Спаринський О. Через терни – до Шовкового шляху або Шовковий шлях українського кіно

Олександр Спаринський, композитор, продюсер, Член Національної спілки кінематографістів України

Олександр Спаринський (1954 р. нар.) – відомий український композитор, автор музики до театральних вистав, мюзиклів, фільмів, естрадних та дитячих пісень, хорових творів, ораторій, інструментальних п`єс; музикознавець – автор багатьох публікацій, радіо, телепрограм та документальних фільмів; продюсер низки провідних українських колективів та виконавців; член Національної спілки кінематографістів та Української кіноакадемії. Детальніше – на www.sparinsky.kiev.ua

Свою діяльність на теренах популяризації українського мистецтва за кордоном розпочав із Великої Британії на початку 90-х років. Відтоді поширив коло міжнародних презентацій на Ірландію, Францію, Голландію, Німеччину, та Австралію. Після кількаразової участі у Гонконгському мистецькому фестивалі зацікавився східним регіоном, насамперед Китаєм, де знайшов широке коло партнерів та спільнодумців. Згодом цей інтерес поширився на кіногалузь.

Член журі та учасник багатьох міжнародних фестивалів: у Великій Британії (Единбург та Солсбері), Єгипті (Каїр), Австралії (Аделаїда), Ірландії (Галвей), у Китаї (“杭州天马山嘉年华” в Ханчжо́у та “海峡国际儿童戏剧艺术节” в Фучжо́у) тощо.

В Україні створив та продюсував чимало урядових та державницьких заходів, а саме свят Незалежності, Перемоги, Днів міст України, Всеукраїнських оглядів мистецьких колективів, розважальних, фестивальних та новорічно-різдвяних програм, корпоративних церемоніальних заходів тощо. Живе та працює в Києві.

Звістка про те, що Кабмін закладає у проект держбюджету-2018 щонайменше 500 млн. гривень на розвиток українського кінематографа блискавично облетіла українську кіно-спільноту наприкінці минулого року. Щоправда, не всі дослухалися до зауваження Прем’єр-міністра, пана В. Гройсмана, що «…потрібні не тільки кошти. Потрібно законодавчо створити повноцінну систему розвитку кінематографа і врегулювати проблеми, які створюють бар’єри такому розвитку”.

З повідомлення прес-служби Президента України Петра Порошенка: «…Глави держав висловились за активізацію економічного співробітництва між Україною та КНР. Відповідні домовленості було досягнуто в ході зустрічі глави української держави з главою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном» (січень минулого року в Давосі). При цьому Президент України заявив, що Україна зацікавлена брати активну участь в ініціативі Китаю «Один пояс, один шлях».

«…Це прекрасна можливість примножити те, що ми вже маємо, і закласти фундамент для нового, більш потужного співробітництва, яке пропонує нова епоха»

– цитата з виступу Першої леді України Марини Порошенко під час проведення тижня українсько-китайського культурного обміну «Один пояс, один шлях» у квітні 2017 року.

Отже, на найвищих щаблях української влади чудово розуміють перспективу, необхідність та послідовність процесу розбудови українсько-китайських відносин і те, що носити вони мають стратегічний характер. Ще б пак!

Майже 26 років минуло відтоді, як було встановлено дипломатичні відносини між КНР та Україною. За час, що минув, співробітництво між нашими країнами зростало, поглиблювалося, набуваючи нових рис та плідної динаміки, відкриваючи обапільні можливості, особливо в таких галузях, як торгівля – КНР посідає друге місце з товарообігу України порівняно з іншими країнами світу ($6,17 мільярдів); транспорт – перше місце з обсягу вантажоперевезень з України; інвестиції, обсяг яких з Китаю до нашої держави минулого року склав близько $1 млрд; посилюється військово-технічне співробітництво тощо.

Втім, перелік змін у мистецькій галузі є досить стислим: окремі випадки концертних виступів, участь України у Всесвітній виставці в Шанхаї “Експо-2010” чи поодинокі приватні ініціативи, як, наприклад, продаж прав на адаптацію українських шоу «Розсміши коміка» (в Китаї 笑傲江湖) та «Хочу до Меладзе» (від «Кварталу 95») до компанії Jiangxi TV; чи придбання українського мультфільму «Микита Кожум’яка» (у закордонному прокаті «The Dragon Spell»). Ці факти, на жаль, аж ніяк не варто вважати цілком задовільними. Бо вказані приклади є досить далекими в часі, їх замало і більшість з них, як правило, є результатом діяльності не державних, а бізнесових структур. Хоча співробітництво в такий царині, як кінематограф, є надзвичайно плідним для взаємного пізнання наших народів, перспективним та прибутковим з фінансового боку, актуальним для інтеграції наших культур.

Згадаймо минуле, коли успіх українсько-китайського фільму 钢铁是怎样炼成的 («Як гартувалася сталь», 1999 р.) у Китаї перевершив усі сподівання, чи нещодавній злет української акторки Ірини Каптелової (народжена в Дніпропетровську) – Іліши, що знялася у 50-серійному китайському телесеріалі 我的娜塔莎 (“Моя Наташа”); чи художнього фільму «Битва за Севастополь» (в українському прокаті «Незламна») режисера Сергія Мокрицького. Коли Юлія Пересільд, виконавиця головної ролі, отримала приз за кращу жіночу роль на 5-му Міжнародному кінофестивалі в Пекіні (щоправда, з незрозумілих причин, цю стрічку на фестивалі було позиціоновано виключно як російську).

Отже, потенціал у такому співробітництві, без сумніву, присутній. І правовласники, і митці, й продюсери, й дистриб’ютори, всі ті, хто безпосередньо створює та реалізує сучасний кіно продукт, все це напрочуд добре розуміють. Яким же чином перетворити окремі прецеденти на тривалий партнерський поступ, вигідний обом сторонам? І, кінець-кінцем, – навіщо?

БОКС-ОФІС (термін, що використовується в кінопрокаті й означає виручку від продажу квитків) Китаю в 2017 році склав $ 8,6 млрд – це більше за 20% касових зборів по всьому світові. Причому в топ-10 найуспішніших фільмів Китаю – лише три голлівудських картини; решта – стрічки місцевого виробника:

3 місце: «Ніколи не здавайся» – $333,9 МЛН
2 місце: «The Fate of the Furious» (в нашому прокаті «Форсаж 8») – $392,8 МЛН
1 місце: «Війна вовків 2» – $854,2 МЛН

Для порівняння – касові зборів трьох найуспішніших вітчизняних стрічок 2017 року:

3 місце: «Кіборги» – $560,71 ТИС (ще в прокаті)
2 місце: «Сторожова застава» – $701,98 ТИС
1 місце: «DZIDZIO Контрабас» – $822,88 ТИС

Звісно, скажете ви: майже 1. 394 мільярди мешканців, потенційних глядачів, – от і результат карколомного обсягу валових зборів та майже 50 тисяч кінотеатрів у країні. До речі, в Україні, як було заявлено на відкритті «Літнього кіноринку 2017», кількість кінозалів (точніше, екранів) нарешті досягла 500 (кінотеатрів при цьому 162). Як бачимо, різниця з кількістю кінозалів в Китаї є величезною.

Саме тому й дивує:

чому на тих тисячах китайських екранів НІКОЛИ (за окремими винятками, про що йшлося вище) не демонструють сучасних українських фільмів?

Адже офіційні підстави для цього начебто є. Нагадаємо, що Меморандум про взаєморозуміння щодо кіноспівробітництва між нашими країнами було парафовано (тобто, підписано) в Пекіні тодішніми головою Держкіно, пані Є. Копиловою, та головою Головного управління у справах друку, телебачення, радіо і кіно (далі SAPPRFT) паном Чжан Хунфеном аж далекого … 2013 року, під час офіційного візиту української делегації до Китайської Народної Республіки. Що ж змінилося за минулі 5 років, як власне, і на двадцять шостому році взаємовизнання наших країн одна одною?

Зрозуміло, вийти на китайський кіноринок непросто. Тим, хто бажає завоювати наймасовішу аудиторію світу, треба пролізти у вушко голки – потрапити до щорічної квоти на іноземну кінопродукцію, а це всього 34 фільми. От де підтримка національного виробника! Й пройти через фільтр Головного управління у справах друку, телебачення, радіо і кіно. Й це ще не все!

Іноземець, що зважився вийти на китайський кінопростір, має розуміти, що не зможе працювати у Китаї автономно. Існує безліч обмежень, що стосуються створення іноземцями власних компаній у Китаї, а також спільних підприємств з китайським партнерами. Крім того, весь контент підлягає затвердженню і має пройти цензуру.

Дистрибуція (засіб маркетингу у кіноіндустрії, результатом якого є масовий показ фільмів у мережі кінотеатрів та їх розповсюдження іншими засобами) у КНР також суворо регульована. Всі іноземні фільми мають отримати схвалення від SAPPRFT. Іноземні студії можуть здійснювати дистрибуцію своїх картин лише через китайську компанію. Кількість великих релізів, за які правовласники можуть отримувати відсоток від бокс-офісу (а не фіксовану ставку), обмежена; творці картин отримують не 50% з китайського прокату, як це прийнято в світі, а лише 25%. Один зі способів для іноземної компанії розширити свій вплив на китайському ринку – це працювати разом з якоюсь китайської студією.

А інший спосіб – фестивальний рух. Це найкоротший шлях до серця і гаманця китайського глядача. Саме в таких рамках сьогодні українські кінематографісти мають можливість показати своє кіно, а китайська публіка – його побачити. До того ж фестивалі –це практичний крок до спільного виробництва. Й вже за рік-два з’являтимуться перші результати спільних зусиль. Хіба з-посеред низки українських стрічок нема гідних для широкої некомерційної фестивальної презентації серед глядачів Піднебесної?

Замислившись над цими питаннями, автор, член провідної та найчисельнішої організації професіоналів кіноіндустрії – Національної спілки кінематографістів України (НСКУ), за підтримки тодішнього Голови Спілки, режисера Тараса Ткаченка, й виступив ініціатором проведення Першого Фестивалю українського кіно в Китаї під назвою《爱上乌克兰》(«Закохатися в Україну»).

Відомо, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття учасниками багатьох міжнародних кінофестивалів стають українські роботи, де вони здобувають визнання й престижні перемоги. А у вересні 2016 р., рамках під час Першого культурного ЕКСПО у КНР Шовкового шляху, Міністр культури України пан Є. Нищук відвідав Китай, де мав офіційну зустріч з колегою, Міністром культури КНР, паном Ло Шуґаном. Саме тоді було вчергове накреслено подальші шляхи поглиблення співробітництва між нашими країнами у галузі мистецтва, в тому числі, кінематографа.

Після нашого тривалого листування з низкою урядових інституцій України, в тому числі – з обома віце-прем’єр-міністрами, із головою Міжурядової комісії «Україна-Китай» та з Міністерством культури, розпочалася практична реалізація проекту Фестивалю «Закохатися в Україну». Проект посів гармонійне місце у розвитку стратегічної ініціативи “Один пояс, один шлях” у Китаї та отримав дієву підтримку з боку Посольства України в Пекіні.

Головне управління з питань преси, друку, радіомовлення, кіно та телебачення КНР призначило організацію, що проводитиме Фестиваль у Китаї – це China Film Promotion International, куди, за узгодженням з правовласниками, було надіслано 10 фільмів, шість з яких було затверджено для пока-зу, а саме: «Закохатися в Україну» (режисер Чжен Ган (郑刚, КНР); «Іван Сила» (режисер В. Андрієнко), «Гніздо Горлиці» (режисер Т. Ткаченко), «Припутні» (режисер А. Непиталюк), «Давай, танцюй» (режисер О. Березань) та анімаційна стрічка «Бабай» (продюсер Е. Ахрамович).

Автор цих рядків, член Української кіноакадемії, другий рік поспіль переглядає строкату палітру національного кіно майже за усіма жанровими підрозділами – від анімації до документального, короткометражного й ігрового. Результатом тих переглядів став добір згаданих фільмів для участі у першому фестивалі українського кіно в Китаї.

Чого лише 10 стрічок? Адже останніми роками в Україні створено сотні фільмів?

Зізнаюся: мені було незручно подавати до Китаю цифри касових зборів українських стрічок. Тим не менше – подав! Бо, як згадував вище, у цивілізованому кінопросторі існує єдине мірило комерційної спроможності: той самий бокс-офіс. Якщо глядач проголосував своїм гаманцем за ту чи іншу картину – хай так і буде. У цьому разі художня цінність картини не завжди є визначальною. Отже, нехай потенційний прокатник, який організовує фестиваль, на місці вирішує, яку з стрічок запрошувати до участі й згідно яких цензурних критеріїв її оцінювати. Я ж особисто у жодному разі не брав на себе функції художньої ради. А от цензурні обмеження в КНР, справді, доволі жорсткі. Зупинимося на деяких з них.

Незважаючи на значний прогрес китайського кінопрокату, уряд КНР не має наміру послаблювати ідеологічну складову. З березня 2017 року в Китаї силу набув чинності новий Закон про кіно, згідно якого було заборонено знімати стрічки, зміст яких буде визнано згубним для «величі, слави і інтересів» країни. Також закон заохочує просування соціалістичних цінностей разом із необхідністю збагачувати духовне та культурне життя глядача.

Отже, китайську кіноіндустрію влаштовано так, що влада у ній належить не глядачам, а групі цензорів, чия робота – вирішувати, що робити з іноземними фільмами: дозволяти або забороняти їхній вихід на китайський ринок. Щоб працювати із цією системою, необхідно знати хоча б ключові правила гри. Хоча деякі джерела впевнено складають списки конкретних критеріїв, слід розуміти, що жодного закону, що чітко описує стандарти, не існує. Тому лише дотримання базових принципів дозволить заощадити час.

Таким чином, визначальний принцип – співпраця з цензорами, з SAPPRFT. І вже ця організація буде радити інші інстанції в залежно від тематики фільмів. Повернемося до нашого Фестивалю.

Варто підкреслити, що весь необхідний перелік завдань щодо його проведення у Китаї взяла на себе китайська сторона, а саме: переклад дібраних фільмів китайською мовою, забезпечення візиту української делегації, її перебування в КНР, зали для кінопоказів, рекламу Фестивалю, медійну підтримку тощо.

Водночас, китайська сторона наголосила на тому, що бажаною є організація зустрічного Фестивалю китайського кіно в Україні на аналогічних умовах, що потребувало відповідних коштів з українського боку. Зрозуміло, що у Спілки кінематографістів – структури некомерційної – коштів немає. До того ж, SAPPRFT повідомило про бажане співробітництво зі спорідненою структурою, тобто з Держкіно. Мовляв, субординація: дотримання встановлених правил стосунків між різними ієрархічними щаблями суспільства. Тобто від України потрібне підтвердження проекту від спорідненої державної інституції.

Цікаво, що українські урядовці середньої ланки, безпосередні виконавці, ті, хто мають дієво втілювати згадувані на початку статті тези Президента та Прем’єр-міністра, зреагували на ініціативу виключно позитивно: всі вони – «за». Досвід автора проекту, чиє листування з проводу Фестивалю триває нині вже рік поспіль, свідчення цьому.

А Китайсько-український центр обміну культури та мистецтва в Шанхаї, очолюваний китайським режисером та художником Чжен Ганом, чия стрічка «Закохатися в Україну» дала назву проектові, згодився виступити співреалізатором зустрічного фестивального заходу в Україні. Принаймні як перекладач китайських стрічок українською мовою.

Отже, – отримавши низку позитивних відповідей: листів від віце-прем’єр-міністра, Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, Держкіно тощо, разом із Китайсько-українським центром обміну культури та мистецтва було підготовлено й подано детальний проект проведення Першого фестивалю українського кіно в Китаї. Включаючи – ніби «на блюдечку з блакитною стрічкою» – вже затверджений китайською стороною перелік добраних фільмів та пропозицію Голові Держкіно, пану П. Іллєнку, очолити цей захід. Відбулося подання документів наприкінці грудня минулого року. Чекатимемо на результат!

Тим часом спробуємо проаналізувати, наскільки вигідно й як саме відбувається співпраця з Китаєм в кіногалузі у провідного кіно-гравця світу, у кінематографічній спільноті Сполучених Штатів Америки. Адже співробітництво Китаю і Голлівуду міцніє. Студії борються за право потрапити до пулу з 34 іно-земних фільмів, які можна показувати впродовж року в Піднебесній, відкривають свої представництва і працюють разом з китайцями…

За обсягами бокс-офісу лідерство в світі має ринок США із населенням у 325 млн осіб і касовими зборами (2017 рік) $ 9,7 млрд, йому дихає у спину і наступає на п’яти ринок Китаю.

Найоплачуваніший режисер світу Стівен Спілберг і найбагатша людина Китаю Джек Ма на прес-конференції у Пекіні оголосили про угоду: власник інтернет-гіганту Alibaba, Taobao та Alipay (аналог американської PayPal) купує частку у кіностудії Amblin Pаrtners (колишня Dreamworks).

За півроку до угоди панів Ма та Спілберга китайська компанія Dalian Wanda Group придбала контрольний пакет акцій кіностудії Legendary. Влітку 2016 Dalian Wanda вела переговори про покупку 49% акцій Paramount Pictures, а у вересні уклала альянс із Sony Pictures Entertainment.

А чи існують певні правила, рекомендації, рецепти щодо успішної інтеграції до китайського кінопростору? Аби фільм отримав статус ко-продукції з Китаєм, щонайменше, має виконуватися таке:

  • як мінімум одна сцена має бути знятою в Китаї;
  • серед акторського складу має бути як мінімум один китайський артист;
  • вкладення китайської компанії мають скласти мінімум третину бюджету;
  • на екрані Китай має виглядати позитивно.

Тож результатом такого обхідного маневру – ніби панацеєю від жорсткої квоти й суворої китайської цензури – стає спільне виробництво стрічок, що виходять на ринок в статусі національних, тобто в обхід усіх перешкод. Цим маневром скористалися, приміром, творці очікуваної картини «Вій-2. Таємниця печатки дракона», де, разом з російськими акторами, гратимуть Джекі Чан, Рутгер Хауер та Арнольд Шварценегер.

Часто-густо голлівудським студіям доводиться миритися з китайською цензурою. Буває, американські кінокомпанії роблять для Китаю спеціальні версії фільмів, вирізаючи неприйнятні фрагменти або, навпаки, вставляючи потрібні.

Так, з фільму «Місія нездійсненна 3» було видалено сцену, де на вулицях Шанхая сушиться білизна. Цензура визнала це ударом по престижу міста; зате з’явилися додаткові сцени, зняті у Китаї. А зі стрічки «Скайфол» вирізали сцену, де Бонд вбиває китайського охоронця, бо цензори не змирилися з ідеєю вбивства китайського громадянина іноземцем.

Також голлівудські творці запрошують на зйомки знаменитих китайських акторів і навіть допускають внесення змін до сценаріїв. Адже механізми, що забезпечують касовий успіх, давно перевірені і налагоджені – сперечатися з цим складно. Проект, який апелює відразу до китайського й міжнародного ринків, змушений спиратися на зірок, відомих і тут, і там.

Вдале співробітництво в цьому вимірі дає й неочікувані плоди: «Велика стіна» (2017, у головній ролі Мет Деймон) – багатьом відомий приклад вдалої американо-китайської ко-продукції. Тепер багатьом китайцям подобається розглядати стрічку режисера Чжана Імоу саме як китайську – і в цьому сенсі присутність у кадрі великої голлівудської зірки їм дуже лестить. Ті ж, хто вважає фільм голлівудським, все одно хвалять режисера за «привнесення китайських елементів до західного фільму».

Згадайте: коли в фільмі «Марсіанин» китайці допомагали рятувати з лап голодної смерті того ж самого Деймона, який застряг на Марсі, ніхто не протестував: ну як же, жителі Піднебесної врятували самого «агента Джейсона Борна»!

Розквіт китайської кіноіндустрії досяг того рівня, коли з цим феноменом рахуються найбільші кіностудії, її вивчають експерти й аналітики, а знаменитості кінобізнесу і зірки екрану мріють про співпрацю з китайськими кінокомпаніями.

От би, нарешті, й нам хоча б прочинити українському виробникові двері до простору безмежних можливостей на найдинамічнішому кіноринку планети! Перший Фестиваль сучасного українського кіно в Китаї спроможний стати таким початком.

Лишилося поінформувати про це наше суспільство: весь загал пересічних громадян, тих, хто платить податки, хто наймає згадуваних держслужбовців для виконання ними своїх обов’язків; тих, для кого митці знімають кіно, пишуть музику, сценарії тощо. Саме їм адресовано цю статтю.

Бо, врешті-решт, бентежить одне: якщо всі ми такі розумні – чого ж ми досі такі бідні? Чого впродовж 25 років український віз не в змозі потрапити до Китайського Шовкового Шляху?

Китайська делегація під час візиту до Держкіно торік. На фото зліва праворуч: композитор та продюсер Олександр Спаринський, художник та режисер Чжен Ган, Голова Держкіно Пилип Іллєнко, Хе Мьо, співзасновник Китайсько-українського центру обміну культури та мистецтва, Чу Юхуа, радник Центру обміну культури та мистецтва в Шанхаї, Тарас Ткаченко, кінорежисер

Під час зйомок телепрограми каналу «Культура» про перспективи кіно-співробітництва з КНР. Зліва праворуч: Чжен Ган, художник та режисер; Тарас Ткаченко, кінорежисер; Сергій Тримбач, кінознавець, ведучий програми; Олександр Спаринський, композитор та продюсер; Олександр Березань, кінорежисер

Будівля SAPPRFT – Головного управління у справах друку, телебачення, радіо і кіно КНР

 

Це не витвори виставкового мистецтва, а звичайнісінькі кіноконцертні зали Китаю