Новікова О. В. Китайський червоний фарфор з колекції музею Ханенків

О. В. Новікова
Старша наукова співробітниця Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків

Перший (задокументований) зразок китайського фарфору (порцеляни) потрапив до Європи у XIV ст. То була сірувато-біла пляшка, яку за допомогою срібної оправи перетворили на глек, оздоблений гербом Людовіка Угорського. З XV ст. фарфорові вироби були включені до дипломатичних дарунків, які єгипетські султани надсилались венеційським дожам.

Після подорожі Васко де Гама, який знову відкрив шлях на Схід, все більше фарфорових виробів почало потрапляти до Європи. Попит на «біле золото» був таким великим, що в останню чверть XVI ст. китайські майстри почали виготовляти його спеціально для європейського ринку. До 1580 р. у Лісабоні вже було шість крамниць, що торгували порцеляною. У 1602 і 1604 рр. голландці захопили два португальські кораблі, більшу частину вантажу яких складали саме вироби з фарфору. В Амстердамі було проведено ярмарок, який привернув увагу покупців з усіх країн Європи, включно із королями Франції та Англії, і започаткував масове захоплення європейців китайською порцеляною. До початку XVII ст. імпорт фарфору до Європи перейшов до голландців, які відібрали у португальців торгівельну монополію. До 1615 р. директори голландської Ост-Індійської компанії не лише вказували сорти фарфору і кількість виробів, а й почали надсилати до Китаю зразки для копіювання європейських форм посудин (пивні кружки, масельнички, фляги, чашки) а також картини/гравюри із відповідними європейськими сюжетами для оздоблення (герби, галантні сцени, релігійні картини, портрети тощо). Таким чином, Європа почала диктувати свої смаки виробникам фарфору.

Зауважимо, що європейці, переважно, цікавились порцеляною із поліхромними розписами. Спочатку це були вироби знаменитого китайського фарфору blue-and-white із синіми візерунками по білому тлу. Саме цей фарфор із підполив’яним розписом кобальтом масово завозили до Європи та Нового Світу впродовж XVI–XVII ст. Лише згодом до нього долучились вироби фарфору із поліхромними розписами емалевими фарбами, що за європейською (французькою) традицією називали зеленим, чорним та рожевим сімейством.

Не дивно, що серед європейських шанувальників китайського фарфору довгий час вважалося, що найціннішими прикладами цього виду тонкостінної кераміки є твори із різноманітними поліхромними декоративними розписами.

ЯКОЮ Ж СИТУАЦІЯ БУЛА У КИТАЇ?

За доби Середньовіччя, коли було винайдено технологію виготовлення фарфору, він асоціювався із коштовним камінням. Навіть кам’яна кераміка доби Сун (960–1279, в Європі такі вироби відомі як селадони), наслідувала кольорову гаму і якості нефриту, що в Китаї вважали священним. Паралельно розвивався поліхромний фарфор. Ще за доби Тан (618–907) з’явилися перші вироби із синіми розписами та триколірний фарфор (сань-цай). Згодом варіації форм та оздоблення ставали ще більш різноманітними. Після того, як китайці опанували технологію розпису фарфорових предметів надполив’яними емалевими фарбами, почали з’являтися вироби усіх кольорів та відтінків. За часів панування династії Цін (1644–1911) розписний фарфор оздоблювали золоченням, чорно-білими зображеннями, на кшталт європейських гравюр, рельєфним декором, схожим на перегородчасті емалі (клуазане).

Але скільки б не з’являлось нових варіацій розписів та декору, в Китаї ніколи не забували про традиції. Тому особливо цінувався монохромний фарфор, що нагадував китайцям про славне минуле, а також про часи розквіту культури та мистецтв в період правління династій Тан і Сун.

Окрім цього, кераміка із однотонною поливою вважалася, так би мовити, привілеєм освіченої еліти. Це як джаз чи опера сьогодні. В Китаї для потреб правлячої верхівки, знаті та чиновників виготовляли вироби із монохромного фарфору. В ньому увага зосереджується не на візерунках і картинках, а на майстерності передавання форми, на витонченості кольору та фактурі поливи.

Окрім палітри зеленувато-сірих відтінків, з’явилися поливи й інших кольорів: синього, блакитного, жовтого, баклажанового, білого, різних відтінків червоного. Останній різновид має свою цікаву історію.

Червона полива завдяки ускладненій технології випалу і експериментам із фарбниками набувала цілої гами відтінків, серед яких найвідоміший «жертовний червоний», або «бичача кров» (oxblood, sang de boeuf, lang-yao). Також відомий ще один вид монохромного фарфору – «персиковий квіт» (peach bloom) із м’яким червоно-рожевим відтінком.

В традиційній китайській культурі червоний колір (хун) асоціюється із сонцем та вогнем та ототожнюється із владою. Також червоним кольором в Китаї було прийнято позначати радісні події в житті людей, окрім того, він асоціюється із чоловічім началом. З іншого боку, червоний має зв’язок із культом плодючості й продовження роду, жіночим началом та весільною обрядовістю.

Відповідно до символіки червоного, а саме – його зв’язку із державою та правлячою верхівкою, замовлення на фарфор цього кольору надходили виключно від імператорського двору. Але виробництво такого фарфору було непростим і фінансово витратним, оскільки пігменти для барвників, за рахунок яких полива отримує червоне забарвлення, нетривкі за високих температур.

Тим не менш, винахідливі китайські керамісти шляхом експериментів змогли досягти бажаного результату. Але цей шлях тривав не одне століття.

За свідченнями, перші вироби із червоним забарвленням з’явились ще за доби Тан. Проте вдосконалено техніку виготовлення червоної поливи було лише при мінському імператорі Чжу Чжанцзі (Xuande, 1399–1435). Назва порцеляни із червоним забарвленням «цзихун» (ji hong, xianhong) відома в ті часи, можливо, пов’язана з тим, що фарфорові вироби використовували як церемоніальні предмети упродовж усього періоду правління Чжу Чжанцзи.

Аби підкреслити складність технології його виготовлення та цінність отриманих екземплярів, довгий час вважалося, що для насиченого кольору та сяяння керамісти додавали до поливи корал, агат, нефрит, перли та навіть золото – матеріали, що високо поціновували у Китаї.

Проте, незважаючи на химерні казки, наче як інгредієнти до червоної поливи входили товчене напівкоштовне каміння або навіть людська кров, насправді вона є наслідком праці з міддю та складної технології випалу. А численні назви, що їх використовують на позначення червоного фарфору, відображають складне походження як західної, так і китайської термінології, що спричинило численні, довільні назви кольорів.

За часів династії Цін, зокрема правління імператора Кансі (1662–1722), фарфор кольору «жертовний червоний», або «бичача кров» знову набув популярності. Його цінська назва «лан-яо» lang-yao, вірогідно, походить від імені чиновника – Ланг Тінцзі (Lang Tingji, 1663–1715), який упродовж семи років (1705–1712) опікувався імперськими печами.

Отже, технологія випалу є дуже складною. Полива набуває червоного забарвлення, коли рівень кисню в міді зменшується під час випалу, а потім мідь повторно окислюється при охолодженні.

Мідь, як чиста, так і в її оксидах, створює дивовижну кількість хроматичних ефектів, від блакитних і зелених до червоних відтінків різної градації. Це складний для контролю барвник. Бездоганні приклади будь-якої поливи, отриманої з міді, є свідченням високої професійної майстерності гончарів. Оксид міді в лужній поливі дає різні відтінки червоного кольору в процесі відновлювального випалу, в той час як мідно-оксидна полива набуває зеленого забарвлення в окисній атмосфері. Славнозвісна глибока червона полива, широко відома в Китаї як lang-yao, а на Заході – oxblood або sang de boeuf, містить концентрацію лише 0,1–0,5 відсотки маси дрібнодисперсної колоїдної міді.

Ваза із грушовидним тулубом. Китай. Доба Цін (1644–1911). Фарфор, полива кольору «бичача кров». Висота 31 см. № 921 ДВ

Отже, основний акцент виробів – це їхній колір. Він складається з різноманітних відтінків червоного, що надає забарвленню яскравого відчуття життя. Здається, ніби полива все ще розтікається по поверхні, а невеличкі тріщинки цеку (сітка тріщинок, що утворюється під час випалу поливної кераміки через різницю температур) посилюють блиск, спричиняючи відчуття мерехтіння живої плоті, тому стає зрозумілим функціонування таких виробів червоного фарфору як церемоніальних предметів при китайському імператорському дворі.

Ваза. Китай. Доба Цін (1644–1911), XVIII–XIX ст. Фарфор, полива кольору «бичача кров». Висота 34,5 см. № 86 ДВ

 

Ще один вид червоної поливи в західноєвропейській традиції відомий як «персиковий квіт» (peach bloom, в китайській традиції jiang dou hong), має ще складнішу технологію виготовлення, ніж «бичача кров». Колір такого фарфору варіюється від м’якого рожевого до рожево-червоного, з невеликими випадковими місцями зеленуватого відтінку. Ніби випадковий характер забарвлення, насправді, є спланованою технологічною операцією. На сьогодні точно невідомий алгоритм процесу виготовлення поливи «персиковий цвіт». Вважається, що мідь була прошарована безбарвною поливою. Потім виріб піддавали обом випалам: окислювальному та відновлювальному. Зеленуватий відтінок утворювався, коли частина міді опинялася на поверхні і піддавалася окисленню.

 

Предмети з такою поливою найчастіше були невеликого розміру, дуже прості за формою, і слугували аксесуарами для так званого «столика вченого».

Ваза на дерев’яній підставці. Китай, Цзіндечжень. Доба Цін (1644–1911), період Кансі (1662–1722). Фарфор, полива «персиковий квіт». Висота 16,8 см, діаметр дна 1,8 см, діаметр горлечка 4 см. №881 ДВ

Отже, найбільшим досягненням у виробництві монохромної кераміки була довершеність, з якою використовували у художньому оформленні суто керамічні можливості, обумовлені самим матеріалом. Навіть дефекти їхнього випалу, продумані й зведені в художній принцип, порівнювали з природними явищами, отримуючи образні назви. Власне, самі китайці вважали, що то природа та стихії довкілля оживають, скеровуючи руки майстрів, творять такі декоративні прикраси.