Пойта Ю. «Китайська мрія» як шлях подолання вікового приниження та відродження китайської нації

Юрій Пойта
журналіст-міжнародник, член Української асоціації китаєзнавців

На 19-му з’їзді Комуністичної партії Китаю (далі – КПК) Голова КНР Сі Цзіньпін у своїй доповіді вкотре поставив ключове завдання для держави – боротьба за щастя народу та відродження китайської нації. Основою здійснення «китайської мрії» вбачається, перш за все, побудова до 100-річчя КПК середньозаможного суспільства, а до 100-річчя КНР – перетворення в модернізовану соціалістичну державу, багату, могутню, демократичну, цивілізовану, гармонійну і прекрасну. Лейтмотивом його виступу є погляд у майбутнє та вироблення ефективного інструментарію для реалізації «китайської мрії». Водночас, у наративах китайського керівництва є посилання і до трагічних сторінок минулого, які розглядаються не тільки в проекції негативних аспектів, але і дають поштовх до «великого відродження китайської нації».

У програмних документах китайського політичного істеблішменту найчастіше згадується «століття національного приниження» – період з 1840-х рр. до заснування КНР в 1949 р. За цей час Китай внаслідок зовнішньої воєнної інтервенції та внутрішніх міжусобних конфліктів втратив частину територій, перетворився з могутньої самодостатньої держави в колонію та зазнав величезних людських втрат.

ЕПОХА ВІЙН ТА ПРИНИЖЕНЬ

Початком епохи війн та принижень була Перша опіумна війна (第一次 鸦片战争 dìyīcì yāpiàn zhànzhēng), яку в 1840 р. розпочала Великобританія проти Китаю та, за рахунок технологічної та оперативної переваги флоту і армії, домоглась поразки китайської армії, яка переважала за чисельністю в десятки разів. Завдяки допомозі флотів Франції та США китайська імперія змушена була піти на поступки та підписала перший нерівноправний «Нанкінський договір». Згідно з угодою Імперія Цін виплачувала Великобританії велику контрибуцію, передала острів Гонконг і відкривала китайські порти для англійської торгівлі. За результатами Другої опіумної війни (第二次鸦片战争 dìèrcì yāpiàn zhànzhēng) 1856 – 1860 рр. Великобританія і Франція нав’язали Китаю «Пекінський договір», за яким Китай виплачував велику контрибуцію, відкрив порт Тянцзінь для іноземної торгівлі, дозволив використовувати китайців як робочу силу в колоніях Великобританії і Франції. В результаті Англійська корона отримала від продажу опіуму гігантське джерело доходу, а в Китаї почався тривалий період ослаблення держави і громадянської смути, що призвело до закабалення країни з боку європейських держав і гігантського поширення наркоманії, деградації і масового вимирання населення.

Російська Імперія скористалась слабким становищем Китаю та домоглась підписання «Пекінського трактату 1860 року», згідно з яким відібрала Уссурійський край і отримала право безмитної торгівлі вздовж всього східного кордону. В подальшому, Китай зазнав нищівної поразки в Японсько-китайській війні 1894 –1895 рр. (甲午战争 jiǎwǔ zhànzhēng), та підписав наступний принизливий для Китаю «Сімоносекський договір», який фактично поклав початок боротьбі імперіалістичних дер жав за територіальне розчленування Китаю і став важливим етапом перетворення країни в напівколонію. Із середини XIX і до початку XX ст. Китай підписав близько 13 таких невигідних договорів з Японією, США, Росією, країнами Європи. Боксерське повстання 1899 – 1901 рр. (义和团运动 yìhétuán yùndòng) мало на меті усунути іноземне втручання в економіку, внутрішню політику та релігію, проте закінчилось поразкою. Після Сіньха́йської революції 1911 р. (辛亥革命 xīnhài gémìng) було повалена Манжурська династія та було оголошено створення Китайської республіки. В подальшому, країну захлиснула громадянська війна між військами прихильників партії Гоміньдан та КПК. На фоні внутрішнього безладу Японія окупувала Китай в 1931 р. (створивши маріонеткову державу Маньчжоу-го), та 1937 р. Тільки в 1949 р., після поразки Японії в Другій світовій війні та встановлення контролю над більшою частиною території країни, КПК проголосила створення КНР (中华人民共和国 zhōnghuá rénmín gònghéguó), на чолі якої став Мао Цзедун.

ІНІЦІАТИВА ПЕРЕХОДИТЬ ДО КИТАЙСЬКИХ КОМУНІСТІВ

Перемога КПК в політичній боротьбі не просто означала встановлення ще одного комуністичного режиму, перемога КПК означала кінець громадянської війни та початок відновлення китайської нації і побудови сильної держави. У 1949 – 1956 рр. за допомогою СРСР створено базові галузі промисловості, проведена націоналізація промисловості і колективізація сільського господарства, розгорнуто масове соціалістичне будівництво. У 1956 р. на 8-му з’їзді КПК проголошений новий курс, що вилився в перемогу ідей Мао Цзедуна і політику «великого стрибка» і «комунізації» (1958 – 1966). Незважаючи на значні потрясіння (Великий китайський голод 1959 – 1961 рр. (三年大饥荒 sān nián dà jīhuang), Культурна революція (文化大革命wénhuà dàgémìng)) Мао Цзедун в розумінні сучасного Китаю залишився найважливішим державним діячем, який зумів зупинити громадянську війну та започаткувати державу.

Ядро другого покоління китайських лідерів Ден Сяопін в 1979 р. оголосив про «активізацію Китаю» (振兴中华, zhènxīng zhōnghuá), що лягло в основу сучасної концепції «китайської мрії», згідно з якою Китай має стати потужною і багатою державою з високим рівнем життя населення. Він став автором нового мислення, розробив принцип «соціалізму з китайською специфікою», став ініціатором економічних реформ в Китаї і зробив країну частиною світового ринку.

Поняття «велике відродження китайської нації» (中国民族的伟大复兴, zhōngguó mínzú de wěidà fùxīng) почало фігурувати з 1990 рр. після приходу до влади третього покоління китайських лідерів. В цей час керівником держави стає Цзян Цземінь, який на 16-му з’їзді партії висуває нове завдання – «велике відродження китайської нації на шляху соціалізму з китайською специфікою», що в подальшому було підтримано і Ху Цзіньтао під час його виступу на 17-му та 18-му з’їздах КПК.

Після приходу до влади Сі Цзіньпіна наратив про китайську мрію та національне відродження став ще більш помітний як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Безпрецедентна антикорупційна кампанія має на меті сформувати еліту, яка спроможна виконувати складні державні завдання в сучасних умовах. В своїй книзі «Про державне управління» він висунув вимоги до керівників та поставив боротьбу з корупцією як умову реалізації «китайської мрії».

Зовнішня політика стала повною протилежністю запровадженим Ден Сяопіном принципам «не висовуватися», «триматися скромно», «не піднімати прапора». З 2013 р. вводиться нова філософія, що стала квінтесенцією міжнародних відносин КНР – ініціатива «Один пояс, один шлях»(一带一路). Згідно з ініціативою планується створити нову модель міжнародних відносин, новий світопорядок, в якому роль Китаю трансформується з «світової фабрики» в світового гравця, який має національні інтереси в усіх куточках земної кулі та захищатиме їх.

Водночас, Сі Цзіньпін почав апелювати до гірких сторінок історії Китаю. Під час виставки «Шлях до відродження» в 2012 р. від зазначив, що в період нової історії китайська нація зазнала стільки величезних жертв, що рідко зустрічаються в світовій історії. За його словами, «нескінченна боротьба, яка продовжується з часів Опіумної війни ось вже більше ніж 170 років, відкрила блискучі перспективи великого відродження китайської нації. Сьогодні ми, як ні в один історичний період раніше, близькі до здійснення нашої мети – великого відродження китайської нації, і як ніколи раніше впевнені в нашій здатності реалізувати цю мету», – зазначив лідер. Під час бесіди з групою кращих представників молоді в 2013 р. Сі Цзіньпін зазначив, що «дев’яносто лі пройдено з сотні – тільки половина шляху», апелюючи до 5-ї частини Політики воюючих держав «Чжаньгоце» (战国策zhànguó cè). Цим самим керівник підкреслив, що «чим ближче ми до великої мети – тим більше потрібно подвоювати зусилля».

ЧИ МОЖЛИВО СФОРМУВАТИ УКРАЇНСЬКУ МРІЮ

Історія української державності характеризується тим, що Україна майже завжди була під керівництвом або протекторатом держав-імперій. Останнє сторіччя принесло масштабні потрясіння двох світових воєн, Голодомору, які забрали життя десятків мільйонів українців. Після здобуття незалежності в 1991 р. «де-юре», ми ніколи її не мали «де-факто»: Україна весь час економічно та політично залишалася під впливом регіонального лідера – Російської Федерації. Поворот вектора зовнішньої політики на захід після Помаранчевої Революції 2004 р. не став реальним, а новий політичний істеблішмент не виправдав надій народу. Після Революції Гідності Україна отримала шанс пройти шляхом реформ, провести індустріалізацію та кардинально покращити рівень життя населення. Очікувалося, що протягом приблизно п’яти років Україна повинна була стати таким собі прототипом «складального цеху Європи», адже для цього були всі необхідні інгредієнти: відносно дешева і кваліфікована робоча сила, можливість через певний термін експортувати в ЄС товари з мінімальним або нульовим митом, достатні потужності по забезпеченню електроенергією, доступні транспортні комунікації та інша інфраструктура.Водночас, Зона вільної торгівлі з ЄС не «накрила» Україну ні європейськими, ні китайськими заводами, хоча саме перехід до індустріалізації, на думку Джо Стадвела, автора книги «Чому Азії вдалося», став запорукою економічного успіху не тільки Китаю, але і Японії, Південної Кореї, Сінгапуру тощо. У цих умовах надзвичайно важливим є формування української політичної еліти, яка буде ставити інтереси державивище особистих. У цьому аспекті слід звернути увагу на книгу Даніела А. Белла, декана школи політичних наук та державного управління в Шаньдунському університеті та професора Університету Цінхуа, «Китайська модель», де автор досліджує політичну меритократію в КНР – принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найбільш здібні люди, незалежно від їхнього соціального походження і фінансового достатку. Саме цю модель, на думку автора, сьогодні використовує Китай при призначенні керівників на ключові державні посади. Можливо і Україні слід вивчити китайський досвід підбору професіоналів в державні керманичі?

Також, однією з ключових проблем є відсутність довгострокового стратегічного плану розвитку нашої держави – такої собі «української мрії», яка буде спрямована не на збагачення олігархічних груп, а на створення в Україні «суспільства середнього достатку». У цьому аспекті надзвичайно важливим є принцип послідовності, щоб наступне покоління чиновників дотримувалося затвердженої державної стратегії і використовувало результати попередньої еліти. Під час виступу на 2-му пленарному засіданні 2-го пленуму ЦК КПК 18-го скликання Сі Цзіньпін зазначив: «почату роботу слід повністю доводити до кінця відповідно до ретельно розробленого плану і добиватися при цьому реальних результатів. Ми повинні озброюватися вмінням «забивати цвяхи», адже в більшості випадків для того, щоб забити цвях одного удару молотком недостатньо, слід повторювати удари поки він повністю не ввійде в дерево. Забив один – потрібно братися за наступний, адже безперервна праця неодмінно призведе до успіху. А якщо гатити молотком як попало – то, швидше за все, не вдасться забити жодного».

Підсумовуючи, слід зазначити, що правильне сприйняття Китаєм негативних моментів своєї історії дало поштовх для «великого відродження китайської нації», яке полягає в розвитку як своєї держави, так і держав-партнерів, реалізації «китайської мрії» і побудови «співтовариства спільної долі». Звичайно, панацеї не існує – інструменти, які були ефективні в США, Китаї чи Сінгапурі, можуть бути абсолютно безкорисні в українських умовах. Проте, вивчивши досвід «китайської мрії», можливо знайти щось корисне і для мрії української.