Наталушко А. О. Правові аспекти українсько-китайських відносин

Молодший партнер компанії «Ти і право», адвокат

Ви кажете, що у вас криза? Добре, але по-китайськи – це символ, який перекладається і як «можливість». Китайською це одне і те саме слово. Тому вважайте, що у вас зараз колосальна можливість.

З виступу Брайана Трейсі на SGF 2016

Історія дипломатичних відносин України та Китаю перетнула рубіж у чверть століття. За спільну українсько-китайську правову історію між урядами двох країн було підписано сотні документів, які де-факто поглибили двосторонню співпрацю в різних напрямах. Однак, після доволі стрімкого розвитку до 2010 року, зараз спостерігається спад українсько-китайської дипломатії. І причина – не лише у складній політичній ситуації в Україні.

Законотворчий фундамент для співпраці

Дружні відносини конструктивного партнерства між Україною та КНР були задекларовані від самого початку. Так, Китайська Народна Республіка однією з перших привітала Україну із проголошенням незалежності  – ще 27 грудня 1991 року, а вже 4 січня 1992 року країни закріпили дипломатичні відносини. Також одним з перших Пекін надав Україні гарантії ядерної безпеки після її відмови від ядерної зброї.

Нині договірно-правова база українсько-китайських відносин налічує більше 300 документів. Серед найголовніших – Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР (04.01.1992 р.), спільні українсько-китайські комюніке (31.10.1992 та 24.06.1995), Спільна (Київська) Декларація між Україною та КНР (06.09.1994), Спільна (Пекінська) Декларація про розвиток і поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною та КНР (04.12.1995), Спільна (Київська) Декларація про зміцнення дружби і всебічного співробітництва в ХХІ столітті (21.07.2001), Спільна (Пекінська) декларація України та КНР (18.11.2002), Спільна заява України та КНР щодо всебічного підвищення українсько-китайських відносин дружби та співробітництва (02.09.2010), Основні напрями розвитку відносин між Україною та КНР на 2010 – 2012 рр. (02.09.2010), Спільна декларація про встановлення та розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР (20.06.2011), а також Договір про дружбу і співробітництво між Україною і КНР, Спільна декларація України і Китайської Народної Республіки про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства та Програма розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР на 2014 – 2018 рр. (всі три правочини – 05.12.2013).

Наприкінці 2016 року Україна і Китай розпочали попередні консультації щодо можливості  формування зони вільної торгівлі між двома державами.  Крім того, Китай зініціював реалізацію проекту Економічного поясу Шовкового шляху у рамках стратегії «Один пояс, один шлях», що передбачає розвиток торговельних відносин між Китаєм і Європою, який, за словами посла КНР в Україні Ду Вея, немислимий без України, зважаючи на її вдале геополітичне положення.

Учасники українських парламентських слухань вже рекомендували Кабміну розглянути питання щодо проведення консультацій із створення зони вільної торгівлі з КНР, здійснення заходів для приєднання України до реалізації проекту «Один пояс, один шлях», а також – з запуску переговорного процесу щодо можливості залучення України до Формату співпраці Китайської Народної Республіки з країнами Центральної та Східної Європи «16+1». Відповідні рекомендації навіть були схвалені Постановою Верховної Ради України №2069-VIII від 24.05.2017 року за яку проголосували 228 народних депутатів. Кабінет Міністрів до 01 червня 2017 року мав проінформувати Верховну Раду України про стан реалізації рекомендацій парламентських слухань, схвалених даною постановою. Однак, наразі в Україні відсутня стратегія розвитку подальших відносин з Китаєм, практичної реалізації існуючих проектів, домовленостей та документів.

Нині українська сторона лишається зосередженою на питанні територіальної цілісності та відносинах з ЄС. Урядовці не поспішають  виконувати вже укладені з Китаєм принципові угоди і домовленості (зокрема, «Програми розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною і КНР на 2014 – 2018 рр.»). Вже майже чотири роки (з вересня 2013 р.)  не збиралася Міжурядова комісія зі співробітництва, і лише в травні цього року в Пекіні (на зустрічі Степана Кубіва, Першого віце-прем’єр-міністра України та  Ма Кая, Віце-прем’єра Державної Ради Китаю) високопосадовці обох країн домовились провести Третє засідання двосторонньої Комісії зі співробітництва до кінця 2017 року. Незаважаючи на це, приватні компанії як Китаю, так і України активно взаємодіють та співпрацюють.

Взаємовигідне економічне партнерство

Для китайських інвесторів велике значення має відчуття стабільності та прогнозованості правил гри на ринку України. Попри зазначені проблеми, китайський бізнес інвестує. Адже Україна має низку технологічних і науково-виробничих можливостей, які становлять інтерес для реалізації Піднебесною важливих стратегічних проектів. Зокрема, великий потенціал є в агропромисловому комплексі, транспортно-логістичних можливостях України. Це й інвестиційні проекти  у сміттєпереробний завод, побудова гілки метро у Києві, шляхопроводів та інших інфраструктурних об’єктів. За підрахунками експертів, загальні китайські інвестиції в Україну вже перевищили суму в $ 7,5 млрд.

Чому ж про важливі інвестиційні проекти так мало обговорень? Насправді, у багатьох напрямах Китай працює доволі прагматично і без інформаційного розголосу. Про результати ж діяльності ми часто дізнаємося з вуст вітчизняних гравців ринку та чиновників.

Зокрема, китайська корпорація COFCO Agri запустила в минулому році в Миколаївському морському торговому порту перевантажувальний комплекс зернових і олійних культур, вартістю в $ 75 млн; 10 найбільших сонячних електростанцій України, що становлять більше половини усієї «сонячної» потужності країни, належать китайській компанії CNBM, і розмір її інвестицій сягає $ 1 млрд. А українська компанія «Мотор Січ» створила спільне підприємство в Китаї з компанією Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Co Ltd, що свідчить про вихід українсько-китайських відносин на новий рівень. 

З свого боку Україна працює над розширенням товарної лінійки для експорту в Китай, зокрема виведення на китайський ринок українського м’яса птиці, яєць і яєчної продукції. За даними асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», українські підприємства в 2016 році експортували в Китай сільськогосподарської продукції на 1,02 млрд доларів, що в 12 разів перевищує показник 2012 р. (85,7 мільйона доларів). Також Китай має намір інвестувати 515 мільйонів доларів в українське садівництво.

Те, що китайські компанії не побоялися інвестувати в Україну в складний для неї період, свідчить про те, що інвестиції продовжаться. Піднебесна бачить увесь потенціал України, адже через близькість до європейського ринку та укладені торговельні угоди з ЄС, можливості для Китаю в Україні розширилися.

Здобутком останніх двох років стало те, що для підтримки іноземних інвесторів Україна реалізувала низку законодавчих ініціатив, таких як:

  • скасування обов’язковості державної реєстрації іноземних інвестицій (Закон №1390-VIII від 31.05.2016), відповідно до якого усі іноземні інвестиції мають рівне право на одержання пільг та гарантій, передбачених Законом України «Про режим іноземного інвестування»;
  • усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій завдяки спрощенню порядку працевлаштування іноземних працівників, наданню права отримувати посвідку на проживання в Україні іноземним інвесторам, які мають істотну участь в українських підприємствах, але не працевлаштовані в них (Закон № 2058-VIII від 23.05.2017);
  • прийняття за основу законопроектів про внесення змін щодо розвитку вітчизняного виробництва шляхом стимулювання залучення інвестицій в реальний сектор економіки через індустріальні парки.

До речі, у Китайській Народній Республіці перші індустріальні зони були створені ще в 1980 році. Нині в країні є 54 технопарків, які забезпечують близько 10% ВВП та акумулюють 30% прямих іноземних інвестицій. В Україні зареєстровано 12 індустріальних парків, і лише декілька з них знаходиться на стадії облаштування, решта не функціонує.

Створення таких технопарків відкриє потенційним іноземним інвесторам нові можливості щодо пільгового оподаткування, як це було зроблено в Сінгапурі. Маючи в наявності такі технопарки, власник зможе оформити всі необхідні дозвільні документи для китайських компаній-інвесторів, позбавляючи їх від необхідності бігати по кабінетах чиновників.

Водночас, залишаються фактори, які заважають розвитку українсько-китайського міждержавного партнерства і які потрібно усунути. Насамперед, це зовнішньополітична вузька орієнтація уряду на країни Європи та США, бездіяльність української сторони у проведенні офіційних зустрічей, візитів до Китаю за участю перших осіб держави, відсутність політичної спадкоємності (коли кожен раз після зміни влади, з’являється новий план, нова стратегія розвитку), а також – наявність корупційних схем в правовому регулюванні.