Коваль О. О. Китайський кінематограф у глобалізованому світі

О. А. Коваль
журналіст-міжнародник, член правління Української асоціації китаєзнавців

До столиці України завітала міжнародна виставка з історії китайського кінематографа. Особливістю цієї експозиції є те, що вона пересувна і вже побувала у декількох країнах світу, оповідаючи понад столітню історію національного китайського кінематографу. Окрім стендів, тут представлені також макети-діорами, а ще виставку супроводжують лекції фахівців та покази китайських кінофільмів.

Організатором виставки став Китайський національний музей кіно (中国电影博物馆) (www.cnfm.org.cn), створений 2007 року. На сьогодні це найбільший з національних музеїв кіно світу – площа цілої будівлі у китайській столиці, у якій розмістилися 20 виставкових залів і 5 сучасних кінозалів для цифрового кіно, включаючи IMAX і кіно зняте на плівку, – 38 тис. м2. Це дозволяє переглядати як старі, так і найсучасніші кінострічки, яких у фондах музею вже понад 1500. В цілому збірка музею нараховує понад 100 тис. одиниць збереження. У сховищах зберігаються не лише фільми, а й обладнання для зйомки, сценарії, афіші, костюми акторів, фото, реквізит тощо.

Співробітники музею досліджують технології кінематографа, розповсюджують знання про китайський кінематограф, видають спеціалізований часопис, що є платформою для проведення професійних досліджень і обміну думками як китайських, так і зарубіжних дослідників.

В ексклюзивному інтерв’ю для часопису «Україна-Китай» куратор виставки Чень Чжіцян сказав: «Між Україною і Китаєм є доволі тривалі обміни у царині культури. На цій виставці ми показуємо понад сторічну історію китайського кіно на матеріалах, які зібрані у музеї китайського кінематографу в Пекіні. Ми розповідаємо про процес виробництва кінострічок і про найвизначніші фільми різних часів».

Пан Чень впевнений, що, «незважаючи на різницю в культурі та мові, ми можемо через діалог досягти того ефекту, який допоможе нашим народам зрозуміти один одного. Я чув про ваш журнал «Україна-Китай» багато добрих відгуків, ще у Китаї. Я знаю, що він давно і добре слугує розвитку двосторонніх взаємин між нашими країнами», – сказав пан Чень.

На відкритті виставки було кілька сотень людей, які з цікавістю розглядали експозицію. Урочисту церемонію відкриття провели Надзвичайний та Повноважний посол КНР в Україні пан Ду Вей, китайські дипломати, українські діячі культури та мистецтва, кінокритики, митці.

За форматом виставка нагадувала величезну книгу, сторінки-стенди якої були розгорнуті в залах Київської міської державної адміністрації. Проходячи повз них, можна було побачити стислі відомості про найвизначніші кінокартини, зняті у Китаї, а також стислі характеристики окремих періодів розвитку кінематографу. Не буде перебільшенням сказати, що українські мистецтвознавці та кінокритики вперше в такому обсязі одержали інформацію про китайський кінематограф, його історію та фільми, які особливо подобалися китайцям впродовж понад ста років.

Цікаво, що китайці вважають попередником світового кінематографу досить поширений у традиційному Китаї театр тіней. Вони віднайшли тексти, в яких ще Чжуан Цзи розмірковував над зв’язком людини і тіні. Тінь в китайських традиційних уявленнях вважалася загадковою і такою, що здатна справляти вплив на саму людину.

В китайському театрі тіней виконавець за лаштунками показував фігури, які за допомогою світла тінню падали на екран, створюючи з іншого боку рухоме зображення для глядачів. Вперше такий театр в Китаї з’явився в добу династії Тан, вважають дослідники. А з династії Сун у 12 ст. театр тіней став розповсюджуватися на всю Південно-Східну Азію, де набув популярності. Наразі він залишається традиційним мистецтвом у Китаї, але вже з використанням спеціально виготовлених для такого театру фігур та декорацій.

Виставка оповідає, що в Європу принцип театру тіней потрапив лише у 18 ст.: 1767 р. його вперше показано в Парижі, 1774 р. – для німецької публіки і 1776 р. – у Лондоні. Згодом, після винайдення електричного світла і фотографії, європейці винайшли «сучасний театр тіней» – кіно.

Свій перший фільм китайці самотужки зняли у 1905 р. 30-хивлинна «німа» стрічка мала назву «Битва під горою Цзюнь» (定军山) або «Завоювання гори Цзюнь». Китайський кінематограф одразу виявив власну особливість, адже перша ця кінострічка була зафільмованим виступом актора у стилі Пекінської опери, що є епізодом з традиційного китайського роману 14 ст. «Трицарство» (三国演义). Автором фільму був Жень Цзінфен, а єдиним актором, хто зіграв роль «воїна», – Тань Сіньпей (谭鑫培). Його ще називають одним з 13 великих акторів китайської опери доби пізньої імперії Цін. Наразі в експозиції виставки представлено макет, який демонструє знімальний майданчик цього фільму. Натомість відомо, що єдина копія першого китайського фільму згоріла у часи війни, у 1940 році. Нині стрічку вважають втраченою.

Пан ЧЕНЬ ЧЖИЦЯН розповів нам у інтерв’ю, що китайський кінематограф розвивався у ТРИ ЕТАПИ.

ПЕРШИЙ ЕТАП – з 1905 року до певного періоду середини ХХ ст., коли художні фільми у Китаї фактично припинили знімати.

Проте саме в цей період сформувалося своєрідність китайського кіно – це його історизм, заглибленість у китайську традицію, популярності набуло кіно про війну та бойові мистецтва, патріотичне кіно, кінодрами, ліричні картини і комедія.

«ДРУГИЙ ЕТАП ми ведемо від початку політики реформ та відкритості 1978 року. – каже пан Чень. – І вже останні 10-15 років є новим важливим етапом для історії китайського кінематографа».

ПРО СУЧАСНИЙ ПЕРІОД розвитку китайського кіно і про останні тенденції у сфері китайського кінематографа всі бажаючи могли довідатися від наукового співробітника Китайської академії мистецтв, професора Лю Фаня. Він відомий дослідник кіномистецтва Китаю, але також співпрацює з кінокомпаніями країни як радник, що дозволяє йому поєднувати наукову та викладацьку роботу і безпосередньо спостерігати за розвитком китайського кінематографу зсередини.

За словами пана Лю Фаня, новітній період розвитку китайського кіно слід вести від реформи 2002 р., коли розрізнені кінотеатри Китаю були об’єднані в мережі, а відтак з’явився національний кіноринок. Це дозволило суттєво збільшити інвестиції в розвиток мережі кінотеатрів. На той момент у Китаї налічувалося 1843 екрани і касовий збір склав 950 млн. юанів за рік.

Другою реформою 2002 р. стало те, що всі компанії, зареєстровані в царині культури, дістали ліцензії на виробництво фільмів. Доти лише десять державних компаній мали такі права. Завдяки такому крокові було створено конкурентне ринкове середовище, і вже самі ринкові механізми стали визначати ринок кіно і розподіл коштів. У 2002 р. в Китаї було вироблено 101 фільм, – з азначив пан Лю.

Також можна згадати, що саме в ці роки з’явилися фільми «Тигр підкрадається, дракон ховається» (臥虎藏龍) тайванського режисера Енга Лі (2000 р.) та «Герой» (英雄) режисера Чжана Імоу (2002 р.), які стали справжнім проривом китайського кінематографа на світовий кіноринок. Зняті у традиційному для китайського кіно жанру «уся» (武侠) – фільмів про бойові мистецтва, де пригоди героїв перегукуються з фантастичними сюжетами, в яких, однак, розкрито основи китайської історії, філософії та національної психології. Вони дали іноземній аудиторії чудове і яскраве уявлення про китайську культуру.

Цікаво відзначити, що комерційний успіх цих двох фільмів до сьогодні не зміг повторити жоден з китайських фільмів на світовому ринку, і зокрема на найбільшому ринку кіно у світі – у Північній Америці, що поєднує США та Канаду.

Натомість внутрішній кіноринок Китаю розвивався значними темпами – вже у 2013 р. в країні налічувалося 18195 екранів, касовий збір з яких склав 21,6 млрд. юанів. В країні було вироблено 638 фільмів.

Так, справжньою сенсацією для китайського кіноринку, який змінив багато застарілих правил гри, став реліз фільму Джеймса Камерона «Аватар». Зробивши рекордний касовий збір 1,34 млрд. юанів у 2010 р., фільм вперше продемонстрував китайській аудиторії, що справжні великі та якісні стрічки варто дивитися у добре оснащених кінотеатрах і залах. Глядачі вишукувалися в довжелезні черги і платили перекупникам вищу ціну за квитки, щоб подивитися стрічку з усіма спеціальними ефектами і гарним звуком, що забезпечували новітні цифрові технології.

Після цього розпочався справжній бум у будівництві сучасних кінозалів к Китаї. Якщо на 2010 р. в країні було лише 11 залів з технологією IMAX, то на тепер їх вже понад 500. Варто додати, що Китай у 2012 р. також розробив власну технологію сучасного великоформатного кіноекрану DMAX, яка вже інстальована в понад 300 залах.

Разом з цим змінилися і смаки китайського глядача в останні роки. Так, випущений у грудні 2012 р. китайський комедійний фільм «Пригоди у Таїланді» (人再囧途之泰囧) режисера Сюй Чжена став першим фільмом китайського виробництва, який подолав відмітку у 1 млрд. юанів касових зборів на внутрішньому ринку. Натомість цей жанр виявився зовсім непридатним до експорту, адже жартівливі діалоги могли зрозуміти і оцінити лише місцеві глядачі. Тим не менше, саме комедії зазвичай посідали значне місце серед найкасовіших фільмів китайського ринку у останні роки.

На думку пана Лю Фаня, 2017 р. приніс на китайський ринок нові тенденції та зміни. До понад 55 тис. збільшилося кількість екранів у країні і за рік зафіксовано 1,6 млрд. людино-переглядів, що є більшим на 18% порівняно з 2016 р. У Китаї за рік вироблено близько тисячі фільмів, серед яких майже 800 – це драматичні картини, 32 анімаційні фільми та 44 – документальні. Всього 95 фільмів у китайському прокаті мали касовий збір у понад 100 млн. юанів, при цьому з них 54 з них – це фільми саме китайського виробництва.

У фільмі «Вовки воїни-2» режисером та одночасно головним героєм став У Цзін (吴京), якого тепер часто також прозивають «Джеком У», подейкуючи, що він може стати наступником Джекі Чана для китайського кіно. В мистецькому плані герой бойовика «Вовки воїни-2» є першим китайським «суперменом», героєм з індивідуальними особливостями. Він один впорався з цілою зграєю бандитів, а відтак – це патріотичний фільм», – підкреслив пан Лю. Так само патріотичною є й стрічка «Операція Червоне море», де китайський морський спецназ переслідує терористів та рятує китайських громадян з Ємену.

Але цікаво, що після цього захоплення військовою тематикою вже минулого 2018 р. китайський глядач знову зауважив і належно оцінив комедії з соціальною проблематикою – зокрема, фільм Чень Січена «Детектив за чайнатауну-2» (唐人街探案 2) та фільм Вень Муе «Так хочу жити, аж помираю» (我不是药神) про чоловіка, хворого на лейкемію, який намагається дістати заборонені у Китаї ліки з Індії, а відтак перетворюється на контрабандиста. Перший з них зібрав на китайському ринку понад 3,4 млрд. юанів (541 млн. доларів США), проте в решті країн світу його касові збори не перевищили 2 млн. доларів США.

Потім пан Лю Фань поділився з українськими фахівцями й деякими проблемами сучасного китайського кінематографа і кіноринку. Попри те, що фільми виробляють у Китаї понад 2 тис. компаній, лише 500 мають з цього бізнесу прибуток і працюють стало з року в рік, не банкрутують. Незважаючи на конкуренцію, домінуючий стан на ринку займають 5-6 найбільших кінокомпаній, які контролюють 70% кінопродукції. Через них значно зріс кошторис виробництва фільмів, гонорари для відомих акторів чи «зірок» тощо.

Проте ще 10 кінокомпаній, які можна зарахувати до «другого ешелону», намагаються конкурувати з найбільшими своєю дешевшою, проте якісною і більш креативною у художньому плані продукцією. Тим часом досить значна частка китайської кінопродукції має низьку якість та художню цінність, і непоодинокими є випадки, коли фільми через це не потрапляють на екрани взагалі.

Ще однією проблемою китайського ринку є низький дохід з кожного екрану. Наявні вже близько 60 тис. кіноекранів в країні, більшість з яких сконцентровані у містах. Відтак рівень відвідуваності залів невисокий. Ще однією проблемою є те, що китайські кінокомпанії заробляють переважно на продажі квитків, проте у країні не склалися супутні до кіно індустрії розваг чи, наприклад, продажу сувенірної продукції або іграшок.

СКЛАДНИЙ ШЛЯХ ДО СВІТОВОГО ГЛЯДАЧА

Але можна з певністю стверджувати, що китайський ринок вже став двигуном світового кінематографа і вже, на думку експертів, входить у свою «золоту добу». Світовий ринок кіно у 2017 р. дорівнював 39,9 млрд. дол.. США, показав 3% зростання до попереднього року. Ринок кіно КНР за обсягом посідає друге місце у світі, поступаючись лише північноамериканському. За даними китайської статистики, касові збори у 2017 р. склали в КНР 8,53 млрд. дол. США, і показали за рік зростання на 13%. Якщо взяти відповідний показник для північноамериканського ринку, то він становив 11,1 млрд. дол. США, але показав зменшення на 2,3%. Цікаво також зазначити, що деякі американські фільми в 2017 р. принесли авторам більше зборів в Китаї, ніж на північноамериканському ринку.

На думку експертів, вже 2020 р. китайський ринок кіно стане найбільшим у світі з касовими зборами, що перевищать 200 млрд. юанів (або близько 30 млрд. доларів США) на рік.

Попри такі значні досягнення і добрі перспективи китайського кінематографа за понад століття розвитку і стрімке його зростання, інсайдери китайської фільмової індустрії звертають увагу на те, що кіноринок КНР існує ніби сам для себе, його зростання пов’язане головним чином із внутрішнім попитом, а китайські фільми залишаються зовсім не відомими за межами Китаю та на світовому ринку. Так, у 2017 р. лише 7% касових зборів китайці одержали від прокату своїх фільмів за кордоном.

Фахівці вбачають проблему в тому, що дуже складно змагатися з Голлівудом у сенсі «індустріалізації» виробництва. Йдеться технологію виробництва фільмів з великою кількістю талановитих фахівців на всіх етапах, починаючи від написання сценарію до управління зйомками фільму, і врешті – до фінальної обробки відео і постпродакшн, що сприяє розповсюдженню фільмів через світові мережі дистрибуції. Також не слід забувати, що, починаючи від часу після Другої світової війни, Голлівуд мав підтримку американського уряду. Уряд США завжди робив зусилля для просування американської кінопродукції на світові ринки, і будь-якій країні сьогодні важко змагатися зі Сполученими Штатами в цьому.

Відомий режисер Гуо Фань, який на початку 2019 р. випустив на американський ринок свій науково-фантастичний блокбастер «Земля, що блукає» (The Wandering Earth, 流浪地球), переконаний, що голлівудська система виробництва фільмів не може бути локалізована у Китаї через культурні відмінності. “Китайці звикли робити фільми у гнучкіший спосіб, з меншою запрограмованістю за графіком, яка відповідає голлівудській індустріалізованій схемі», – поділився пан Гуо своїми думками з газетою «Чайна дейлі».

А директор з дослідження і розвитку у Адміністрації цифрового кіно КНР, Лю Ігуан, зазначив, що китайська кіноіндустрія – одна з галузей, які почали свій розвиток на десятиліття пізніше, ніж інші індустрії в КНР в часи реформ і відкритості. Відтак, база талантів ще не сформована, пересічні працівники галузі кіно (особливо з виробничих спеціальностей) не можуть похвалитися високими доходами. А кінокомпанії, навіть великі, попри масове виробництво фільмів, мало приділяють уваги «вирощуванню» талантів, що є критичним елементом для покращення якості китайських фільмів.

Тим не менше, сучасні китайські фільми торують собі шлях на світові ринки, адаптуючись до смаків не лише китайської аудиторії. І рецепт успіху досить простий – фільм мусить розповісти привабливу історію, яка може подолати культурні кордони і викликати поглиблені думки та переживання щодо проблем, які турбують ціле людство.

Китайські та світові експерти вбачають, що для подальшого розвитку китайського ринку кіно, для зростання його міжнародного впливу та більшої зрілості, буде необхідний перехід від орієнтації на місцевого глядача до орієнтації на світову аудиторію. Найефективнішій спосіб зробити це – розширити міжнародну кооперацію і спільне виробництво стрічок із зарубіжними країнами. Наразі Китай має угоди про спільне кіновиробництво з понад 20 країнами світу. Проте кількість фільмів, які виробляють у режимі кооперації з іноземними кінокомпаніями та запрошеними відомими режисерами та продюсерами, наразі не перевищує у Китаї 10% від загальної кількості, що удвічі менше ніж, скажімо, в Європі. Натомість, за даними 2014-2015 рр., саме фільми, які були створені у співпраці з іноземними партерами у Китаї збирали 50-60% всіх касових зборів.

Відтак є підґрунтя для того, щоб через кооперацію китайських та світових митців кіно побудувати нову індустрію фільмів в Китаї, яка базувалася б на взаємній вигоді та допомагала б китайцям і іноземцям краще зрозуміти культуру одне одного. Виробнича потужність і фінансові активи китайських кінокомпаній вже геть інші, ніж кілька років тому. А отже, вони можуть вступати у цілком рівноправну кооперацію з найбільшими європейськими чи американськими кінокомпаніями. Китайцям важливо натомість зрозуміти, що у просуванні фільмів на закордонний ринок їм вкрай потрібні партнери, що знають специфіку інших національних ринків для вдалої реклами китайських кінострічок.

Кіно і є тим унікальним засобом, яким можна передавати культуру з будь-якої частини світу до аудиторії, яка б бажала дізнатися більше про цю культуру. Себто фільми мусять бути не лише для китайської аудиторії, а для світової аудиторії, яка б воліла більше знати про китайську культуру.

Куратор київської виставки з історії китайського кіно Чень Чжіцян у інтерв’ю журналу «Україна- Китай» підкреслив, що саме під час спільного виробництва фільмів виникає дуже багато питань конкретної співпраці, які сторонам треба обговорювати, і це створює довіру. «Співпрацювати і знімати фільми – це дуже глибоке і складне завдання, і дуже важливе в плані культурного обміну», – підкреслив пан Чень, згадавши, що перемовинам з культурної співпраці зазвичай лідери Китаю приділяють велику увагу на зустрічах з українськими керманичами.

Україна в цьому сенсі має добрі перспективи для співпраці з КНР в царині кіно. Варто згадати лише один епізод з фільму «Будинок летючих кинджалів» (十面埋伏) згаданого вже відомого режисера Чжана Імоу. Вирішальна бойова сцена фільму була знята за 70 днів осені 2003 р. в українських Карпатах, у Івано-Франківській області біля Косова. І режисер був дуже задоволений, незважаючи навіть на те, що через зміну погодних умов йому довелося змінювати сценарій фільму. Йому вдалося зняти дивовижний старовинний Китай в Україні. Вже у 2004 р. цей фільм на Канському фестивалі аудиторія вітала 20-хвилинними оплесками, а Американська Академія кінематографічних мистецтв і наук відзначила за кращу кінематографію.

Можна пригадати, що ще 2013 р. було парафовано меморандум про співпрацю між Державним агентством України з питань кіно та Головним управлінням преси, публікацій, радіо, кіно та телебачення Китаю у сфері спільного кіновиробнитцва.

Під час Сьомого міжнародного медіа-форуму «Kyiv Media Week» у 2017 р. було підписано рамковий договір про співпрацю у сфері розповсюдження і виробництва кіно- та телепередач між Міжнародним радіо Китаю та Національною суспільною телерадіокомпанією України.

У березні 2018 р. в Києві відбулися зйомки китайського детективного серіалу «Золоте око».

16-21 квітня 2018 р. у рамках Пекінського міжнародного фестивалю кіно відбулася презентація українського кінопродукту «Україна – твій пункт призначення», під час якої китайським партнерам було представлено потенціал української кіноіндустрії, досвід фахівців нашої країни у цій сфері, перспективи співпраці тощо.

На «Kyiv Media Week» восени 2018 р. вже було оголошено, що Україна перебуває на стадії перемовин з China Film Co-Production Corporation (CFCC) щодо підписання двосторонньої угоди про ко-продукцію між Кабінетом міністрів України та Урядом КНР.

Проте українським комерційним структурам не обов’язково оглядатися на наявність міжурядових договорів про кіновиробництво для реалізації спільних проектів, а також для продажу цікавого контенту за кордон.

З 2017 р. розвиває свої зв’язки з Китаєм найбільша в Україні та Східній Європі група компаній FILM.UA. 18 січня 2019 р. український мультфільм «Викрадена принцеса», випущений цією компанією, вийшов у комерційний прокат на китайський ринок. Його показ відбувся одразу на 4,5 тис. екранів країни, що дає підстави сподіватися на добрі касові збори.

Отже, між Україною та КНР закладено нову базу для розширення співпраці у галузі кіно та спільного кіновиробництва. 2019 р. розпочався з нових цікавих спільних проектів, які можуть бути обопільно вигідними для двох країн, сприятимуть духовному зближенню та культурному взаємозбагаченню українського та китайського народів.