Наталушко А. Спори з податківцями: відстоювання законних інтересів китайських інвесторів в Україні

А. Наталушко
молодший партнер Адвокатського об’єднання «Ти і право «Ленівський груп»

Спори за участю бізнесу та податкових органів продовжують набирати обертів в Україні.  

Лише у 2018 році, за офіційними даними Державної Фіскальної Служби України, на розгляд надійшло понад 16 тисяч скарг від платників податків. Водночас, із загальної кількості позовів, що минулого року перебували та перебувають на розгляді в судах різних інстанцій, одну з ключових категорій становили справи про визнання недійсними / нечинними податкових повідомлень-рішень – 48,6 тисяч справ на суму 200,5 млрд грн.

Цікаво, що вирішуються такі спори здебільшого не на користь податківців. Так, із 9,4 тисяч позовів на загальну суму 37,3 млрд грн, які були розглянуті у 2018 році, – лише 3,8 тисяч справ (на суму 16 млрд грн) вирішено на користь органів ДФС України.

Тим не менш, сума спорів і донарахувань, які податкові органи пред’являють платникам податків, також збільшилася проти минулих (2016, 2017) років.

Якщо детальніше проаналізувати судову практику за 2018 рік, стане зрозуміло, що найчастіше суперечки за участю бізнесу та податкових органів стосувались таких питань:

  • оскарження рішень (зокрема й наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок;
  • щодо формування податкового кредиту з ПДВ та витрат із метою формування об’єкта оподаткування податком на прибуток за так званими «нереальними», «фіктивними», «безтоварними» операціями;
  • оскарження штрафів за неподання чи несвоєчасне подання звітів про контрольовані операції або документації з трансферного ціноутворення, за невключення операції до звіту про контрольовані операції, а також оскарження донарахувань податкових зобов’язань за результатами встановлення податковими органами відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки»;
  • із приводу реєстрації в електронному реєстрі податкових накладних, власне, податкових накладних, що не видаються отримувачу (покупцю) та складені на постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування та оподаткування за нульовою ставкою;
  • оскарження блокування податкових накладних / розрахунків коригування.

Зважаючи на таку статистику, нині є потреба у напрацюванні чіткої стратегії захисту порушених прав і інтересів представників китайського бізнесу. Захищаючи права та відстоюючи законні інтереси клієнтів компанії «Ти і право» Ленівський груп», ми передусім звертаємо увагу на те, чи мав податковий орган законні підстави проводити перевірку.

Так, варто знати, що право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до моменту проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати її початку. А ось фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків. Проте пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право здійснити документальну виїзну, фактичну перевірку лише за наявності підстав для її проведення та за умови пред’явлення або надіслання таких документів:

  • направлення на проведення перевірки;
  • копії наказу про проведення перевірки;
  • службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

 А тому платник податку який вважає порядок порушеним, а підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього недійсними, повинен захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Це означає фактично, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (зокрема наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Інакше – в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено. Так, правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки його права порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки. Зокрема, така правова позиція була викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16 (К/9901/19326/18), від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 (К/9901/6626/18).

Крім того, доволі часто добропорядні платники податків змушені звертатись до суду , щоб довести правомірність формування податкового кредиту з ПДВ та витрат із метою формування об’єкта оподаткування податком на прибуток за так званими «нереальними», «фіктивними», «безтоварними» операціями. Як вважають у таких випадках податкові органи, головною метою, котру переслідували сторони при укладанні договорів, є одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. Тут слід звернути увагу на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об’єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) задля їхнього використання у своїй господарській діяльності. Йдеться насамперед про рух активів, зміну зобов’язань чи власного капіталу платника, що відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Це має обов’язково підтверджуватися первинними документами, оформленими належним чином. При цьому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та їхній відповідності дійсному економічному змісту. Власне, у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Варто розуміти, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Так, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об’єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його котрагентів. Однак це правило діє за умови, якщо судом не встановлено фактів, котрі свідчать про обізнаність платника податків про таку поведінку контрагентів або злагодженість дій між ними..

Ба більше, при вирішенні суперечок щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що, відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов’язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб’єктом владних повноважень покладається на суб’єкта владних повноважень. Проте у разі надання контролюючим органом доказів, котрі свідчать, що платник податків не відобразив у податковому обліку та задекларував отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов’язання (зокрема сформував податковий кредит) містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці аргументи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Приміром, такі аргументи знайшли відображення у Постановах Верховного суду від 07.02.2019 року, провадження К/9901/49177/18; від 12.02.2019 року, провадження № К/9901/26621/18.

На мою думку, податкові спори з питань трансферного ціноутворення у 2019 році матимуть тенденцію до зростання: про це, власне, свідчить збільшення кількості перевірок, а також створення у Державній Фіскальній Службі України Департаменту трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування і відповідного управління в Офісі великих платників податків ДФС. Такі зміни у структурі вже погоджені Міністерством фінансів. За словами в.о. Голови ДФС Олександра Власова, перевірки трансфертного ціноутворенням та контроль за операціями між пов’язаними особами в службі будуть ще більш ефективними та прискіпливими.

З набранням чинності Закону України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», починаючи з 01.01.2019 року діють нові критерії визнання контрольованими операцій, зокрема і внутрішньогосподарських розрахунків між нерезидентами та їхніми постійними представництвами. Підпунктом 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України уточнено визначення осіб, які є сторонами контрольованої операції в ланцюзі господарських (експортних та імпортних) операцій, а саме: контрольованими можуть бути операції між платником податків та нерезидентом (які відповідають вимогам підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України), а не тільки пов’язаною особою нерезидентом.

Водночас контролюючим органам було надано право надсилати запити компетентним органам іноземних держав стосовно предмета й обставин здійснення контрольованої операції та/або щодо господарської діяльності і фінансової звітності нерезидента – сторони контрольованої операції. Слід звернути увагу на те, що перевірка у межах трансферного ціноутворення може бути проведена протягом 2555 днів (7 років) із дня подання податкової звітності, а у разі її неподання – з передбаченого Податковим кодексом України граничного терміну подання такої звітності.

І насамкінець. 01 січня 2017 року законодавцем змінено редакцію пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України. На відміну від попередньої редакції цієї статті, яка встановлювала штрафні санкції за порушення термінів реєстрації виключно податкових накладних, що підлягають наданню покупцям, чинною редакцією визначено, що штрафні санкції застос овуються за порушення граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації всіх податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Винятком є виключно порушення термінів реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою.

Тобто можна зробити висновок про те, що необхідні дві обов’язкові складові: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та водночас повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою. До речі, вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 816/1488/17 та від 11 грудня 2018 року у справі № 807/68/18.

У поточній статті адвокатом компанії «Ти і право» Ленівський груп» проаналізовано тенденції податкових суперечок, які були найбільш актуальними у 2018 році з огляду на практику як згаданої компанії, так і загалом в Україні. Пропонована інформація буде корисною для бізнесу і в 2019 році, оскільки завдяки проведеному аналізу можна спрогнозувати, які спори зберігатимуть актуальність і надалі. Ознайомившись із судовою практикою та правовими позиціями Верховного Суду, що між іншим, є обов’язковими для застосування і врахування судами нижчих інстанцій, платникам податків буде більш зрозуміло, як діяти в тій чи іншій ситуації для відстоювання власних інтересів та здобуття перемоги.