВИПУСКНОГО ІСПИТУ З КИТАЙСЬКОЇ МОВИ.

А. Для слухачів, які не були у навчальному відрядженні у Китаї.

  1. Пропонується стаття з будь-якої газети, за змістом і викладом близька до вивчених зразків. Необхідно без дослівного перекладу детально викласти її зміст російською. Допускається користування ієрогліфічним словником під час підготовки.
  2. Точний переклад однієї зі статей, прочитаних на лекціях, та відповіді китайською на питання викладача щодо її змісту.
  3. Написання під диктовку викладача невеликого уривку та демонстрація знань основних ієрогліфів, що постійно зустрічаються, та правил китайської каліграфії.

Б. Для слухачів, які побували в навчальному відрядженні в Китаї.

  1. Див. першу вимогу вище.
  2. Для точного перекладу пропонується одна з прочитаних на лекціях журнальна стаття, причому її зміст необхідно передати докладно китайською, користуючись у міру можливостей тільки розмовними формами.
  3. Див. третя вимога вище.

ПРОЕКТ ПРОГРАМИ ДОДАТКОВОГО КУРСУ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ. Третій рік вивчення мови. 2 години щодня

  1. Зразки офіційного стилю китайської мови. Читання та тлумачення офіційних документів і паперів. Офіційне листування.
  2. Приватне листування. Читання зразків кореспонденції приватного характеру.
  3. Складання зразкових листів.
  4. Основи скорописного написання ієрогліфів. Вправи в написанні зразкових листів скорописом.

Посібники: статті з офіційних газет, напр. “Пекінський Вісник”, доповіді, донесення та ін.; тексти договорів та ін.; зразки приватних листів.

ШОСТИЙ СЕМЕСТР

  1. Комерційна кореспонденція. Вивчення різних зразків комерційних документів.
  2. Листування.
  3. Вправи в читанні та письмі китайського скоропису. Посібники»[3].

9* березня 1914 р. М. Й. Конрад отримує розпорядження від виконуючого обов’язки управителя справами Київського комерційного інституту виробити програму випускних іспитів з китайської та японської мови та надати її для розгляду Навчальному комітету[4]. М. Й. Конраду вдалось за короткий термін налагодити викладання китайської та японської мови і вже після першого року навчання прийняти «випускні іспити». Поєднання ґрунтовної теоретичної підготовки в економічній науці з оволодінням китайською мовою на заняттях М. Й. Конрада призвело до появи цілої низки студентів, спроможних займатися дослідницькою роботою безпосередньо в Китаї. Збереглись деякі дослідницькі матеріали студентів першого й єдиного випуску М. Й. Конрада, які й сьогодні вражають своїм рівнем.

На жаль, надалі викладацька діяльність М. Й. Конрада не була пов’язана з Україною. 19* березня 1914 р. М. Й. Конрад рапортом повідомляє директора Київського комерційного інституту про надання йому Російсько-японським товариством відрядження для наукових занять у Японії[5]. 27* березня 1914 р. дирекція інституту подає відповідне клопотання про надання відрядження. Проте як наслідок було прийняте рішення про залишення М. Й. Конрада стипендіатом Імператорського Петроградського університету на кафедрі китайської словесності зі спеціалізацією «кореєзнавство» терміном на один рік з 1* вересня 1914 р. по 1* вересня 1915 р. Про це 26* серпня 1914 р. було проінформовано Київський комерційний інститут, керівництво якого просило петроградський університет все ж залишити М. Й. Конрада штатним викладачем в Києві[6]. Хоча відповідь була негативною[7], проте певний час М. Й. Конрад «належав» одночасно двом освітнім інституціям – у Києві та Петрограді. Щодо продовження відрядження 1* жовтня 1914 р. він звертається, як і раніше, до Київського комерційного інституту: «Позбавлений можливості повернутися. Відряджений Академією наук до Кореї. Прошу продовжити, якщо можливо, відпустку до січня. М. Конрад» (телеграма із Владивостока)[8]. Скоріш за все, М. Й. Конраду доти не було повідомлено про рішення залишити його стипендіатом у Петрограді, або де-юре він ще був підпорядкований Київському комерційному інституту до свого повернення з відрядження. 19* листопада 1914 р. директор київського інституту надсилає до Управління Учбовим відділом Міністерства торгівлі та промисловості клопотання про продовження відпустки М. Й. Конраду, яке було задовільнене[9]. Проте й після продовження відпуски М. Й. Конрад не повернувся до Росії. Цим станом справ були стурбовані у Києві, бо курси китайської та японської мови не були прочитані у першому півріччі 1914/1915 навчального року, про що докладалося у Рапорті тому ж Учбовому відділу[10]. М. Й. Конрад так і не повернувся до Київського комерційного інституту, де розпочалась його педагогічна діяльність впродовж 1913/1914 навчального року. Варто відзначити, що його навчальні групи були досить значними: китайську мову вивчало 22 студенти, а японську – 54[11]. За цей короткий період вивчення Китаю та Японії у Київському комерційному інституті отримало значний імпульс, завдяки саме діяльності М. Й. Конрада: з’явилися студенти, які мали бажання та виявилися спроможними вивчати ці далекосхідні країни. Після М. Й. Конрада в Київському комерційному інституті китайську мову не викладали, а японську мову у 1916/17 навчальному році викладав Міцідзо Тачібано[12].

«У Пекіні студенти-кияни новина. Тут знають лише Владивосток та Петербург. Ставляться до нас з великим інтересом і детально розпитують, звідки в Києві сходознавці, що це за Комерційний Інститут, чи давно введені східні мови, хто перебуває директором, коли інститут заснований і ким»[13]. Це рядки з листа студента А. В. Артамонова, надісланого ним 10* квітня 1914 р. директору М. В. Довнар-Запольському з Пекіна. Введення викладання китайської мови призвело до появи молодих українських китаєзнавців, що стало цілковитою несподіванкою для працівників російського представництва у Пекіні. Студенти Київського комерційного інституту ретельно готувалися до наукового відрядження, бо часто мали були виконувати складні науково-практичні завдання. Кожен з них отримував пакет рекомендаційних листів до різних посадових осіб згідно маршруту. Відбувалися ці поїздки під час літніх вакацій. «Впродовж останніх років Київський комерційний інститут декілька разів відрядив своїх слухачів до Китаю та Японії; результатом відряджень було ознайомлення з мовою та економічним ладом країни»[14]. Такими словами у березні 1915 р. звітував інститут перед Правлінням Китайсько-Східної залізниці, яке надавало безкоштовні квітки відрядженим студентам до Китаю, Маньчжурії, Монголії та Японії. А в рекомендаційному листі на студента А. В. Артамонова до архімандрита Інокентія (Фігуровського) (1863 – 1931), начальника XVIII Російської духовної місії у Пекіні (1896 – 1931), є рядки, що розкривають мету розвитку практичного китаєзнавства у Київському комерційному інституті – сприяння зближенню народів Росії та Китаю взагалі та розширенню торговельних зв’язків між ними зокрема; надання російському суспільству вірних даних про різні боки економічного та промислового життя Китаю[15]. Отже, цілком зрозуміло, чому Китай входив до пріоритетних країн для закордонних відряджень студентів Київського комерційного інституту[16].

Першим до Китаю та Монголії в 1913 р. вирушив слухач економічного відділення Київського комерційного інституту С. Я. Лайнер, який з часом у своїй подальшій науковій роботі зосередився на монгольській тематиці[17]. Пізніше, у 1915 р., для інститутського збірника він мав написати підрозділ «Вивчення східних мов і Далекого Сходу в Київському Комерційному Інституті», проте на сьогодні немає відомостей щодо реалізації цього проекту.

Аркадій Васильович Артамонов, слухач економічного відділення та учень М. Й. Конрада. Народився він 24* січня 1894 р. у родині селянина у м. Любавича Оршанського повіту Могильовської губернії[18]. Під час першого відрядження влітку 1914 р. А. В. Артамонов досліджував «Ввезення опіуму до Китаю та його споживання», а також практично вивчав китайську мову[19]. Разом з ним у відрядженні перебував для практичного вивчення китайської мови також слухач економічного відділення Микола Мартинович Козловський, 3* листопада 1887 р. народження, киянин, з міщан[20]. Через рік відбулося друге відрядження студента Артамонова, мета якого полягала у дослідженні сільського господарства Китаю та поглиблені знань з китайської мови[21]. У справі зберігся безкоштовний квиток «Добровільного флоту» від Шанхаю до Нагасакі на ім’я А. В. Артамонова, що свідчить про його перебування ще й в Японії. Взагалі, слід звернути увагу на широчінь географії другої поїздки – від північної Маньчжурії до південного Шанхаю, й далі до Японії.

За планом праці А. В. Артамонова «Чайна культура в Китаї» можна відтворити економічну науково-теоретичну базу та ґрунтовність китаєзнавчих досліджень у Київському комерційному інституті. Праця складається з 12 розділів, за якими визначаються «загальна картина чайної культури (умови розведення та поширення чайного куща в Китаї); обробка та збирання чаю та його приготування на фабриках; зміни в чайній культурі, що відбулися останнім часом; розподіл чаю за сортами; Ханькоуські чаї; занепад вищих сортів чаю в Китаї; приблизні розміри чайної промисловості; розвиток та розміри чайного виробництва в Китаї; розвиток та розміри споживання чаю взагалі і зокрема в Росії; внутрішні чайні ринки Китаю; експортна чайна торгівля; напрямки експорту чаю (морські та караванні шляхи); російські чайні фірми в Китаї»[22]. Підґрунтям цього дослідження стали польові дослідження, що потребувало фахового рівня володіння китайською мовою. А. В. Артамонов проводив анкетування задля визначення назви, розташування та площини плантації; кількості чайних кущів; приблизного розміру першого, другого та третього врожаїв; кількості робітників (чоловіків, жінок та дітей); тривалості робочого дня; заробітної платні робітників; обігу у китайських доларах; ринків збуту. Ця праця була повністю виконана[23].

Студент Олександр Андронікович Квашинський ще до навчання у Києві п’ятнадцять років прожив у Маньчжурії, тому був достатньо обізнаним з місцевими особливостями. В нього була велика кількість предметів маньчжурського та китайського побуту, частину якої він передав до Музеї товарознавства Київського комерційного інституту. Одним з завдань відрядження О. А. Квашинського було поповнення китайського, маньчжурського та японського відділу цього музею. Доля цих придбань невідома, проте автору вдалось знайти у Відділі Сходу Київського музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відбиток печатки Музею Київського комерційного інституту за № 987 на китайському новорічному лубку (НММ, 271 гр./в)[24]. Це засвідчує, з одного боку, одне з джерел формування колекційного фонду цього музею, а, з іншого, дає можливість припустити, що це речі, привезені О. А. Квашинським з наукового відрядження. На аркушах 2-3 є великий перелік речей (здебільшого це предмети побуту), які студент передав до інститутського музею. Ще студент О.А. Квашинський мав дослідити питання «Про роль Маньчжурії в торгових відносинах Росії та Китаю». Рекомендаційні листи до китайського губернатора міста Хайлор, російського генерального консула у Харбіні[25], китайського губернатора міста Цицикар[26], китайського губернатора міста Мукден[27] точно показують маршрут відрядження. Скоріше за все, завдання виконувалося досить вдало, оскільки О. А. Квашинський надсилає з Мяньдухе телеграму директорові інституту з проханням виділити йому додаткове асигнування для розширення географії збирання матеріалу та предметів побуту. На жаль, 23* червня 1914 р. студент отримує негативну відповідь з цього питання[28]. Пізніше О. А. Квашинський входив у правління товариства Китайсько-Східної залізниці[29]. Необхідно додати, що в цей період все більше речей потрапляє з Китаю до різних збірок в Україні. Наприклад, Харківський університет в 1910 р. придбав далекосхідну етнографічну колекцію Гогунцова[30], який певний час служив у Сибірі та на Далекому Сході. Серед експонатів колекції були буддійські культові речі з Китаю та Японії, даоські та конфуціанські ритуальні предмети, одяг селян та предмети селянського побуту Північного Китаю, предмети побуту заможних верств – повний шовковий костюм китайського бюрократа, символи судової влади, учбові прилади китайського студента тих часів. Проте, як зазначає А. Ковалівський, майже вся експозиція загинула під час Другої світової війни[31].  

27* листопада 1916 р. студент економічного відділення Олексій Олександрович Лушніков звертається до директора з проханням про надання йому відрядження до Монголії та до ближнього Китаю (слобода Кяхта-Маймачен) з метою вивчення розвитку торгівлі між Росією та Китаєм[32]. Достеменно невідомо, відбулося це відрядження чи ні. Необхідно додати, що певна кількість випускників Київського комерційного інституту потрапила до Китаю. Так, наприклад, Володимир Васильович Поносов (1899 – 1975), який навчався на економічному факультеті, жив з 1922 р. в Маньчжурії, де займався історичними та етнологічними дослідженнями. У 1961 р. він емігрував до Австралії й там брав участь в польових археологічних дослідженнях Квінслендського університету та був куратором антропологічного відділу цього навчального закладу.

Рис. 7. В. В. Поносов[33]

Таким чином, завдяки роботі Київського комерційного інституту на початку ХХ ст. відбулося становлення київської школи практичного китаєзнавства, але цей процес був загальмований через революційні зміни, що відбулися в Російській імперії в 1917 р. Проте подальший розвиток українського радянського китаєзнавства у 1920 – 1930 рр. був під значним впливом саме практичного напрямку.

 

 

1 Вперше було надруковано як розділ монографії: Кіктенко В. О. Історія українського китаєзнавства (XVIII – початок XXI століття). – Київ, 2018. – С. 88-106.

2 Чорномаз В. Українці на Далекому Сході (1883 – 1922) // Східний світ. – 1993. – № 2. – С. 101-113.

3 Записка о Киевском Коммерческом Институте, состоявшем в ведении Министерства Торговли и Промышленности // Известия Киевского Коммерческого Института. – 1909. – Кн. 1. – Киев: Типография И. И. Чоколова, 1909. – С. 3.

4 * – позначено дату за старим літочисленням.

5 Циркулярные постановления учебного комитета; переписка директора с почетным попечителем института Бобринским об утверждении устава института; с Министерством Торговли и Промышленности об участии института в экспедиции по изучению русских торговых сношений с Востоком. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 12. – Арк. 96.

6 Нині – бульвар Т. Г. Шевченка, корпус Київського національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

7 Аренштам К. Записка о Киевском коммерческом институте. – К.: Тип. «Работник», 1913. – 14 с.

8 Дело Виктора Морицовича Штейна, преподавателя по предмету «Банки, кредиты, деньги». Киевский коммерческий институт: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 164.

9 Широкоград Л. Д. Виктор Морицевич Штейн // Финансовая наука в Санкт-Петербурге: исторические очерки / [Ю. В. Базулин и др.]; под ред.: В. В. Ковалева. – М.: Проспект, 2013. – С. 255.

10 Дело Накаяма Ицудзо.  Киевский коммерческий институт: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 101.

11 Новаковський С. І., публіцист та історик, в основному вивчав розвиток географічних знань та літератури про Японську імперію у зв’язку з історією російсько-японських відносин.

12 Дело Накаяма Ицудзо.  Киевский коммерческий институт: ДАК. –  Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 101. – Арк. 1, 2, 4, 6.

13 Иванов Алексей Иванович [Електронний ресурс] // Биографика – Режим доступу до ресурсу: http://bioslovhist.spbu.ru/person/372-ivanov-aleksey-ivanovich.html (дата звернення 11.07.2017).

14 Памяти Веры Николаевны Марковой (1907–1995) [Електронний ресурс] // Александр Трофимов. Сайт русского писателя – Режим доступу до ресурсу: http://alexandrtrofimov.ru/?p=7844&page=4 (дата звернення 27.08.2018).

15 Дело штатного преподавателя Николая Иосифовича Конрада. Киевский коммерческий институт: ДАК.  – Ф. 153.  – Оп. 1. – Од. зб. 69. – Арк. 5.

16 Позднєєв Дмитро Матвійович (1865 – 1937), російський сходознавець, японіст. Народився в  м. Орел у родині священика. В 1889 р. закінчив історичне відділення Київської Духовної Академії, в 1893 р. – факультет східних мов Петербурзького університету, удосконалював знання за кордоном. Викладач Петербурзького університету (1896 – 1898), Східного інституту (Владивосток, 1904 – 1905), директор Практичної східної академії (1910 – 1917) та ін. Видано понад 100 праць.

17 Вентцель, Олександр Миколайович, віце-голова Китайсько-Східної залізниці з 1903 по 1920 р.

18 Дело штатного преподавателя Николая Иосифовича Конрада. Киевский коммерческий институт: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 69. – Арк. 7-8.

19 Власноручна cuurriculum vitae М. І. Конрада:  Там само. – Арк. 31.

20 Там само. – Арк. 9-10.

21 Там само. – Арк. 16-17.

22 Там само. – Арк. 1.

23 Там само. – Арк. 18.

24 Глускина А. Е. Николай Иосифович Конрад (К семидесятилетию со дня рождения)// Проблемы востоковедения. – 1961. – № 1. – С. 217.

25 Дело штатного преподавателя Николая Иосифовича Конрада. Киевский коммерческий институт: ДАК.  – ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 69. – Арк. 26.

26 Там само. – Арк. 18.

27 Там само. – Арк. 31.

28 Там само. – Арк. 53.

29 《华语古记读本》, «Китайські легенди. Хрестоматія».

30 《今古奇觀》, «Дивовижні розповіді минулого і наших днів», збірка народних оповідань.

31 Программы курсов, читаемых в институте. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 893. – Арк. 70-77.

32 Дело штатного преподавателя Николая Иосифовича Конрада. Киевский коммерческий институт: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 69. – Арк. 37.

33 Там само. – Арк. 43.

34 Там само. – Арк. 61.

35 Там само. – Арк. 63.

36 Там само. – Арк. 62.

37 Там само. – Арк. 72.

38 Там само. – Арк. 71.

39 Дело штатного преподавателя Николая Иосифовича Конрада. Киевский коммерческий институт: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 69. – Арк. 30, 61.

40 Преподаватель японского языка М. М. Тачибано. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет:  ДАК. – Ф. 153. – Оп. 1. – Од. зб. 142. – Арк. 23.

41 Прошение, рекомендательные письма и удостоверение о командировке слушателя экономического отделения Артамонова А. В. в Китай. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 925. – Арк. 7-8.

42 Прошение, удостоверение и переписка с русским послом в Китае о командировке слушателя экономического отделения Артамонова А. В. в Китай, план работы «Чайная культура в Китае». Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 1163. – Арк. 2.

43 Прошение, рекомендательные письма и удостоверение о командировке слушателя экономического отделения Артамонова А. В. в Китай. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 925. – Арк. 5.

44 Студенческий бюллетень Киевского Коммерческого Института: Еженед. издание О-ва взаимопомощи студ. К.К.И. – 1914. – № 21. – С. 6.

45 О командировке слушателя экономического отделения Лайнера С. Я. в Монголию и Китай для изучения народного хозяйства. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК.  – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 1349.

46 Прошение, рекомендательные письма и удостоверение о командировке слушателя экономического отделения Артамонова А. В. в Китай. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК.  – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 925. – Арк. 3.

47 Там само. – Арк. 1.

48 Прошение, рекомендательные письма и удостоверение о командировке слушателя экономического отделения Козловского Н. М. в Китай. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. –  Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 926. – Арк. 2-3.

49 Прошение, удостоверение и переписка с русским послом в Китае о командировке слушателя экономического отделения Артамонова А. В. в Китай, план работы «Чайная культура в Китае». Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153.  – Оп. 8. – Од. зб. 1163. – Арк. 1.

50 Там само. – Арк. 3.

51 Там само. – Арк. 9.

52 Висловлюю подяку за надану допомогу завідувачці Відділу Сходу Київського музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків Г. І. Біленко.

53 Прошение, докладная записка, удостоверение о командировке слушателя коммерческо-технического отделения Квашинского А. А. в Маньчжурию. Список предметов, намеченных для приобретения в Маньчжурии и Китае для коллекции. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. – Од. зб. 927. – Арк. 7.

54 Там само. – Арк. 6.

55 Там само. – Арк. 5.

56 Там само. – Арк. 14.

57 Личные и пенсионные дела служащих управления Китайско-Восточной железной дороги. Квашинский Александр Андроникович: РДІА. – Ф. 323. – Оп. 9. – Спр. 2205.

58 Відомості про біографію Гогунцова суперечливі й невідоме навіть його повне ім’я (або Н. Г. Гогунцов, або І. В. Гогунцов).

59 Ковалівський А. Вивчення Сходу в Харківському університеті та Харкові у XVIII – XX віках // Антологія літератур Сходу. – Х.: Видавництво Харківського Ордена трудового червоного прапора державного університету, 1961. – С. 64-65.

60 Прошение слушателя экономического отделения Лушникова А. А. о командировании его в Монголию и Китай. Киевский коммерческий институт. Учебный комитет: ДАК. – Ф. 153. – Оп. 8. –Од. зб. 1350. – Арк. 2.

61 Русский Харбин: опыт жизнестроительства в условиях дальневосточного фронтира / А. А. Забияко, А. П. Забияко, С. С. Левошко, А. А. Хисамутдинов; М-во науки и образования Российской Федерации, Амурский гос. ун-т. – Бл.: Амурский гос. ун-т, 2015. – С. 124.