Один на півмільйона. Приблизно такі шанси для дитини в Китаї у майбутньому потрапити в олімпійську збірну країни

О. Николишин, журналіст української редакції Міжнародного радіо Китаю

На олімпійській карті світу аж до 1984 року Китай залишався великою білою плямою. У 1978 р. КНР проголосила курс політики реформ і відкритості і, як результат, в недалекому майбутньому разом з економічним і політичним відбувався також спортивний прорив. На літніх Олімпійських іграх 1984 р. у Лос-Анджелесі КНР не просто заробила свої перші олімпійські медалі, китайська збірна вийшла на 4-те місце в загальнокомандному заліку (32 медалі, 16 з них золоті). З цього часу спорт у Китаї – справа державного значення, оскільки спортивні успіхи повинні підтверджувати претензії країни на статус провідної світової держави. Через 24 роки Китай змістив США зі спортивного п’єдесталу і став першим у загальнокомандному заліку на Олімпіаді в Пекіні.

Перші олімпійські успіхи КНР в Лос-Анджелесі були прямим результатом нової системи підготовки спортсменів, в якій головна ставка робилася на молодь. Середній вік китайських чемпіонів Олімпіади 1984 р. в одиночних видах спорту – 23 роки, а найдорослішому було 27 років. Для порівняння: середній вік золотих призерів з ФРН, що зайняла на тій Олімпіаді 3-те місце, становив 28 років, а найстаршому з них на той час вже виповнилося 42. З тих пір система підготовки олімпійського резерву в Китаї не змінювалася, а тільки вдосконалювалась. Як і в економіці, в спорті соціалістичну модель Китай розбавив капіталістичними елементами, об’єднавши радянську й американську спортивні моделі. Спорт в КНР опинився повністю на плечах державного бюджету, але разом з тим він є й прибутковим бізнесом, активно залучаючи спонсорів і рекламодавців.

Нехай розцвітають 100 квітів, нехай змагаються 100 шкіл

У процесі підготовки олімпійського резерву в КНР головна роль відводиться державним спортивним школам. Таких шкіл в Китаї на сьогодні – понад 15 тисяч. На всіх Олімпіадах, починаючи з 1984 р., Їх випускники складали більшість серед володарів медалей. На Олімпіаді в Пекіні цей показник досяг максимального рівня: всі 100 призерів – випускники спортивних шкіл, переважно «елітних», яких у країні близько трьох сотень. Саме в них відбирають найталановитіших і найперспективніших дітей. Там виховують майбутніх олімпійських чемпіонів. 

Вже кілька десятиліть доля олімпійських медалей з настільного тенісу визначається не на Олімпіаді, а на змаганнях між китайськими школами

Одна з найзнаменитіших «елітних» шкіл в КНР – пекінська школа Шичахай. У її стінах виросла низка олімпійських золотих призерів. На прикладі цієї школи можна продемонструвати одну з форм поєднання радянської і американської моделей підготовки спортсменів. У СРСР навчання в спортивних школах було безкоштовним. У США воно повністю платне, а деякі особливо обдаровані діти отримують стипендію не від держави, а від спонсорів. Школа Шичахай, як і інші «елітні» спортшколи в Китаї, перебуває на повному державному забезпеченні, але не всі діти навчаються там безкоштовно. Менш талановиті та перспективні навчаються за рахунок дбайливих батьків, які мріють побачити своїх дітей на олімпійському п’єдесталі. Плата за навчання в школі в середньому 30 тисяч юанів (4300 дол.) на рік, включаючи проживання та харчування.

У китайських спортивних школах діти з шестирічного віку живуть в умовах жорсткої конкуренції

До обіду вихованці відвідують звичайні уроки, після обіду – по 4-5 годин тренуються. Батькам дозволено забирати дітей тільки на вихідні. Тренувальний процес розбитий на кілька етапів. На наступний етап дозволяють перейти тільки тим з юних спортсменів, хто досяг потрібних результатів. Решта відсіваються, включаючи тих, хто навчається за гроші. Таким чином, вже з шестирічного віку діти потрапляють в умови, коли вони повинні самостійно боротися за місце під сонцем. У школі Шичахай пінг-понгу навчаються 110 хлопчиків і дівчаток. Якщо помножити це число на кількість подібних шкіл в Китаї, то одноосібне панування КНР у світовому настільному тенісі стає цілком зрозумілим. Питання, чому подібна ситуація ще не склалася в інших видах спорту?

Китайська дитина на шляху до олімпійського «золота» повинна поетапно завоювати місце в збірній школи, міста, провінції, країни, випередити величезну кількість конкурентів. За статистикою, в спортивних школах Китаю навчається майже півмільйона дітей, в елітні – потрапляє близько 50 тисяч.

Зворотний бік медалі

При всій ефективності такої системи, вади в ній теж існують. У першу чергу, виникає закономірне питання: до збірної потраплять десятки, олімпійськими чемпіонами стануть одиниці, а яка доля чекає на інших? Частково цю проблему вдається вирішити шляхом перепрофілювання. Наприклад, перша в історії китайська олімпійська чемпіонка зі стрибків у воду Чжоу Цзіхун до 12 років займалася спортивною гімнастикою. Але коли тренери переконалися, що в гімнастиці великих успіхів їй нічого чекати, дівчинку стали навчати стрибкам у воду. Цей не єдиний подібний випадок, але на таку вдачу розраховувати можуть звісно ж не всі.

До вершини дійдуть лише найстійкіші

У 2002 р. китайське спортивне співтовариство при – голомшила новина про те, що десять вихованців Чен’янської спортивної школи приймали заборонені препарати для того, щоб показати кращі результа – ти на змаганнях провінції. У 2006 р. у 15-річних легкоатлетів, вихованців Аньшаньскої школи, виявили в крові підвищений вміст гормонів еритропоетину і тестостерону, які в даному випадку вже розглядаються як допінг. Ці випадки підштовхнули Державне управління у справах молодіжного спорту посилити заходи з перевірки на допінг не тільки серед дорослих спортсменів, а й серед дітей. Порушників чекають суворі покарання: від анулювання Їх результатів до заборони брати участь у змаганнях. Тренерів дітей, які приймали допінг, зобов’язують платити штраф і усувають від роботи.

Західна преса не раз називала методи тренувань юних спортсменів у Китаї занадто суворими. У 2005 р. чотириразовий олімпійський чемпіон з академічного веслування, британець Метью Пінсент в інтерв’ю ВВС зізнався, що був шокований методами підготовки гімнастів у школі Шичахай, коли тренер підняв руку на хлопчика, а дівчинка плакала, роблячи стійку на руках. Сьогодні керівництво школи заявляє, що з тих пір нічого подібного на заняттях не відбувається, а тренери шукають особливий підхід до кожного учня.

Олімпійський призер RIO 2016

При всіх існуючих недоліках все ж не можна не констатувати, що за останніх 30 років дитячий спорт у Китаї зазнав величезних змін. Практично з нуля була збудована вся інфраструктура. Успіхи китайських атлетів на міжнародних змаганнях дали поштовх розвитку масового дитячого спорту. На сьогодні спортом в Китаї займається близько 100 млн дітей, що реально сприяє покращенню здоров’я нації.