Перезавантаження відносин. Як Україні повернути довіру китайських партнерів?

Валерій Писаренко, народний депутат України, член депутатської групи ВР з міжпарламентських зв’язків з КНР

Що спільного між будівництвом сонячної електростанції у Чорнобильській зоні та спорудженням сміттєпереробного заводу у Львівській області, між будівництвом нової лінії Київського метрополітену на Троєщину та модернізацією мережі Укртелеком? Вже найближчим часом ці проекти можуть бути частково або повністю профінансовані китайськими інвесторами.

І це – тільки окремі заяви китайських компаній, що потрапили у стрічки інформаційних агентств і в телевізійні випуски новин.

Загалом останнім часом Китай виділив понад 7 млрд доларів у формі облігацій на розвиток сільськогосподарської, енергетичної та інфраструктурної галузей України.

Але активізувати ці інвестиції – завдання не з простих.

Наші китайські партнери не з чуток знайомі з особливостями українського інвестиційного клімату, тому сьогодні китайський бізнес потребує єдиної позиції в питаннях двостороннього співробітництва, стабільності українського законодавства та захисту своїх інвестицій.

Для України це серйозний виклик. І нам потрібно його прийняти, аби стати надійним партнером у глобальному проекті Китаю «Один пояс, один шлях».

Україна-Китай: нові горизонти

Дві сотні років тому імператор Франції Наполеон Бонапарт зробив дивовижний прогноз: «Китай – сплячий лев, і коли він прокинеться, світ похитнеться». Цього разу він не помилився. Сьогодні Китай не тільки прокинувся, він вже встав на ноги і впевнено йде вперед, щоб стати країною №1 у світі. За якими показниками? Практично за всіма. Тому головне питання для нас зараз: економіка України буде мати бонуси від впевненого поступу Китаю або буде мовчки дивитися йому вслід?

В Україні на китайського інвестора чекають усі.

Бізнес хоче заробити гроші і «запустити», нарешті, виробництво. Пересічні громадяни чекають від «китайського економічного дива» цілком обґрунтованих і простих речей: хороших автомагістралей, швидкісних залізниць і підняття рівня життя. А в Міністерстві економічного розвитку України гучно заявляють, що китайські інвестиції врятують українську економіку.

Київ потрібен Пекіну ані трохи не менше, ніж Пекін Києву: з нашої країни китайці імпортують залізні руди, зернові, деревину та інші важливі для китайської економіки ресурси.

Китай вже надав доступ на свій ринок українським виробникам молочної продукції та нещодавно за цікавився імпортом українського меду, м’яса птиці, риби та кормів для домашніх тварин.

Китайські інвестори готові вкладати гроші в земельні активи України, у розвиток традиційних та альтернативних джерел енергії, модернізацію інфраструктури.

Зокрема, за повідомленнями ЗМІ, одна з найбільших державних корпорацій Китаю – CNBM International Corporation – планує спрямувати до 2 млрд дол. на модернізацію енергетичних підприємств України. Інші дві китайські компанії – China National Complete Engineering Corporation і Golden Concord Holdings Limited – планують протягом найближчих двох років вкласти 1 млрд дол. в будівництво сонячних електростанцій в зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Україна як один з провідних розробників програм ного забезпечення у світі має великий потенціал продажу в Китай IT-послуг. Водночас китайці хочуть розмістити своє виробництво на базі українських індустріальних парків.

Китайські компанії шукають шляхи взаємовигідного співробітництва у галузях науки, авіації та космосу.

Співпраця з КНР у космічній галузі особливо вигідна і для України, оскільки дає можливість раціонально реалізувати український космічний потенціал. В Україні у даній сфері звужені джерела фінансування, натомість Китай стає одним із провідних інвесторів у дослідженні космосу.

Китайці планують профінансувати створення все української інтернет-мережі, а також готові побудувати в Україні дороги, ТЕЦ, модернізувати шахти, локомотиви Укрзалізниці та флот Українського Дунайського пароплавства.

Без сумніву, Китай має стратегічні інтереси в Україні.

Але поки що, ми чуємо тільки про обговорення та домовленості, а більшість проектів існують лише на словах.

Китайські інвестиції VS українські реалії

Давайте подивимося на Україну очима інвестора і розберемося, чому ж такі жадані китайські інвестиції досі не працюють.

Звернемо увагу спочатку на загальні фактори – рейтинги, цифри та індекси.

Україна опустилася на три позиції в щорічному рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку Doing Business, зайнявши 80-те місце. Крім того, наша країна трохи піднялася у Світовому рейтингу сприйняття корупції CPI в 2016 році, зайнявши 131-те місце із 176 країн. За рік Україна змогла заробити лише два додаткових бали і досягла результату в 29 балів із 100 можливих. У такі країни, як Україна, інвестори апріорі не вкладають гроші.

Китайці – одні з небагатьох, хто сьогодні готові інвестувати в Україну, навіть незважаючи на зазначені фактори.

Проте корупція в Україні створила для китайських партнерів незвичну і незрозумілу ситуацію, токсичне середовище, в якому знищувалися всі ініціативи, що здатні реально зміцнити відносини двох країн. А будь-які зміни у владі часто призводили до того, що раніше досягнуті домовленості забувалися і, відповідно, втрачалася довіра партнерів.

Сьогодні проблеми зустрічають інвесторів у податковому законодавстві, митних законах, міжнародних договорах.

Згідно з опитуванням зацікавлених Україною інвесторів від компанії Dragon Capital, військовий конфлікт з Росією є для них меншою перешкодою, ніж відсутність довіри до судової системи, непередбачуваний валютний курс і нестабільна фінансова система.

До того ж, в Україні немає універсального міжнародно-правового договору, що регулював би інвестиційну діяльність, тож захистити іноземні інвестиції і гарантувати високу норму прибутку при високому інвестиційному ризику Україна не може.

Іноземні компанії змушені шукати правди в міжнародних арбітражах, що в більшості випадків приносить як матеріальні, так і репутаційні збитки нашій державі.

Тож, як кажуть, дуже хочеться, але надто колеться. Китай боїться української «бізнес-каруселі», тому й зберігає більшість амбітних проектів на папері.

Але, якщо нам з Китаєм по дорозі, перш за все Україні потрібно взаємовигідно вирішити існуючі конфлікти у відносинах з Китаєм в нереалізованих або незавершених проектах.

Забезпечити стабільність правил гри для інвесторів і відповідальність держави за свої зобов’язання, не залежно від змін у владі.

А також розробити просту й зрозумілу дорожну карту інвестора, в якій приділити увагу не лише механізму залучення коштів, який загалом працює, а й тому, яким чином забезпечити захист цих інвестицій у майбутньому.

10 кроків назустріч китайському інвестору

  • Провести перемовини зі спеціальним адміністративним районом Гонконг щодо спрощення залучення інвестицій в Україну. Підписати відповідні міждержавні угоди.
  • Прийняти дієвий закон про захист іноземних інвестицій, що передбачатиме не декларативні норми, а ефективні механізми.
  • Запровадити законодавчі ініціативи для удосконалення інвестиційної екосистеми в Україні і створення дієвих механізмів захисту прав власності інвесторів в Україні.
  • Завершити судову реформу в Україні задля забезпечення верховенства права у незалежному суді.
  • Зняти обмеження по руху капіталу китайських інвесторів. Скасувати питання обов’язкового продажу валютної виручки та зняти валютні обмеження на виведення дивідендів.
  • Спростити оподаткування підприємницької діяльності, знизити податкове навантаження і надати додаткові пільги іноземним інвесторам з метою підвищення податкової конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
  • Необхідно на законодавчому рівні запровадити мораторій на підвищення податків та зборів, мінімум на 5 років, з метою передбачуваності податкової політики в країні для іноземних інвесторів. Відповідний законопроект (№1053) я зареєстрував ще в 2014 році.
  • Розширити інвестиційне кредитування, а ставку за такими кредитами диференціювати залежно від умов ведення бізнесу.
  • Держава повинна виконувати не роль спостерігача, а створювати вигідні та сприятливі умови для прозорої та ефективної роботи інвесторів.
  • Україні потрібно демонструвати ефективність Уряду, а також зберігати існуючий темп змін у країні та стабільність законодавства. Адже закон один для всіх: і для олігархів, і для іноземних інвесторів, і для малого бізнесу. Коли інвестор буде відчувати себе захищеним, він зможе планувати довгострокові інвестиції.

Зона вільної торгівлі: Китай готовий до перемовин з Україною

Збільшити приплив китайських інвестицій та акти-візувати двостороннє торговельно-економічне спів-робітництво допоможе також створення зони вільної торгівлі між Україною та Китаєм.

Наприкінці травня Надзвичайний і Повноважний Посол КНР в Україні пан Ду Вей в черговий раз за-явив про бажання Китайської сторони створити зону вільної торгівлі між нашими країнами та висловив сподівання на активізацію дослідження вивчення цього питання з українського боку. До цього аналогічну тезу він озвучив на початку листопада минулого року під час форуму, присвяченому розвитку інфраструктурного проекту «Шовковий шлях».

Значення цієї пропозиції важко переоцінити.

Китай – друга за величиною економіка світу, володіє значним інвестиційним потенціалом і має найбільший у світі золотовалютний резерв. Лібералізація торгівлі з КНР може істотно змінити всю українську економіку.

Тож, цього тижня питання впровадження ЗВТ я підняв перед прем’єр-міністром України і попросив якнайшвидше розпочати переговорний процес, до того ж запропонував об’єднати зусилля Парламенту та Уряду, щоб прискорити роботу.

Озвучу основні тези, що свідчать на користь цього кроку.

Україна – експортно-орієнтована економіка. А отже, чим більше ринків збуту вона має, тим більш захищеною вона може почуватися і тим міцнішою стає.

Український експорт стрімко падав протягом декількох останніх років. Після фактично 17% падіння в 2015 році він так і не відновився. Експорт треба відновлювати. Я переконаний, що розвиток економічних відносин з Китаєм допоможе реалізувати це завдання.

Географічна диверсифікація українського експорту бажає кращого. Якщо ще 5 років тому близько 30% продавалося на ринку РФ, а 25% – на ринку ЄС, то за останні роки відбулися зміни. Зараз 40% наших експортних потоків реалізуються в ЄС і менше 10% – у РФ. Така висока частка концентрації на одному ринку небезпечна. Навіть якщо це місце зараз стабільне.

У рамках ЗВТ зможе розвиватися й освіта – освітній та науковий обмін студентами, розвиток інклюзивної освіти, грантова підтримка академічних досліджень.

Як бачимо, підстав для створення зони вільної торгівлі з Китаєм достатньо. Угода відкриє нові можливості як для китайських виробників, так і для українських. Це, безперечно, приведе до поглиблення співпраці у різних галузях економіки. А головне, ЗВТ буде супроводжуватися інвестуванням у рамках глобальної ініціативи Китаю «Один пояс, один шлях».

«Китайський пояс» – український шлях

Україна першою серед Європейських країн на най-вищому рівні заявила про підтримку китайського проекту «Один пояс, один шлях», проте подальший розвиток подій в країні призвів до того, що досі участь України в ньому є декларативною.

Водночас, ціла низка як українських, так і зарубіжних експертів вважають, що Китай в нашій країні розчарувався і готовий співпрацювати з ким завгодно, тільки не з українцями. Це, начебто, підтверджує незначна активність українців та, що головне, відсутність реальних результатів співпраці.

З одного боку, Китай і китайський бізнес відверто втомилися від непередбачуваної України, але з іншого – вигідне географічне положення й інші фактори змушують Китай все одно шукати співпраці з нашою країною.

Виходить, що Україна для Китаю дуже цікава – це єдина велика європейська країна, яка не є членом ЄС, але має ЗВТ з ЄС, з розвиненою промисловістю, ЖД і портовою інфраструктурою. Причому з досить високим рівнем наукової думки, великою кількістю вузів, що випускають «дешевих», але достатньо кваліфікованих фахівців.

Отже, вікно можливостей ще не закрите. Сьогодні Україна все ще має шанс приєднатися до ініціативи Китаю та навіть може отримати «золоту акцію», ставши тією точкою, де зійдуться Схід і Захід. «Китайський пояс» – це, без перебільшення, український шлях і найбільш привабливе для України геоекономічне майбутнє.

Якщо Україна не використає таку можливість, це буде серйозною втратою. Зрештою, немає жодної причини віддавати ці кошти комусь іншому – будь-то Росія, чи Туреччина, чи Іран. Не варто втрачати шанс зробити Україну мостом між Європою і Китаєм, налагодивши швидке, надійне і сучасне залізничне сполучення.

Тож, сьогодні Україні потрібно якнайшвидше реанімувати українсько-китайське партнерство і брати активну участь у реалізації проекту «Один пояс, один шлях».

А одночасна робота над удосконаленням законодавства щодо залучення та захисту інвестицій та проактивна позиція всіх гілок влади та бізнесу щодо покращення умов співпраці з Китаєм зможуть з легкістю перезавантажити стосунки країн.

Ось тоді китайські гроші допоможуть нам без шкоди для національних інтересів модернізувати шахти, прокласти сучасні дороги, побудувати нові електростанції і провести сучасну індустріалізацію.