Політика реформ та відкритості в Китаї: погляд з Києва

В нашому інформаційному просторі досі майже не звучала тема 40-річчя відкритості Китаю. В тому проявилася інерція сформованого ще за радянських часів зверхнього, іронічного ставлення до певних ініціатив, заяв, кампаній, які народжувалися у Пекіні. Таке ставлення поширювалося до побутового рівня, коли вирази «600-те китайське попередження», «культурна революція» нібито не супроводжували ефективні чи позитивні дії, вони ставали штампами негативу. Вплинуло, очевидно, й те, що у попередні десятиліття ми були заклопотані внутрішніми перетурбаціями, злодійською приватизацією, «багатовекторністю», орієнтаціями чи то на Схід, чи то на Захід, а точніше – тупцюванням на місці, що в суспільному розвитку означає деградацію і відставання. Тому новації з Китаю ми сприймали хіба що очима: з українських речових ринків.

А Китай серйозно і планомірно (!) змінювався, визначаючи собі перспективу не на рік-два (як ми, наприклад, зі своїми бюджетами), а на десятиліття, незважаючи на зовнішні впливи та оцінки, на закиди з приводу керівної ролі Компартії Китаю, стану демократії, прав людини тощо. Керівництво КНР виходило з об’єктивної потреби – велика країна зобов’язана вести сильну внутрішню і зовнішню політику, спираючись найперше на власні сили, використовуючи всі можливі фактори, характерні для нинішнього етапу розвитку цивілізації. Щодо цього фактор відкритості відіграє провідну роль. Це відкритість по-китайськи, яка дозволяє випускати аналоги «Мерседесів» чи інших моделей з китайськими логотипами, створювати технопарки в Мінську та в інших точках землі, відкривати ОКБ з електроніки, де на понад 30 тис. працюючих більшість – молоді люди (бачив те в Шанхаї), садити у крісло телеведучого робота з штучним інтелектом… Це та відкритість, котра дозволяє китайцям вести бізнес за межами своєї країни, почуваючись при тому кожному – невідривною часткою 1,5 мільярдів співвітчизників. Відкритість, яка дозволяє відхилити сумнівні пропозиції різних інституцій світового рівня, зокрема утверджувати вагу юаня власним реальним виробництвом та послугами.

Відкритість Китаю – це приклад для вивчення, для запровадження його методів. Це не «безвіз» при втраті трудового потенціалу, не реформа освіти за деградації населення, не знищення медицини задля суперприбутків зарубіжної фармації та виробників обладнання…

Відкритість по-китайськи – це використання здобутків цивілізації на користь народу і держави, поєднуючи освіту, науку, економіку і культуру. Це безумовне служіння влади своєму народові.

Китай рухається потужно і прискорено, як могутній локомотив. Від нас залежить, чи зуміємо ми, чи ні, стати партнером у цьому поступі, не перетворитися на відходи цивілізаційного процесу.

ОЛЕКСАНДР МОРОЗ, Голова Верховної Ради України II, V скликань, спеціально для журналу «Україна – Китай»