Синєгуб О. Мій погляд на сучасний Китай

Олександр Синєгуб

Як виглядає сучасний Китай? Для мене як для представника західної цивілізації, це питання водночас і складне, і цікаве. Впродовж чотирьох років вивчення китайської мови переді мною поступово відкривався (та й донині відкривається) «заборонений» світ культури, звичаїв Піднебесної, таємничий менталітет її жителів. Поступово виникало у мене зацікавлення політичними та економічними реаліями КНР, з’являлося розуміння того, яка важлива ця країна для формування та збереження сучасного світового ладу.

Звісно, спираючись на мій невеликий досвід «контактів» із Китаєм, які, здебільшого, обмежувалися синологічною літературою, історико-політичними статями, художніми творами, ЗМІ та навчальними матеріалами, не можна цілком охопити усіх аспектів життя сучасного Китаю. Та все ж таки я можу принаймні описати Піднебесну такою, якою її відчувають мої розум та душа.

Чи справді китайці можуть лише копіювати, а не винаходити? Яку роль ненависть та повага відіграють у збереженні національної цілісності та відстоюванні інтересів на міжнародній арені? Чи досі заповіти Конфуція відбиваються у китайському суспільстві? Як мешканці «Центральної держави» ставляться до представників інших націй? На ці та інші запитання я намагатимуся відповісти у цій невеликій розвідці.

Як на мене, казати говорити про Китай сучасний, не зупинившись на його минулому, адже воно має безпосередній вплив на сучасне суспільство країни.

Історія китайської цивілізації нараховує понад п’ять тисяч років. За цей час виникло та занепало кількадесят династій, періоди розквіту та достатку переривалися війнами, хаос яких відчувався впродовж багатьох десятиліть. Проте китайський народ вистояв. Його успіх полягав у здатності до швидкої адаптації до нових реалій як суспільних, так і політичних. Варто лише згадати часи династії Юань. Правителі цього періоду не були китайцями. Вони походили із кочових племен, батьківщиною яких були степи сучасної Монголії та Казахстану. «Варвари», як їх називали тоді, майже цілковито були асимільовані китайцями завдяки їхній потужній культурі, особливо завдячуючи наявній тоді письмовій традиції. Однак у сучасній китайській мові, особливо в пекінському діалекті, можна віднайти значний пласт слів, який являє собою запозичення із мов кочовиків.

Проте не варто вважати, що жителі Піднебесної перейняли лише декілька слів у чужій культурі. Найбільш яскравим здобутком того часу, на мою думку, є Юаньська драма. Вона була тоді найбільш розповсюдженим видом мистецтва, оскільки її вподобали не тільки монголи, а й прості люди із міст, де, зазвичай, головною розвагою були настільні ігри або бої цвіркунів (це лише два, найбільш стереотипні приклади розваг, коли йдеться про Китай, однак вони збереглися й до сьогодні). Сценічне мистецтво тієї доби поступово еволюціонувало у такий вид акробатично-театрального дійства, як Пекінська опера. Вона стала однією з багатьох візитівок країни.

До чого увесь цей екскурс у минуле? До того, щоб показати типову на сьогодні рису китайської нації – здатність до прийняття чужої, не властивої ідеї та інтерпретації її у власному, можна навіть сказати «китайському», баченні. Через це «сито» пройшла безліч людей, культур, філософій, релігій; політичних режимів, економічних стратегій. Усі вони зазнали змін та були гармонійно поєднані із типовим способом життя країни.

Тут вже можна почути твердження про нездатність китайців винаходити нове та про копіювання, у промислових масштабах, технологій, машин, агрегатів та інших продуктів західного виробництва. І таке твердження є правдивим. Але лише його частина про копіювання, яке сьогодні переважно легітимізоване. Річ у тім, що держави, які бажають розгорнути виробництво на території КНР, за законом, мають передати частину технологій китайській стороні. Це дозволяє країні на основі отриманих даних розробити свої, досконаліші варіанти продукції.

Звісно, не варто забувати й про промисловий шпіонаж. Але цей фактор поступово нівелюється через постійне вдосконалення законодавства КНР та активну співпрацю уряду із великими компаніями, які прагнуть чесної конкуренції.

Китайські винаходи змінили вигляд нашої планети. Де б зараз був сучасний світ, якби у Китаї свого часу не винайшли компас, папір, порох та друкарський верстат? Без цього не було б Реформації, значно сповільнився б процес дослідження світу в епоху Великих Географічних відкриттів, Британія ніколи б не стала імперією, над якою «не заходить сонце», торгівля була б незручною без паперових грошей… Цей перелік можна продовжувати й далі.

Постає слушне запитання: «Це було давно, а що ж нині винаходять у Китаї?» Якщо перераховувати усі новинки «великого китайського генія», не вистачить і години. Тому обмежуся лише кількома, а саме: технологією «телепортації» інформації та потенційного клонування людини, водневим трамваєм, тривимірним друком будівельних конструкцій, капсулою у разі стихійного лиха тощо. Хоча такі технології та пристрої розробляють і в інших країнах світу, але саме у КНР якнайближче підійшли до впровадження їх у повсякдення.

Колись я почув думку, що китайці не бачать сенсу у технології, яка «припадає пилом на полиці». Вона не приносить, у такому разі, жодної вигоди, в тому числі й фінансової. Технологія має працювати! Така позиція призвела до того, що Китай посів друге місце серед найпотужніших економік світу.

Та коли досягаєш успіху, завжди знайдуться ті, хто бажає привласнити твої результати. Тому КНР має подбати про безпеку свого населення, капіталу, виробництва. Сьогодні країна вкладає значні кошти у модернізацію головного знаряддя захисту власних інтересів та державного суверенітету – Народно-визвольної армії Китаю. Тут також можна побачити власне китайський підхід.

Стосунки народу Китаю та його армії мають глибоке коріння. У «Каноні шляху і благодаті» стверджується, що гарне військо є засобом, який породжує нещастя; ненависть до нього відчувають усі живі істоти, тому правитель не використовує його. Лише у разі, якщо війни не вдалося уникнути, володар змушений залучити армію. Наслідками цього будуть руйнування та смерть для обох сторін конфлікту.

Такий стан речей добре розуміють у КНР. Модернізацію НВАК спрямовано на перетворення її на пасивний засіб захисту. Іншими словами, у супротивника має зникнути бажання воювати лише за однієї згадки про застосування Китайською Народною Республікою її армії. Крім того, позиція Піднебесної щодо бойових дій дуже проста: краще торгувати, аніж воювати. Тому Китай на основі своїх економічних зв’язків значно зменшив імовірність ведення бойових дій як із країнами-сусідами, так і з партнерами з-за океану.

Кажучи про армію, слід про кількома словами торкнутися ставлення сучасних китайців до служби своїй Батьківщині. Китайці є однією з найбільш патріотично налаштованих націй світу. Це, до речі, зумовлене не стільки політичними реаліями, скільки впливом традиції та історичного минулого.

Китайці сформувалися як нація, що звеличує суспільне понад особистим. Тому благо держави важливіше за власні амбіції. Служба в армії – один зі шляхів збереження стабільності усталеного способу життя. Звідси і високий рівень поваги та довіри до військовослужбовців у країні. Часто можна спостерігати, що солдатам у громадському транспорті поступаються місцем навіть люди похилого віку.

Найважливішим, як на мене, напрямком діяльності НВАК є ліквідація наслідків природних катаклізмів та організація рятувально-пошукових операцій у зоні стихійного лиха не лише на території країни, а й за її межами.

Розглядаючи питання економіки та захисту її здобутків, ми майже не звертали уваги на те, як виглядає сучасний китаєць, не стереотипний традиціоналіст, а більш-менш середньостатистичний мешканець КНР.

Оскільки я іноземець, мене найбільше цікавить питання щодо ставлення мешканців Піднебесної до представників інших країн.

Звертаючись до традиційної філософії, можна стверджувати, що до іноземців китайці виявляють зверхню повагу. Адже хто, як не мешканці Піднебесної, є центром світу; хто може перевершити їх у культурі, збереженні традицій, пошануванні історії? Звісно ж, ніхто! Це з одного боку. З іншого – спостерігаємо неабияке зацікавлення, яке іноді може злякати непідготовленого туриста.

Європейців часто можуть переслідувати, але без жодного злого наміру. Китаєць у цьому разі просто бажає познайомитися та розпочати якусь коротку, або й не дуже, розмову, щось продати чи, можливо, зробити фото, що є найвірогіднішим.

Блондинам взагалі треба готуватися до постійних поглядів у їхній бік та звикнути до спонтанних дотиків. Такий колір волосся є неймовірною рідкістю для Китаю. Як стверджує моя знайома, це ніби своєрідний ритуал, бо якщо доторкнешся до білого волосся, то щастя та добра нагода супроводжуватимуть тебе не тільки впродовж цілого дня, а й цілого тижня.

Чи можна дружити із китайцем? Звичайно так, однак у більшості випадків ваші стосунки не перетнуть межу товариських. Насамперед тому, що поняття «дружба» для китайця та європейця мають різне значення.

У європейському розумінні дружба – це добрі стосунки, які реалізуються шляхом віднайдення спільних інтересів, відвідування різних заходів та подій; підтримка, в основному моральна, та інколи фінансова у скрутній ситуації.

У китайському розумінні дружба – це обов’язок двох людей, майже кровний їх зв’язок. Друг – вірна, надійна опора. Він стійко виконуватиме обов’язок дружби навіть після смерті свого, можна сказати, брата.

Тому для збереження добрих стосунків із жителем Піднебесної мені, наприклад, знадобиться більше часу, зусиль та терпіння.

Якщо вже дружба у Піднебесній є обов’язком, то кохання й поготів. Взагалі такого поняття як любов у нашому розумінні, в китайців немає. Вони шукають стабільного, забезпеченого партнера, який би забезпечив підтримку матеріальну (якій приділяють досить високу увага), так і психологічну.

 

Стосунки, зазвичай, розпочинають будувати у віці двадцять років. Коли вже китаєць чи китаянка не спромоглися знайти пару самостійно до двадцяти восьми років, то справу до рук беруть батьки. Взагалі їх авторитет неспростовний, що є наслідком багатовікового впливу конфуціанства. Навіть якщо пара не кохає одне одного, слово батька вже є підставою до одруження дітей. Це, однак, не слід сприймати буквально, оскільки існує безліч нюансів, які можуть впливати на позицію як кандидатів до статусу нареченої чи нареченого, так і на батьківське ставлення до потенційного шлюбу: наприклад, думка сусідів, далеких родичів чи навіть незнайомих людей.

Існує загальний ідеал «другої половинки». Для чоловіків це високий зріст, заможність та краса (яка, до речі, також відрізняється від поняття краси у нашому суспільстві). Жінка має бути вродливою, забезпеченою. Головною рисою дівочої привабливості є білий колір шкіри як знак її шляхетного походження.

Коли йдеться про китайців, то не можна оминути такої їх особливості, як гастрономічні смаки. Вони специфічні для кожного регіону, оскільки історично умови становлення культури їжі відрізнялися. Через це і виник стереотип про «всеїдність» китайців. Сьогодні, більшість китайців не їдять комах, хробаків, собак (існують організації захисту собак від споживання як їжі) тощо. Звісно, є ресторани чи маленькі сімейні заклади, де готують такі страви, але вони спрямовані або на туристів, або на людей похилого віку. Варіативність китайської кухні вражає: гострі сичуанські страви можна розбавити значно більш прісними стравами кантонського приготування, солодкувату шанхайську їжу доповнюють жирні та солоні страви шаньдуньської кухні. Оскільки доступність цих кулінарних напрямів значно зросла, кожен китаєць може обрати той, що йому більше до смаку.

Ніби все. Сподіваюсь, я не втомив вас своєю «сухою» розповіддю про моє бачення сучасного Китаю, його устрою, жителів, характеру. Так, це всього лише «мертві», бездушні здогадки про країну, яка, насправді, залишається для мене секретом. «Оживити» їх, перевести із теорії у практику допоможе лише одна поїздка до іншого світу – світу китайської цивілізації. Вона не відкриє усіх таємниць Піднебесної, однак дасть поштовх до інших подорожей, більш спеціалізованих, які піднімуть завісу китайського менталітету, відкриють для мене КНР із нового боку. Тоді вже ми зустрінемося знову. І вже новий досвід контактів дозволить мені розповісти вам про мій погляд на реальний сучасний Китай.

Робота переможця Всеукраїнського конкурсу студентських робіт на тему «Мій погляд на сучасний Китай».