Логвин М. Ю. Мандри китайським пейзажем

Художник ХІХ ст. за мотивами творів художників ХVІІ ст. Шовк, туш, водорозчинні фарби

М. Ю. Логвин, провідна наукова співробітниця відділу мистецтв країн Сходу Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Жодне інше явище китайського мистецтва не сприймається європейцями так суперечливо, як традиційний пейзаж. Одні претендують на глибоке розуміння чогось незбагненного і буцімто бачать «потоки енергії» в намальованому просторі, а інші вважають всі китайські краєвиди однаковими і не вартими уваги.

На чому, як і для чого в Китаї малюють такі незвичні для нас краєвиди? Про що розповідає, а про що мовчить китайський пейзаж? Що потрібно, щоб його зрозуміти? І що можна назвати «розумінням»?

Традиційно пейзаж може бути намальованим як на вертикальному, так і на горизонтальному шовковому полотні або видовженому аркуші паперу. Вертикальний сувій висить в оселі протягом кількох місяців, доки його не згорнуть і не сховають, звільнивши місце для наступної картини з домашньої колекції. Горизонтальний сувій розгортають лише для короткого перегляду в компанії друзів чи на самоті. Розкручують картину справа наліво, відмотуючи по одному «ліктю» (близько 30 см) за раз, і одразу закручуючи переглянутий фрагмент. (Такий спосіб перегляду можна порівняти із діафільмами нашого дитинства.) Дійшовши до кінця горизонтального сувою, можна дописати свої враження на спеціальних паперових чи шовкових вставках – колофонах, заздалегідь там приготованих, а потім скрутити сувій у зворотному напрямку, підготувавши його до наступного перегляду.

  

Художник ХІХ ст. Краєвид                                                        Художник ХІХ ст. Шовк, туш, водорозчинні фарби

Часом фахівці називають китайський пейзаж не «пейзажем, краєвидом», а «живописом гір та вод». Адже гори та водойми – основні елементи китайського пейзажного живопису.

Якщо форматом обрано вертикальний сувій, найчастіше на ньому зображено гірський краєвид із річкою, що зиґзаґом проходить по всій його довжині. Ця композиція надає ілюзію простору в малюнку, який не дотримується правил звичної для нас європейської перспективи. Небо і водойми на китайських картинах найчастіше не мають ні кольору, ні текстури. Художник навмисне лишає ці частини «порожніми». У такий спосіб він залучає глядача додумати, якою може бути річка – бурхливою, каламутною чи спокійною, прозорою тощо – і які відтінки має небо на світанку весною чи взимку по обіді. Традиція спеціально лишати важливі елементи картини «недоказаними» походить ще від ХІІІ ст. н. е., коли знамениті художники та поети зазнали впливу буддійської секти чань (більш відомої в Україні за своєю японською назвою – «дзен»).

Різні фрагменти полотна часто зображено під різними кутами зору так, ніби художник малював окремі етюди, мандруючи небезпечним гірським серпантином, а потім зібрав найцікавіші з них в одній картині, щоб здивувати, вразити глядача.

У кожному окремому фрагменті та у картині в цілому важливо дотримуватися балансу різних елементів: наповненості деталями та порожнього місця, світлих і темних частин, грубих і ніжних текстур, природних елементів (як-от скеля, дерево) та рукотворних споруд (будинки, човни). Найчастіше краєвиди не є зображенням реальної місцевості. Це, радше, фантазія художника про ідеальний куточок для мандрів подумки. 

«Вписану в краєвид» історію можна вдало показати на горизонтальному сувої. Від початку сувою ви побачите «просто краєвид», на середині зустрінете дійових осіб історії, а далі ніби помандруєте від них серед ландшафту, ідеально сконструйованого художником.

Сподіваюся, що завдяки моїй розповіді ви отримали певний дороговказ серед ідеальних гір та вод на китайському сувої.

Zhang Daqian (Chinese: 1888-1983) – Huayang Celestial Hall