Поезія Лю Шахе

Справжнє ім’я Лю Шахе 流沙河 – Юй Сюньтань 余勋 坦. Два ієрогліфа в його псевдонімі Лю Ша «流沙» означають «сипучі піски». Вони взяті з класичної книги «Шаншу. Юй Ґун», де є такі рядки: «На сході до моря, на заході до сипучих пісків». Оскільки ім’я та прізвище в Китаї зазвичай складаються з трьох ієрогліфів, він додав до свого псевдоніму ієрогліф 河 (ріка). Лю Шахе народився 11 листопада 1931 року в повіті Цзіньтан провінції Сичуань, у нього в роду є монгольські предки. З дитинства захоплювався класичною літературою.

Лю Шахе є автором прози, поезії, поетики, есе, перекладів художньої літератури, наукових монографій. Він уміє переконувати. Його вірш «Ідеал» «理想» включено до підручників мови та літератури для середньої школи.

Його поезія не обтяжена пристрастями, силою уяви і романтичними фарбами. Через спокійний, тверезий стиль його називають видатним автором «поезії розуму». Природно, і «розум», і «почуття» у нього в злагоді створюють поетичний образ. Дуже популярний вірш, який він написав у 1982 році, «Цей цвір- кун» “就是那一只蟋蟀”. Під його пером «цвіркун» став носієм культурної традиції. Перестрибнувши через протоку з материка, цей цвіркун опинився в тайбейському подвір’ї і співає щоночі. За глибокої думки Лю Шахе спів цвіркуна від «Шицзіна» звучить до поезії династії Сун, від рідної провінції Сичуань до Тайваню.

Такі люди як Лю Шахе мають велику життєву силу, не піддаються зовнішньому тиску, не втрачають віру в себе перед лицем складних обставин. У Китаї чимало гуманітаріїв, які досить сильні, щоб опанувати долю. У період «культурної революції» завдяки наявності такої групи людей, культура вижила і продовжилася, історична сцена заповнена не тільки політичними авантюристами. На щастя для культури.

Серед китайських поетів про Лю Шахе кажуть, що «за його пензлем слідують дракони і змії», він відомий в країні і за кордоном. Лю Шахе раптом «проявив непостійність», залишив поезію і почав писати прозу. Він сприяв культурним обмінам між берегами Тайванської протоки, привертаючи своєю бурхливою діяльністю увагу всього світу. В останні роки він раптом припинив активну роботу, вся інтелігенція країни задалася питанням, куди ж тепер «потече його ріка». Класична література стала головним інтересом Лю Шахе.

Лю Шахе розкопує культурну традицію. Він не просто зберігає давні вишукані почуття, а ретельно записує свідоцтва історії, більше зосереджуючись на спокійному самоаналізі. У сьогоднішньому світі культури Лю Шахе літератор, який відрізняється незалежністю суджень і принциповістю, глибоким проникненням і якимось теплим сяйвом.

В одному з листів своєму другові Хуан Юн’юю Лю Шахе написав про себе: «У сорокових роках минулого століття, я був лише учнем середньої школи, зовсім не розумів суспільства. У п’ятдесяті роки пі- шов працювати в газету, потім до спілки літераторів, думав, що якось пропрацюю до старості в Ченду. У вісімдесятих роках стало дуже гаряче, скрізь були чутні хвалебні пісні реформам. Пізніше я помітив, що співаю занадто високо, і ніхто мене не чує, всі побігли, щоб, перш за все, розбагатіти. Тоді… з розбитим серцем, хворим шлунком я вирішив шукати розради у Чжуан-цзи. Якби мене не напоумив цей старий, боюся, я б страшно образився. Я поклявся собі більше нікуди не ходити за компанію, не брав участі в асоціації письменників двох скликань. За все життя я не виявив слабкості, що тут ще скажеш».

Переклад з кит.: Володимир Урусов

«ТРАВИ І ДЕРЕВА»
«Вчитися поведінці не слід у слабких парост-
ків» – династія Тан: Бай Цзюйї.
ТОПОЛЯ
Вона немов зелений блискучий довгий меч
стоїть самотньо серед голої рівнини, під-
нявши свою руку до високого синього неба.
Можливо, буря вирве її  з коренем. Але, навіть
загинувши, ні перед ким не стане схилятися!
ЛОЗА
Вона обплітає бузок і вгору повзе, повзе,
повзе… Зрештою, на дереві загинуть всі квіти.
Бузок, обвитий лозою, помре, його порубають
на дрова, спалять. Лоза на землю впаде і, важ-
ко дихаючи, придивиться до іншого дерева.
КАКТУС
Він не хоче свіжістю квітів догодити госпо-
дареві, і весь покритий багнетами. Господар
проганяє його з саду і не дає води. У дикому
полі, серед пустелі, він живе і ростить дітей …
СЛИВА
Серед сестер її любов приходить найпізніше.
Навесні, коли сотні квітів посмішками при-
манюють метеликів, вона вже своє цвітіння
подарувала білому снігу зими. Легковажний
метелик не гідний цілувати її, як і інші квіти
не гідні ласки снігу. Серед сестер її посмішка
остання, але найкрасивіша.
ПОГАНКА
Вона з’явилася на березі річки, якого не до-
сягають сонячні промені. Вдень різнобарвним
вбранням, а вночі фосфорним сяйвом вона
вабить людей. Але навіть трирічна дитина не
зверне на неї уваги. Тому що моя мама казала,
що це слина отруйної змії…

«ІДЕАЛ»
Ідеал – це камінь, що висікає іскру;
ідеал – це вогонь, що запалює згаслу лампу;
ідеал – це лампа, що освітлює нічну дорогу;
ідеал – це дорога, яка веде тебе до світанку.
Під час голоду і холоду, ідеал – бути ситим і одягненим;
в епоху ситості і тепла, ідеал – культура.
У роки розбрату і воєн, ідеал – стабільність;
в епоху стабільності, ідеал – процвітання.
Ідеал як перли, перлина до перлини,
стародавність і сучасність, минуле і майбутнє в зв’язці,
блискуче сяйво без кінця.
Красива нитка перлів, хребет історії,
за минулим сучасність, за сучасністю майбутнє,
за предками нащадки.
Ідеал – це компас, що дає напрям кораблю;
ідеал – це корабель, що несе тебе в морську далечінь.
Але іноді ідеал – це лінія морського горизонту,
хоч видима, але недосяжна, мучить твоє серце,
що прагне вперед.
Ідеал тебе змусить з усмішкою дивитися на життя;
ідеал тебе змусить вперто протистояти долі.
Ідеал тебе змусить забути про ранню сивину;
ідеал змусить тебе сивого, як раніше, бути наївним.
Ідеал – це будильник, що розбиває твої золоті мрії;
ідеал – це мило, що змиває твій егоїзм.
Ідеал – це те, що отримуєш,
ідеал – це також жертва.
Якщо ідеал тобі приносить славу,
то це лише побічний продукт,
і ще більше принесе тобі невимовну самотність,
сміх у самотності, скорботний сміх.
Хто ідеалу відданий, той часто нещасливий;
та хто стаждає через ідеал, того рятує доля.
Звичайні люди з ідеалом стають великими;
хто має ідеал, той людина з великої літери.
У світі завжди є люди, які відмовилися від ідеалу,
та ідеал не полишає жодної людини.
Злочинцеві дає нове життя,
бо ідеал то для душі трава цілюща;
це заклик повернутися до блудного сина,
ідеал – це матері любов.
А забруднивши ідеал не треба ненавидіти,
бо це випробування демонами твоєї чистоти;
коли вкрадуть твій ідеал, не плач,
а швидше повертайся відшукати, і потім обережним будь!
Герой, втративши ідеал, перетворюється на обивателя,
який відразливо похваляєтьтся подвигами року;
обиватель, втративши ідеал, живе своїм сірим життям,
сміючись проклинає все навколо себе.
Ідеал цвіте, персики і сливи дають нам солодкі плоди;
Ідеал дає паростки і дерева дарують нам густу тінь.
То ж сідай на коня ідеалу, невпинно скачи вперед,
бо на шляху весна така красива,
на небі сонце таке яскраве.

ЦЕЙ ЦВІРКУН
«Тайванський пан Y говорив: «За кордоном,
почувши вночі спів цвіркуна, думав, що це той
цвіркун з моєї сичуаньської батьківщини».
Так – цей цвіркун
стальними крилами б’є вітер золотий
щоб перестрибнути протоку
з тайбейського неба тихенько прилітає
приземляється у твоєму дворі
і кожну ніч співає
цей цвіркун
так цей цвіркун
у пісні “Біньфен. Сьомий місяць» співав
у “Піснях Тан. Цвіркун” співав
у “Дев’ятнадцяти піснях» співав
біля верстату ткалі Хуамулань співав
у вірші Цзян Куя співав
і чув його на полі трудівник
і слухала замислившись дружина
так, цей цвіркун
співав у горах на узбіччі шляху
співав на вежах вздовж Великої стіни
співав посеред двору у корчмі
співав у диких травах на полі битви
і чув заїзжий гість
і чув поранений солдат
так, цей цвіркун
у пам’яті твоїй співає пісню,
у пам’яті моїй співає пісню
звучить захопленням дитинства
самотністю зрілості
і згадую кошик з бамбука
тінь огорожі від ліхтарів
і місячні пряники згадую
османтуса цвітіння згадую
і повний перлів гранат
і листя жовте в рідному краю
і лотоси в ставку
і пам’ятаю, як на південь гуси відлітають,
і згадую на полі копи сіна
і згадую, як мати кличе повернутись і тепліше
вдягнутися,
і думаю, як багато спливло з роками
так, цей цвіркун
на цьому березі протоки звучить
на тому березі протоки звучить
у тайбейських провулках співає
у сичуансьмому селі співає
куди б китайцю не стелився шлях
співає всюди
одноманітніше за будь-яку мелодію
і гармонійніше всіх звуків світу
вода забирається
у роси
запалюєш вогонь –
це сяйво
на птаха перетворюєш –
куріпка
звук ностальгії
так, цей цвіркун
співає за твоїм вікном
співає за моїм вікном
ти прислухаєшся
ти згадуєш
я прислухаюсь
я промовляю
ти маєш здогадатись, що я промовляю
я можу здогадатись, за чим сумуєш ти
бо у китайців є душа китайська
бо у китайців є китайське вухо

10 липня 1982 року
місто Ченду