Лі Лян. Декілька сторінок з історії українців в Харбіні

Лі Лян
директор Харбінського музею листування російських емігрантів

ЇДАЛЬНЯ УКРАЇНСЬКОГО КЛУБУ

Український клуб, що був розташований у м. Харбін на вулиці Ічжоу (нині – вулиця Гоголя) було створено у 1908 р. Будівля Українського клубу знаходилася навпроти відкритого 1920 р. Консульства Японії у Харбіні. Клуб відігравав роль багатофункціонального комплексного майданчика офіційного характеру. В його стінах також було розташовано їдальню, що обслуговувала безпосередньо потреби Клубу. Свого часу у приміщенні Клубу було розміщено невелику капличку, в якій до 20-их рр. ХХ ст. переважна більшість українців, що жили у Харбіні, проводила релігійні заходи. У 1922 р. у Харбіні було засновано цвинтарну церкву Покрови Пресвятої Богородиці (Українська церква), надалі її будівлю з дерев’яної було змінено на кам’яну. Відтоді релігійні заходи більше не влаштовували в Українському клубі.

На кожному заході, що організовував Український клуб, були присутні емігранти з України, що, в свою чергу, активізувало навколишніх підприємців. Після закінчення заходу усі разом збиралися на дружній обід або вечерю. Однак через те, що їдальня Клубу могла вмістити лише певну кількість людей і не могла задовольнити потреби більшості, згодом громаді довелося шукати інше місце.

Український клуб містився у триповерховій будівлі (ліворуч)

Спільний обід українських емігрантів в їдальні Українського клубу

Український клуб у приміщенні триповерхової будівлі на вулиці Новоторговій

Надалі на місті Українського клубу було створено Департамент освіти Особливого району Східних провінцій

М’ЯСОПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД ЗАЇКИ

М’ясопереробний завод Заїки1 було відкрито 1905 р. у Харбіні на вулиці Торговій, 38 району Бутоу (нині – район Даолі). У 1920 р. Заїка відмовився від громадянства СРСР та став особою без громадянства. Завод – один із перших у Харбіні заводів з переробки м’яса та ковбасної продукції. Це було невелике підприємство, що більше нагадувало майстерню, де працювали у ручний спосіб. Загальний обсяг продукції за один день складав 100 кг, які постачалися щоденно возами до різних їдальнь та магазинів. Китайські та іноземні працівники працювали понаднормово з раннього ранку до пізньої ночі; проте, як і раніше, попит на м’ясні та ковбасні вироби перевищував пропозицію. Окрім цього, продукція зазнавала впливу довкілля та погоди, особливо у зимову пору та під час затяжних дощів, внаслідок чого завод не мав можливості задовольнити потреби ринку. Одним із перших клієнтів заводу стала торгова фірма «Чурін і Ко»2.

Ліцензія на ведення комерційної діяльності, видана заводу, та інші документи та фотографії

1946 р. Харбін було звільнено. Заїку змусили закрити підприємство, після чого він із родиною переїхав до Ябулі (пров. Хейлунцзян), де займався бджільництвом. Він помер 1953 р. у віці 70 років у Харбіні.

Затверджений план заводу

У 30-их рр. ХХ ст. у Харбіні було понад 100 великих та малих підприємств м’ясної промисловості. Влада маріонеткової держави під керівництвом японської воєнної адміністрації встановила суворий порядок отримання дозволів, що об’єктивно стимулювало стабільний розвиток галузі. У Харбіні проживали вихідці із різних куточків Європи; найкращі делікатеси, зокрема різні за смаком чудові м’ясо-ковбасні вироби, що їх привезли з собою народи з різних регіонів, були усюди. І хоча уся представлена тоді продукція була переважно з Європи, рецептура та спосіб її виготовлення були абсолютно різними, тому і виготовлені м’ясо та ковбаси мали сотні різновидів та смаків. Чи не найкращу у світі ковбасу, що була представлена понад 100 різновидами, виготовляли та продавали у Харбіні.

Історичні записи містять інформацію про те, що у різні часи емігранти у Харбіні виготовляли м’ясо-ковбасні вироби, серед яких найвідомішими були: салямі, сосиски, українська, литовська, московська ковбаси та багато інших. Також було представлено продукцію невеликої кількості та небагатьох різновидів, іншими словами – елітну. Зараз ми найчастіше споживаємо не більше 10 видів м’ясних виробів – це ті вироби, що їх полюбляє загал.

Керівництво та працівники М’ясопереробного заводу Заїки (збільшення штату працівників, спільне фото перед машиною)

Усі троє виглядають дружніми, впевненими та рішучими

 Сімейне свято Великодня (кінець квітня – початок травня)

На фото, окрім працівників, дружина одного зі співробітників з собакою

Маньчжури складали меншу частину від усього населення Харбіна. Більше за інших у Харбіні мешкало людей з Внутрішнього Китаю (райони на південь та схід від Шаньхайгуань, зокрема провінції Шаньдун та Хебей), а також емігрантів з Росії (головна група емігрантів). Дійсно, це було місце, де разом жили і китайці, і іноземці, співіснували Китай і Захід; це місце, де тісно взаємодіяли, а не відокремлювалися один від одного, як, наприклад, у Шанхаї та Тяньцзіні, прості люди з Китаю та з-за кордону. Це місце, де ніхто й ніколи не розділяв людей на багатих та бідних, а навпаки – усі перебували між собою у мирі та злагоді.

Харбін – місто-взірець підтримки дружніх контактів та обмінів між китайцями та іноземцями. Описуючи «Голос Китаю», «концепцію наукового розвитку та гармонійне суспільство», філософію, що «взаємини між країнами залежать від того, наскільки їхні народи близькі один з одним; близькість між народами залежить від того, наскільки їхні серця пов’язані одне з одним», «спільноту єдиної долі людства» тощо, не можна не згадати Харбін, адже він має представницьке значення.

Переклад з кит. О. О. Стрижак
Наук. ред. О. М. Шевченко

 

1 Йосип Петрович Заїка приїхав до Харбіна з Полтавської губернії. Див. статтю про його онука, Миколу Миколайовича Заїку: http://russian.people.com.cn/n/2014/1113/c31516-8808328.html. – Прим. наук. ред.

2 Компанія існує й зараз. – Прим. наук. ред.