Бойко О. М. Українсько-китайський досвід інноваційного розвитку: проблеми та шляхи вирішення

БОЙКО О. М.,
к.е.н., с.н.с., пров.н.с. відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Одним із стратегічних напрямків економічного розвитку КНР та України є інноваційна діяльність промислових підприємств. Необхідно відмітити, що КНР прагне стати глобальним гравцем на ринку високотехнологічної продукції, здійснює активний перехід від інвестиційної економіки до економіки знань, створює найбільший споживчий ринок у світі.

Важливе значення приділяється створенню та розвитку в КНР організаційних форм інноваційної діяльності, які вирізняються наявністю пільгових режимів. Зокрема, це стосується 5 спеціальних економічних зон (Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу, Сямень, Хайнань). Згідно з існуючим режимом адміністрації зон (керуючі комітети) користуються правами провінційних урядів в галузі регулювання економічного розвитку і розробки нормативно-правової бази. Зокрема, вони самостійні у питаннях запозичення коштів на світовому і внутрішньому кредитних ринках, розміщення за кордоном облігацій в рамках лімітів, що надаються центральним урядом. При цьому вони відповідають за свої зобов’язання власними коштами. Встановлений у проєкти ліміт іноземних інвестицій складає 50 млн дол. США. Інвестиції іноземного резидента повинні становити не менше 25,0 % статутного капіталу в створюваному підприємстві.

Що ж стосується підприємств-резидентів СЕЗ, то до них застосовується пільгова ставка податку на прибуток, п’ятирічні «податкові канікули» з повним або частковим звільненням від сплати податку (перші два роки – податок не стягується, наступні три роки – 50,0 % від діючої ставки). До 2008 р. пільгова ставка податку на прибуток становила 15,0 % (для інших китайських компаній поза пільгових зон на той момент діяла ставка 33,0 %).

Згідно з повідомленням Держради КНР «Про перехідну політику надання пільг щодо податку на прибуток підприємств» (2007 р.) для підприємств-резидентів СЕЗ з 1 січня 2008 р. був встановлений п’ятирічний перехідний період на нові ставки зазначеного податку: у 2008 р. – 18,0 %, 2009 р. – 20,0 %, 2010 р. – 22,0 %, 2011 р. – 24,0 %, а з 2012 р. – 25,0 %. Це поширювалося тільки на резидентів, які були зареєстровані до 15 березня 2007 р. і раніше користувалися пільговою ставкою податку в розмірі 15,0 %. Що ж стосується питання резидентів, які були зареєстровані після зазначеного періоду, то з 1 січня 2008 р. введена єдина для всіх підприємств КНР ставка податку на прибуток – 25,0 %. Для резидентів, які раніше користувалися пільговою ставкою податку на прибуток в розмірі 24,0 % (резиденти зон прикордонного співробітництва, «відкритих» приморських міст), то з 2008 р. величина ставки була збільшена до 25,0 % [1–2].

Відносно резидентів СЕЗ, зайнятих у промисловості, галузях переробної промисловості, ремонту, а також зовнішньої торгівлі – діє ставка ПДВ у розмірі 17,0 % на всій території КНР. При цьому ПДВ і митні платежі не стягуються при імпорті виробничого обладнання та матеріалів, що ввозяться іноземним резидентом в рахунок своєї частки в підприємстві.

Споживчий податок (акциз), особистий прибутковий податок і інші види податків, існуючих у КНР СЕЗи сплачують за тими ж ставками, що і на решті території країни. За рішенням місцевих адміністрацій експортно-орієнтованим або високотехнологічним підприємствам можуть надаватися пільги неподаткового характеру (знижена ставка або повне звільнення від платежів за використання землі, води, електрики, газу, Інтернету, оренди приміщень і т. ін.)

Максимальні терміни оренди земельних ділянок для резидентів СЕЗ складають для: будівництва житла – 70 років; промислового використання, будівництва об’єктів науки, охорони здоров’я, освіти, культури, спорту – 50 років; для об’єктів торгівлі, туризму, розваг – 40 років; для комплексного використання – 50 років. Право оренди надається після сплати ринкової вартості ділянки, податок за оренду землі не стягується. Після закінчення терміну оренди контракт може продовжуватися на щорічній основі за додаткову плату.

Резиденти СЕЗ мають право купувати нерухомість у власність. Податок на нерухомість сплачується в розмірі 1,2 % від її вартості, при оренді – 12,0 % від вартості оренди.

При реалізації продукції на китайському ринку резиденти СЕЗ, зокрема підприємства з іноземним капіталом, можуть діяти самостійно або через посередницькі державні компанії. Встановлюючи ціни на свою продукцію, резиденти СЕЗ зобов’язані враховувати рекомендації місцевих відомств, контролюючих ціни. Ціни на продукцію повинні відповідати цінам на аналогічні товари інших підприємств КНР.

П’ять СЕЗ, які створено на східному узбережжі континентального Китаю і на о. Хайнань (1980 р.) для залучення іноземних інвестицій, сьогодні продовжують відігравати важливу роль у розвитку національної економіки (табл. 1). У 2017 р. сумарний обсяг їх зовнішньої торгівлі збільшився на 7,4 % у порівнянні з 2016 р., досягнувши 3,8 трлн юанів, у тому числі експорт – до 2,2 трлн юанів (+ 5,9 %), імпорт – до 1,6 трлн юанів (+ 9,6 %). Загальна частка СЕЗ у зовнішньоторговельному обороті КНР склала 13,7 % (-1 %).

Також у КНР функціонує 219 зон техніко-економічного розвитку державного рівня (у мм. Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, Тяньцзінь, Далянь, Харбін, Урумчі, Ухань, Чунцін, Ханчжоу, Шеньян, Чанчунь, Інкоу та інших великих містах) та 146 зон нових і високих технологій. Існуючі 12 вільних митних зон (мм. Тяньцзінь, Далянь, Гуанчжоу, Нінбо, Чжанцзяган, Хайкоу, Сямень, Фучжоу, Циндао, Шаньтоу, Чжухай, Шеньчжень) і 16 зон прикордонного економічного співробітництва державного рівня (мм. Хейхе, Суйфеньхе (провінція Хейлунцзян), мм. Маньчжоулі, Ерлянь (автономний район Внутрішня Монголія), м. Хуньчунь (провінція Цзілінь), м. Даньдун (провінція Ляонін), мм. Інін, Боле, Тачен, Зимунай (Сіньцзян-Уйгурський автономний район), мм. Пінсян, Дунсінь (ГуансіЧжуанський автономний район), мм. Жуйлі, Ваньтін, Хекоу, Ліньцан (провінція Юньнань) також одержують пільги для функціонування від держави.

На території КНР успішно функціонує 11 експериментальних зон вільної торгівлі в містах центрального підпорядкування (мм. Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін) і в провінціях (Гуандун, Фуцзянь, Ляонін, Чжецзян, Хенань, Хубей, Сичуань, Шеньсі).

У сучасних умовах розвитку державної економічної політики КНР на інноваційних засадах її складовою частиною є функціонування кластерів. Необхідно відмітити, що в останні десятиліття їх формування відбувається активно – створено 150 од. [10–13]. Кластери формуються під впливом таких факторів, як: географія потенційного кластера (місце його розташування); сектор (на основі статистичних і документальних даних), вигодоотримувачі фінансової чи регіональної підтримки (підприємства, вищі навчальні наклади, науково-дослідні установи тощо). Розвиток кластерів у КНР за видами економічної діяльності наведено в таблиці 2.

Складено автором [1-3]

Складено автором [4–9]

Створення кластера в КНР відбувається за одним з декількох існуючих сценаріїв – «зверху вниз» (створення органів дорадчої діяльності та моніторингу, стратегії розвитку кластера), а також використовується змішаний тип (поєднання особливостей двох шляхів «знизу вгору» і «зверху вниз»). 

Згідно з існуючою міжнародною типологією кластерів прийнято в межах КНР вирізняти ті, що виникли внаслідок еволюції їх утворення:

– «неактивні» або «недовиконуючі» (виконання освітньої функції, можливості якої використовуються частково);
– «потенційні» (проявляють деякі ключові характеристики, спостерігається недостатність виробничих ресурсів, брак «критичної маси»);
– «працюючі» або «перевиконуючі» (самодостатні кластери, що випускають більше, ніж сума продукції всіх компонентів цих кластерів, які працюють окремо).

У КНР існують також особливості поділу кластерів, в основу яких закладено особливості технологічних параметрів: індустріальні (займаються виробництвом традиційних товарів); інноваційні або інтелектуальні (мають значну частку інноваційної продукції кластера, а також сформовану інноваційну інфраструктуру).

Необхідно відмітити, що в КНР кластери створюються за ініціативи уряду і регіонів як особливі зони розвитку високотехнологічних галузей (автомобілебудування, електротехніка, виробництво мобільних телефонів). Переваги високотехнологічних кластерів полягають у тому, що вони орієнтовані на структурну перебудову економіки та укріплення конкурентоспроможності. Водночас існують певні недоліки, зокрема: більшість регіонів подібні за видами економічної діяльності, завдяки чому відбувається дублювання та надмірне вкладання інвестицій в аналогічні технології; відсутність передумов розвитку в регіоні (високий рівень поглинання нових технологій, необхідних ресурсів і т. ін.), а також зменшення чисельності робочих місць.

Учасниками функціонування кластерів є: підприємства (організації, фірми), які спеціалізуються на пріоритетних видах економічної діяльності; фірми-постачальники товарів/послуг для профільних підприємств; підприємства (організації, фірми), що займаються обслуговуванням галузей загального користування (інфраструктура: транспортна, енергетична, природоохоронна тощо); організації ринкової інфраструктури (консалтингові, аудиторські, страхові, кредитні тощо); некомерційні та громадські організації, об’єднання підприємців, торгово-промислові палати; науково-дослідні та освітні організації; організації інноваційної інфраструктури, інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва (індустріальні парки, технопарки, бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій, центри енергозбереження, центри підтримки субпідряду – субконтрактації); центри та агентства з розвитку підприємництва, регіонального та муніципального розвитку, залучення інвестицій, агентства з підтримки експорту товарів, державні та муніципальні фонди підтримки підприємництва, фонди сприяння кредитуванню тощо.

Залежно від ролі держави в процесі створення та розвитку кластерів на території КНР вирізняють декілька видів їх підтримки: повного циклу (держава реалізує довготривалий план розвитку території з урахуванням її галузевої спеціалізації; сприяє створенню сприятливих умов для компаній, які є лідерами розвитку кластерів) та фрагментарної підтримки (надається підтримка створеному кластеру, діяльність якого корегується шляхом застосування інструментів економічної політики).

Кластерна ініціатива в КНР, як і в інших країнах світу, базується на основі реалізації національної програми розвитку кластерів, у якій визначено два напрями державної підтримки: ініціювання створення кластерів за рахунок значущого в масштабах країни проєкту; підтримка існуючих кластерів і ініціатив «знизу вгору». Розробляється та реалізується кластерна стратегія (визначено пріоритети в організації та розвитку кластерів) і кластерна програма (визначено заходи, терміни виконання, відповідальні виконавці і т. ін.). Кластерна стратегія є частиною національної інноваційної стратегії країни, за якої значення уряду зводиться до фіксації загальних економічних правил, а реалізація конкретних кластерних ініціатив належить регіональній адміністрації та муніципалітетам.

НЕОБХІДНО ЗАЗНАЧИТИ, ЩО НА ВІДМІНУ ВІД ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПАРКІВ В УКРАЇНІ ВІДСУТНЄ ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЩОДО ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ, ТОМУ ДО ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ КЛАСТЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ СЛІД ВІДНЕСТИ:

  • створення та розвиток кластерів (розробка нормативно-правової бази щодо створення та функціонування кластерів, зокрема, визначити на законодавчому рівні поняття «кластер», «кластерна політика», «кластеризація»; створення та реалізація державних програм сприяння розвитку кластерів; створення Реєстру кластерів в Україні);
  • розвиток кластерних зв’язків та мережевого співробітництва (залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в пріоритетні за видами економічної діяльності кластери; формування і просування кластерних ініціатив; розвиток людського капіталу; економічна освіта суб’єктів кластера та спеціалістів навчальних закладів; фінансування спільних наукових досліджень; створення інформаційного поля для суб’єктів кластера; розробка програм розвитку постачальників; розміщення державного замовлення на продукцію підприємств кластера; контроль якості продукції і послуг, які постачаються виробниками кластера в рамках програми державної закупівлі; програми розвитку конкурентного середовища; створення інфраструктурного забезпечення кластерних зв’язків; взаємодія місцевих органів влади із суб’єктами кластера; трансфер технологій у кластері; формування співробітництва в середині кластера і т. ін.);
  • збільшення впливу і відповідальності місцевих органів влади в умовах децентралізації стосовно забезпечення розвитку кластерів;
  • реалізація ефективної кластерної політики можлива в контексті комплексу заходів щодо суттєвого покращення інвестиційного клімату;
  • розробка моделей використання механізму державно-приватного партнерства з метою залучення недержавних інвестиційних ресурсів для розвитку кластерів, перш за все забезпечення території необхідною інфраструктурою;
  • законодавче визначення механізму створення транснаціональних кластерів. Зокрема, укладання на рівні урядів країн-учасниць двосторонніх угод про створення транснаціональних кластерів, узгодження стратегій і планів розвитку національних частин транснаціональних кластерів. Досвід функціонування таких структур свідчить про їх позитивний вплив на соціально-економічний розвиток та міжнародне співробітництво країн-учасниць, стимулювання ділової активності, приплив інвестицій і вирішення проблем зайнятості.

ДО ЗАХОДІВ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ПРОЦЕСУ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ НЕОБХІДНО ВІДНЕСТИ:

  • ідентифікацію кластерів в економічному розвитку (моніторинг кластерів);
  • підготовку представників державного сектору та ділового кола (проведення тренінгів і семінарів; розробка методичних матеріалів для держслужбовців, підприємців; навчання спеціалістів, які поширюватимуть ідеї щодо створення та розвитку кластерів);
  • створення некомерційних організацій і комісій з кластерів з метою управління процесом кластеризації (асоціації, центри кластерного розвитку, некомерційні партнерства, агентства з проблем кластерної політики в Україні, комісії по кластерам при Комітеті ВРУ, Міністерстві екомічного розвитку і торгівлі України і т. ін.).

СЕРЕД ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ КЛАСТЕРНИХ ІНІЦІАТИВ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З КНР ПРОПОНУЄМО ТАКЕ:

  • надання організаційної підтримки кластерним ініціативам (зокрема, надання приміщень і обладнання для спільної діяльності учасників кластера; кооперація підприємств кластера із суб’єктами інноваційної інфраструктури, закладами науки та освіти);
  • комунікативне забезпечення співробітництва шляхом створення Реєстру кластерів в Україні та створення Internet-порталів (B2B, B2A, B2A);
  • економічне стимулювання та надання фінансової підтримки співробітництва суб’єктів кластера в інноваціях, маркетингу, освіті та науці (фінансування та створення кластерної інфраструктури на умовах державно-приватного партнерства (венчурні фонди, центри кластерного розвитку і т. ін.); конкурсне фінансування інвестиційних кластерних проєктів та надання грантів на розробку нових технологій у кластері; надання пільг у процесі співробітництва у сфері інноваційної діяльності між державою, науково-дослідними установами і вищими навчальними закладами та державних гарантій банкам під інвестиційні проєкти суб’єктів кластера).

На підставі проведеного аналізу ми можемо зробити такі висновки: функціонування кластерів відбувається шляхом взаємодії між органами державної влади та місцевого самоврядування, бізнесом, наукою, освітою; існує різноманітність форм і методів забезпечення розвитку кластерів, які відрізняються національними особливостями, концепцією кластерного підходу; застосування кластерного підходу можна розглядати в якості закономірного етапу розвитку економіки країни; кластери стимулюють розвиток малого і середнього бізнесу; у рамках існуючого законодавства для підтримки створення та розвитку кластерів, які функціонують в КНР, використовуються певні інструменти: створення кластерів відбувається за згодою муніципальної влади та погоджується центральним правлінням особливих зон розвитку високотехнологічних галузей; центральне правління відбирає фірми, яким надаються пільги (інформаційна сфера та біотехнології); значна увага надається розвитку власних інновацій, підвищенню технологічного рівня продукції з метою скорочення розриву між конкурентоспроможністю економіки Китаю і розвинених країн, у зв’язку з чим було створено урядом країни мережу офісів ліцензування технологій в університетах. Така ситуація сприяє активізації кооперації бізнесу та академічної і вузівської науки, комерціалізації результатів дослідницької роботи, посиленню конкуренції.

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Фиговский О., Гумаров В. Инновационная система Китая – основа экономики страны. URL: http://iee.org.ua/ru/publication/298/

2. 5 специальных экономических зон. URL: http://91.206.121.217/…/!Путеводитель%20для%20бизнеса%20китай%202018.docx

3. Эффективность концентрации промышленных производств / под ред. Л.В. Козловского, А.Д. Павловой. Минск, 1970. 145 с.

4. Эффективность концентрации промышленных производств / под ред. Л.В. Козловского, А.Д. Павловой. Минск, 1970. 145 с.

5. Ленчук Е.Б., Власкин Г.А. Кластерный подход в стратегии инновационного развития зарубежных стран. URL: http:// www. institutiones.com

6. Клейнер Г.Б., Качалов Р.М., Нагрудная Н.Б. Синтез стратегии кластера на основе системно-интеграционной стратегии. Наука-Образование-Инновации. 2008. № 7. С. 18–21.

7. Войнаренко М.П. Концепція кластерів – шлях до відродження виробництва на регіональному рівні. Економіст. 2000. № 1. С. 29–33.

8. Развитие кластеров: сущность, актуальные подходы, зарубежный опыт / авт.-сост. С.Ф. Пятикин, Т.П. Быкова. Минск : Тесей, 2008. 72 с.

9. Романова Ю.А. Организационно-экономические основы развития кооперации на региональном уровне (теория, методология, практика) : автореф. дисс. …д-ра экон. наук : 05.00.05 / Российский ун-т кооперации. М., 2008. 40 с.

10. Бойко Е.Н. Экономический пояс шелкового пути: перспективы для Украины. Стратегия развития экономики Беларуси: вызовы, инструменты реализации и перспективы : сборник научных статей : в 4 ч. Ч. 2 / редкол.: В.И. Бельский и др.; Национальная академия наук Беларуси, Институт экономики НАН Беларуси. Минск : Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси, 2017. С. 81–88.

11. Бойко Е.Н. Структурные составляющие инновационной среды национальной экономики: Украина и другие страны мира : материалы докладов междунар. науч.-практ. конф. «Социально-экономическое развитие организаций и регионов Беларуси: эффективность и инновации», посвященной году науки. Витебск: УО «ВГТУ», 2017. С. 112–132.

12. Бойко О.М. Особливості розвитку інноваційного середовища національної економіки Південної Кореї та Китаю. European scientific journal of Economic and Financial innovation. 2020. № 1 (5). С. 30–44. URL: https://journal.eae.com.ua

13. Boiko N., Vasiutkina O., Kondratiuk I., Stoianenko. Ukrainian-Chinese сooperation of industrial enterprises on innovative principles. Journal of Hygienic Engineering and Design. 2020. Vol. 32. Рp. 74–89.