Лю Цзюнь. Шляхи реалізації потенціалу ділового співробітництва між Китаєм та Україною

Радник з торгово-економічних питань Посольства КНР в Україні

Шановний Валерію Андрійовичу, шановні колеги та друзі!

Дуже дякую за пропозицію взяти участь у цьому форумі. З дозволу організаторів я зроблю доповідь про торговельно-економічне співробітництво між Китаєм та Україною. Виступати з подібною промовою перед стількома експертами з історії, економіки для мене відповідальне завдання, але мені дуже хотілося б поділитися власними думками щодо пізнання китайсько-українського торгово-економічного співробітництва з точки зору поточної ситуації, потенціалу та шляхів розвитку.

1. Поточна ситуація

Що стосується торгівлі, згідно з українською статистикою, Китай вже п’ять років поспіль є другим за величиною торговим партнером країни, крім того, частка торгівлі з Китаєм, в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України, постійно зростає. Однак за даними китайської статистики, обсяг торгівлі між  Україною та Китаєм складає менш ніж 1% зовнішньої торгівлі Китаю. Це означає, що зважаючи на історичний рівень торгівлі між двома країнами, величезні ресурси та географічну перевагу України, споживчий ринок та потужності постачання, такий рівень торгівлі зовсім не відповідає його потенціалу.

З точки зору інвестицій, за даними статистики України, китайські прямі нефінансові інвестиції досягають приблизно $ 40 млн. Згідно з тією інформацією, якою ми володіємо, насправді ця сума є більшою. Причина полягає в тому, що велика кількість реальних інвестицій проходить через треті країни. Дехто може запитати: чому китайські інвестори не вкладають в Україну напряму? Тут хочу зауважити, що інвестори, як правило, є показниками стану інвестиційного клімату.

Науково-технічні розробки мають нові досягнення, рушійною силою яких є сприятливі  кадрові ресурси України. Це нова точка  зростання. Український філіал  Huawei Technologies ввів тут в експлуатацію науково-дослідний інститут термічної обробки, ще одне місцеве китайське підприємство щойно створило платформу маркетизації досягнень  науки та техніки. Відкриття  цих двох установ ще не було відповідним чином висвітлене, але вже стосується проблем інвестиційного середовища.

Наразі найбільшим питанням у торговельно-економічній співпраці між Китаєм та Україною є тема нашого сьогоднішнього форуму – розбудова проекту «Один пояс, один шлях». У 2015 р. Україна та Китай підписали угоду про спільне будівництво Шовкового шляху, таким чином Україна стала однією з перших країн, що долучилися до ініціативи «Один пояс, один шлях». Я дуже захоплююся далекозорістю тих українських  політиків та чиновників, що пішли тоді на цей крок. Сьогодні на нашому заході присутні представники деяких з них. Ми можемо собі уявити як складно було говорити про це наприкінці 2014 –  початку 2015 рр. Робота вже почалася, але обидві наші сторони все ще мають скласти дорожню карту, розробити плани з чіткими довгостроковими цілями.

2. Потенціал

З точки зору теорії відносних переваг, Україна становить великий інтерес, оскільки має багаті природні, людські ресурси, географічні переваги, споживчий ринок, відносно завершений виробничий ланцюжок та майже повну базову інфраструктуру, що потребує вдосконалення. Таким чином українське сільське господарство, промисловість, ІТ-індустрія, енергетика, логістика та будівництво інфраструктури є дуже цікавими для китайських компаній. Якщо дивитися з точки зору інституціональної економічної теорії, у України є ще більший потенціал для залучення китайських партнерів та інвесторів. По-перше, це бонуси глобалізації: в рамках багатосторонньої торговельної системи, до якої також входить Україна, активно просуваються плани з вільної двосторонньої торгівлі. По-друге, це бонуси системи, тобто просування Україною ринкових реформ.

3. Шляхи розвитку

Перш за все, – це підтримка ринку. Існуючий масштаб торгівлі між Китаєм та Україною зберігається завдяки ринковому попиту, який, особливо в останні кілька років складної економічної ситуації в Україні,  у двосторонній торгівлі відігравав дуже важливу роль. Ринкові реформи в Україні сприятимуть ще більшій ролі ринку у розподіленні ресурсів.

По-друге, політика заохочення. Співробітництво в рамках розбудови проекту «Один пояс, один шлях» значним чином сприятиме двосторонній координації політики та співпраці у сферах виробництва, фінансів, науки і технології та культури. Якщо говорити конкретно, Китай продовжує відкривати ринки для української сільськогосподарської продукції, а Україна продовжує спрощувати імміграційні процедури та інші формальності для китайських бізнесменів – це і є конкретні політичні зсуви. Ви також нещодавно уклали згоду щодо якості, стандартів та оцінки  відповідності, а також угоду про співпрацю у сфері інтелектуальної власності. Це також створюватиме нові точки зростання для торговельно-економічного співробітництва.

По-третє, зусилля підприємств. В умовах ринкової економіки  компанії повинні навчитися докладати зусиль щоб відкривати зовнішні ринки. Я пам’ятаю, в 2015 р., коли Китай відкрив ринок для української молочної продукції, багато компаній-експортерів молочної продукції не знали, що робити. Українські туристичні компанії дуже вміло використовують можливості для бізнесу. В цьому році велика кількість туристичних агентств, готельних бізнесів відвідали Китай для участі в різних виставках-ярмарках з метою просування туристичних проектів. Таких заходів має бути більше.

По-четверте, посилення ролі торгово-промислової палати. Роль торговельної палати має бути необмеженою, особливо, коли це стосується відкриття зовнішніх ринків для малого та середнього бізнесу, просування інвестиційних проектів. Багато українських торгових об’єднань мають угоди про співпрацю з відповідними китайськими торговими палатами, наприклад, Торгово-промислова палата тощо. Крім того, є ще чимало торговельних палат, такі як Китайська торгова палата в Україні та інші, що обслуговують інвестиційні зв’язки між Китаєм та Україною, та зможуть  повною мірою використовувати ці платформи.

По-п’яте, постійне покращення інвестиційного клімату. Реальні інвестори з Китаю не бажають широко розголошувати свої дії, тому політики, чиновники часто кажуть, що не бачать китайських  інвестицій, що Китай не зацікавлений інвестувати в Україну. Насправді ж, як то кажуть, «гроші люблять тишу». Інвестори прагнуть спокійно займатися виробництвом та експортом, створювати робочі місця та сплачувати податки, вони не бажають, щоб забагато чиновників знало про їхню діяльність, бо остерігаються непередбачених витрат.