Кошовий С.А., Тянь Юань, Лю Цзайцзи, Куан Цзенцзюнь. Центр дослідження України при Уханьському університеті: історія та сучасність

С. А. Кошовий
к. і. н., голова правління Української асоціації китаєзнавців
Тянь Юань (田园)
Лю Цзайцзи (刘再起)
Куан Цзенцзюнь (匡增军)1

Предметне дослідження України в Китайській Народній Республіці розпочалося у другій половині минулого століття у зв’язку з політикою зближення між СРСР та Китаєм після проголошення КНР 1 жовтня 1949 р. та укладання у лютому 1950 р. двостороннього договору про дружбу, союз і взаємну допомогу (《中苏友好同盟互助条约》).

Особливої уваги заслуговує створене 5 жовтня 1949 р. Товариство китайсько-радянської дружби (中苏友好协会) під головуванням Лю Шаоци (刘少奇), яке мало філії та регіональні осередки по всій країні. За короткий період часу товариство налічувало понад 68 млн. осіб постійних членів.

На початку утворення нового Китаю велика кількість українських (радянських) фахівців прибувала туди з метою допомогти у розбудові нової держави. Тоді ж розпочалася історія підготовки професійних китайських кадрів (готували практично весь технічний персонал – від директора і головного інженера до начальників цехів та дільниць), коли розвиток економіки та народного господарства молодої держави зумовив необхідність підготовки нових працівників для організації роботи підприємств у різних сферах. Лише у 1958 р. радянська Україна постачала устаткування для будівництва майже 100 промислових підприємств (авіаційної, автобудівної, тракторобудівної, радіотехнічної, різних галузей хімічної промисловості тощо) до КНР, як одна з найбільш промислово розвинених республік. Так, на кінець 1950-х рр. вага УРСР у зовнішньоторговельному обігу Радянського Союзу та у постачаннях для об’єктів, які будувалися за сприяння СРСР становила приблизно 25%. За період з 1959 по 1963 рік лише на підприємствах Києва та Київської області побували 19 груп фахівців з Китаю.

Також до УРСР та інших республік на навчання приїхали тисячі китайських студентів. Відомо, що з 1951 по 1962 рр. в Радянському Союзі пройшли виробничо-технічне навчання понад 8 тис. китайських громадян, 10% з яких здобули вищу освіту в Україні. У вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська тоді було підготовлено чимало фахівців (у 1951-1964 рр. було підготовлено 880 спеціалістів з КНР) для різних галузей промисловості, сільського господарства, охорони здоров’я, науки і освіти Китаю. Наявні статистичні дані дають вичерпну інформацію, наприклад, щодо кількісного складу вищих навчальних закладів (33 ВНЗ) і середніх спеціальних навчальних закладів (42 технікуми та спеціальні училища), в яких навчалися китайські студенти.

На цьому фоні відбувається зміцнення культурного та гуманітарного обміну як між Китаєм та Радянським Союзом, так і між окремими союзними республіками, включно з Українською РСР. З 1950 по 1958 рр. у КНР було перекладено і опубліковано понад 13 тис. художніх творів радянських авторів, чимало з яких були українськими майстрами слова (в ці роки вперше з’явилося особливо багато перекладів китайською мовою творів української класики: Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, О. Гончара), загальний наклад видань тоді сягнув майже 230 млн. примірників книг. Вітчизняні журнали «Дніпро», «Вітчизна», «Україна», «Радянська жінка» за 1950-54 рр. надрукували понад 20 оповідань китайських письменників.

Членський квиток товариства китайськорадянської дружби

У той період також має популярність серед китайської публіки радянське кіно, значна частка фільмів якого було відзнято на українських кіностудіях у містах Київ та Одеса. У період з 1949 по 1959 роки на кіноекрани Китаю було випущено понад 750 радянських фільмів, загальна аудиторія глядачів тоді склала 1,9 млрд. осіб.

Відбуваються регулярні обміни делегаціями, приїздять творчі колективи з культурними ознайомчими візитами, здійснюють обмін численними науковими, письменницькими та мистецькими делегаціями. Для прикладу, у травні 1956 р. делегація Хубейської федерації профспілок на чолі з тодішнім заступником її голови Чжан Тяньміном побувала у Радянському Союзі, відвідавши багато історичних об’єктів і культурних пам’яток в м. Ялті Кримської області Української РСР. Лише в 1955-57 рр. Україну відвідали понад 70 китайських делегацій, до яких входили партійні й профспілкові діячі, технічні спеціалісти, спортсмени, діячі науки і культури.

Ці візити широко висвітлювали на сторінках як українських (радянських) періодичних видань, так і в китайських ЗМІ, зокрема у журналі «Дружба народів Китаю і СРСР», газеті «Китайсько-радянська дружба», у щоденному виданні газет «Женьмінь жибао» (《人民日报》) і «Хубей жибао» (《湖北日报》).

З України до Китаю приїздили з гастрольними турами талановиті співаки. Найзначнішим явищем наприкінці 1959 р. стала тривала гастрольна подорож китайськими містами неперевершеного українського баса – співака Бориса Гмирі.

Відбувалася низка культурних заходів, серед них – урочисті збори Товариства радянсько-китайської дружби провінції Хубей та міста Ухань, присвячені пам’ятній даті – сторіччю від дня народження Тараса Шевченка. У 1954 р. в Україні відзначали 2230-ліття від дня народження Цюй Юаня – відомого ліричного поета в історії Китаю доби Чжаньго. У Київському музеї західного й східного мистецтва (нині – Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) цього ж року було створено постійну експозицію «Китайське мистецтво». 27 серпня 1956 р. в Пекіні представники китайської громадськості й зарубіжні гості зібралися, щоб відзначити 100-ліття від дня народження видатного українського письменника, громадського діяча Івана Франка.

У 1958 р. було створене Українське відділення (голова правління О.Ф. Федоров) Товариства радянсько-китайської дружби (苏中友好协会), яке було започатковане за рік до цього. З появою цього Товариства в низці міст України, зокрема в Києві, були відкриті перші загальноосвітні школи, в яких викладали китайську мову.

У 1964 р. між провінцією Хубей та УРСР було встановлено братні відносини, а міста Ухань і Київ стали містами-побратимами. Того ж року було засновано першу і на той час єдину секцію українських студій в Уханьському університеті на теренах Китаю. У 2014 р. Центру українських студій виповнилося 50 років. Найближчий ювілей дослідницький центр України китайського ВНЗ відзначатиме наступного року. Тоді йому виповниться вже 55 років. Варто наголосити, що на сьогодні у Китаї працює декілька центрів України в містах Цзіхуа (провінція Чжецзян), Далянь (провінція Ляонін), Шевченківський центр українсько-китайських культурних зв’язків Тяньцзіньського університету іноземних мов, дослідницький центр України при Шанхайському університеті іноземних мов тощо.

Як ми вже зазначали, Центр дослідження України був заснований у 1964 році та став першою і єдиною на довгий час в Китаї спеціальною науково-дослідною установою, яка вивчала українську проблематику. До 1990 р. він мав назву Відділу з вивчення проблем Радянської України. Основними об’єктами вивчення Відділу були культура і освіта України, наприклад, «Процеси розвитку та особливості культури і освіти в Україні», «Моральне виховання та будівництво духовної культури в СРСР» та ін. З проголошенням державної незалежності України (1991 р.) у КНР посилюється інтерес до українознавчих студій, який проявляється насамперед в активізації роботи Центру вивчення України при Уханьському університеті, який саме в цей період було перейменовано на Центр україністики (武汉大学乌克兰研究中心).

У дослідницькому центрі на той час працювало 5 штатних співробітників – троє доцентів, двоє старших викладачів. Структурно центр складався з декількох секторів: сектору з вивчення проблем України, сектору з вивчення культури та освіти в СРСР, редакції журналу «Культура та освіта в СРСР» (з 1987 по 1990 рр. за редакцією професора Хе Жунчана (何荣昌教授) було видано десять номерів цього часопису), кабінету посібників та довідкової літератури. Співробітники робили особливий акцент на вивченні історичного процесу розвитку і сучасної перебудови 90-х років ХХ ст. у галузі культури і освіти Радянського Союзу (Радянської України) з метою запозичення досвіду для подальшої розбудови матеріальної та духовної культури Китаю.

Результатом одного з напрямів розвідок та фахових пошуків працівників центру стала ґрунтовна праця жінки-науковця Лю Дун, у якій розглянуто процес розвитку наукових, освітніх та культурних відносин України з Китаєм від 1949 до 1993 років. Констатовано факт прояву уваги китайців до української літератури не лише як до «важливої складової частини багатонаціональної радянської літератури», а як до «самобутньої літератури, що має багаті традиції і давні культурні джерела». При цьому дослідниця систематизувала наявний фактологічний матеріал і подала вичерпну бібліографію українських видань у Китаї того часу, що дає змогу навіть сьогодні простежити динаміку тісних українсько-китайських літературних та культурних взаємин.

Після розпаду СРСР Центр україністики проводив наукові дослідження з широкого кола питань. З метою популяризації та розповсюдження україністики в Китаї співробітники Центру підготували і упорядкували перший в КНР підручник української мови (《基础乌克兰语》) та китайсько-український розмовник (《中乌会话手册》), обидва за авторства професора Лю Дун (刘东主编). Центр з 1993 р. відкрив у Уханьському університеті курси української мови для третьокурсників факультету російської мови. З 1995 р. став набирати магістрантів за спеціальністю «україністика». Колишній магістр, який успішно завершив програму спеціалізації з українського напрямку Лю Фенхуа (учень професора Лю Дун) зараз працює керівником відділу дипломатичних курсів РФ при Інституті Росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук КНР.

Як відомо, однією із перших угод між Україною і Китайською Народною Республікою, підписаною після проголошення незалежності України і визнання її КНР, стала «Угода між Урядом України та Урядом КНР про науково-технічне співробітництво» (27 квітня 1992 р.). Цей документ передбачав, зокрема, проведення спільних досліджень, обмін їхніми підсумками, науково-технічною інформацією, підготовку кадрів тощо. З 1992 р. діє Угода про співробітництво між НАН України та Академією наук КНР. Центр україністики налагодив професійно-експертні зв’язки та контакти з науково-дослідними установами як всередині країни, так і за її межами. У 1979 р. після візиту в Китай трьох відомих українських вчених, представників західної діаспори – Богдана-Ростислава Боцюркова (на той час – співзасновник і заступник директора Канадського інституту українських студій в університеті Альберти), Бориса Левицького та Петра-Йосипа Потічного, зав’язалися контакти китайських вчених з українознавцями Заходу.

У 1988-1990 рр. за сприяння вже згаданого та знаного у науковому світі активного діяча української діаспори професора Петра-Йосипа Потічного, в Університет Торонто і Йоркський університет (Канада) вирушили два співробітники центру з метою вивчення української мови та дослідження української літератури. У 1992 р. ще один працівник відправився в Інститут української мови НАН України (м. Київ) з метою поглиблення знань про сучасну Україну та у відповідності до раніше підписаної партнерської угоди між українською та китайською стороною.

Слід зазначити, що центр брав активну участь у різноманітних міжнародних заходах, зокрема, у конференціях з україністики. У цьому зв’язку 1987 р. професор Хе Жунчан взяв участь у науковому симпозіумі «Культура Київської Русі» у Канаді та виступив із доповіддю «Роздроблена Київська Русь в китайській історіографії ХІІІ-ХІV ст.».

У 1989 р. пані-професор Лю Дун (刘东教授) брала участь у конференції, що проходила в США, і познайомила учасників цього заходу з роботою Центру. У 1990 р. Хе Жунчан як представник китайських україністів брав участь у Першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у м. Києві та виступив із доповіддю «Про порівняльне вивчення Китаю та України».

Дослідження громадської діяльності та творчості української поетеси Лесі Українки здійснювали професори Хе Жунчан та Чжу Хун (朱虹). У 1991 році професор Хе Жунчан брав участь у Міжнародному симпозіумі «Леся Українка і світова культура» у Луцьку та виступив з доповіддю на тему «Леся Українка в Китаї», підготовленою спільно з професором Чжу Хун. З цими дослідженнями китайських вчених змогли познайомитися і українські читачі, адже у 1994 р. їх було опубліковано у третьому номері журналу іноземної літератури «Всесвіт». Слід зазначити, що в різні роки дослідженнями творчості Лесі Українки також займався професор Уханьського університету Куан Цзенцзюнь.

Вже наступного року у 1992 р. професор Хе Жунчан був обраний членом правління міжнародної Асоціації україністів.

У 1993 році професори Хе Жунчан і Чжу Хун брали участь у Другому конгресі україністів у м. Львові та у Міжнародній конференції «Україна – Китай: шляхи співробітництва» у м. Києві, зокрема на останній конференції були представлені доповіді «Педагогічні ідеї видатних українських педагогів в Китаї», «Українська література в Китаї», які згодом були опубліковані за результатами роботи наукового симпозіуму у збірці доповідей. На цій же конференції виступала професор Лю Дун із доповіддю «Науково-технічне і культурне співробітництво Китаю з Україною». Працюючи над цими темами, у 90-і рр. минулого століття Хе Жунчан і Чжу Хун провели в Києві понад два роки.

Важливу роль відіграє проведення міжнародних науково-практичних конференцій. Так, зокрема, у 1995 р. професор Лю Дун брала участь у міжнародній конференції, що проходила у Пекіні: «Китай-Україна: шляхи співпраці» та виступила з доповіддю на тему «Стан та проблеми українсько-китайського співробітництва». Згодом доповідь було опубліковано в збірці матеріалів конференції.

У 1996 р. професор Хе Жунчан, даючи інтерв’ю журналісту видання «Геополітика», зазначив: «Розвиток наших зв’язків за маршрутом стародавнього Шовкового шляху – це можливість найприроднішого та оптимального входження у світовий економічний процес». Як виявилося – це цілком перспективне і пророче переконання. Серед іншого, у 90-х рр. минулого століття Центром україністики були успішно реалізовані цільові наукові проекти за державним замовленням Національного фонду суспільних наук Китаю (国家社科基金). Зокрема це – «Українська культура в Китаї» (1990-1993 рр.), «Відносини між Китаєм і Україною на сучасному етапі» (1993-1996 рр.).

У 1996-1998 рр. молоді викладачі Уханьського університету Тянь Юань і Куан Цзенцзюнь перебували на стажуванні у Львівському національному університеті імені Івана Франка на філологічному факультеті з метою вивчення української мови для подальшого професійного розвитку та прагнучи зміцнити взаємини і поглибити взаєморозуміння між двома країнами. Українське середовище сприяло успішному вивченню мови китайськими викладачами та стало запорукою швидкого прогресу відносин. Адже академічні обміни між двома державами – це ще один крок до взаєморозуміння та процвітання. Під час стажування вони разом з викладачами українського вищого навчального закладу опублікували низку наукових статей з лінгвістики української мови.

Згодом, після повернення зі стажування до Китаю, вони самостійно підготували та видали фахові статті, присвячені проблематиці з української літератури і культури. Зокрема, вже нині професор Уханьського університету пан Куан Цзенцзюнь у ті роки спеціально досліджував тематику «українська література в Китаї» (乌克兰文学研究在中国). Йому вдалося опрацювати чимало наукових праць, зібрати розрізнені матеріали про переклади українських літературних творів китайською мовою, здійснити ґрунтовні дослідження про рецепцію української літератури в Китаї, упорядкувати низку видань з означеної тематики, а саме: «Бібліографічний індекс творів української літератури китайською мовою в 1911-1998 рр.» (《乌克兰文学作品中译文索引》), «Покажчик статей та книг про українську літературу в Китаї у 1921-1998 рр.» (《乌克兰文学研究论文及与乌克兰文学有关的中文书目索引》), «Список виданих в Україні статей про українську літературу в Китаї» (《在乌克兰发表的与乌克兰文学在中国有关的论文索引》) та інші. Також професор Куан Цзенцзюнь систематизував інформацію і опублікував низку статей, присвячених дослідженням про українську літературу в Китаї. Серед таких літературознавчих розвідок варто виокремити: «Переклади і дослідження про Тараса Шевченка в Китаї» (《塔拉斯·舍甫琴科研究在中国》), «Переклади і дослідження про Івана Франка в Китаї» (《伊万·弗兰科研究在中国》), «Переклади і дослідження про Лесю Українку в Китаї» (《莱霞·乌克兰英卡研究在中国》), «Переклади і дослідження про Олеся Гончара в Китаї» (《奥列西·冈察尔研究在中国》), «Переклади і дослідження про Михайла Коцюбинського в Китаї» (《米·柯丘宾斯基研究在中国》), «Переклади і дослідження про інших українських письменників-класиків в Китаї» (《其他乌克兰古典作家在中国》) серед персоналій: Панас Мирний, В. Стефаник, Олександр Олесь, Марко Вовчок, С. Руданський, М. Черемшина, М. Хвильовий та творчість інших авторів. Варто зазначити, що для написання гарної наукової розвідки потрібен чималий час, а для оформлення його результатів у публікації можна витратити місяці. Таким чином, китайський читач завдяки наполегливій праці професора Куан Цзенцзюня мав змогу пізнати творчість класиків української літератури та майстрів слова пізнішого періоду. Двохтисячні роки відкрили нову сторінку у дослідженні української літератури у Китаї. Згодом за авторства Куан Цзенцзюня виходять друком порівняльні статті під назвами «Ґе Баоцюань і дослідження про Т. Шевченка» (《戈宝权与谢甫琴科研究》, 2000 р.), «Ґе Баоцюань і українська література» (《戈宝权与乌克兰文学》, 2001 р.).

Як результат отриманих переконливих і глибоких знань в українському вузі, з 1999 р. і досі заняття з української мови у Центрі україністики Уханьського університету веде доцент Тянь Юань. Власне, як і професор Куан Цзенцзюнь, він вільно розмовляє, пише, читає українською мовою та береже у серці любов і шану до України. Нині він спеціалізується на дослідженнях морського права і політики України, РФ та інших країн, написав і опублікував ряд статей з цього напрямку, наприклад: «Морські (делімітаційні) суперечки між Україною та Росією: шляхи їх вирішення» (《乌克兰与俄罗斯的海洋(划界)争端及其解决》) та інші.

У грудні 1997 р. академік НАН України, Герой України І.М. Дзюба, будучи співголовою Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ, станом на початок 2018 року видано 18 тт. ЕСУ з 30-ти запланованих) підготував низку статей для цього видання з тематики зарубіжного українознавства. Зокрема були опубліковані статті про «Центр дослідження України в Уханьському університеті» та матеріали щодо китайських дослідників України, зокрема персональні енциклопедичні гасла про професорів «Хе Жунчан», «Лю Дун», «Чжу Хун».

За роки існування Центру вдалося розширити межі своєї міжнародної співпраці, налагодити зв’язки і започаткувати співробітництво з низкою українських наукових установ, таких як Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського та Інститут української мови НАН України. Зокрема, в рамках цих кроків було розпочато програму обмінів викладачами, аспірантами й стажистами з метою підвищення кваліфікації, започатковано організацію симпозіумів і міжнародних наукових конференцій з питань освіти й науки, розпочато співробітництво у виданні книг і навчальних посібників з різних дисциплін українською і китайською мовами, ініційовано проведення мовних семінарів.

КЕРІВНИКАМИ ЦЕНТРУ УКРАЇНІСТИКИ УХАНЬСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ У РІЗНІ РОКИ БУЛИ:

  • з 1964 р. до 1985 р. Чжу Чжаоань (祝肇安), Люй Чан (吕敞);
  • з 1985 р. до 1990 р. Хе Жунчан (何荣昌), Лю Дун (刘东);
  • з 1990 р. до 2000 р. Лю Дун (刘东);
  • з 2000 р. – 2006 р. Тянь Юань (田园);
  • з 2006 р. і досі посаду керівника обіймає професор Лю Цзайцзи (刘再起).

Як зазначалося вище, у 2006 р. професор Лю Цзайцзи, який працював викладачем на факультеті російської мови, повернувся з РФ після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук і отримання відповідного диплома. Згодом, після повернення із зарубіжного наукового відрядження, його було переведено на посаду в Інститут економіки і управління. За деякий час він обійняв також і посаду керівника центру. Відтоді професор Лю Цзайцзи (刘再起教授) став суміщати посади керівника Центру україністики і наукового працівника вищезгаданого інституту.

Незабаром, у 2007 р., Центр україністики було перейменовано на Центр із вивчення Росії та України. Це стало можливим через ряд причин, у тому числі завдяки ширшому охопленню регіону та розширенню тематики досліджень. Віднині його було реорганізовано і перейменовано на Центр дослідження Росії та України (俄罗斯乌克兰研究中心). Мабуть, це також стало наслідком посилення в цілому політики російської «м’якої сили» у світі, розширення програм сприяння гуманітарним та освітнім проектам різними фондами та державними агентствами РФ та, навпаки, – послаблення нашої уваги до конкретного регіону КНР і дослідницького центру зокрема. Разом з тим, Центр став продовжувати кращі традиції українознавчої науки, які склалися на той час в Уханьському університеті, водночас сформувавши власний підхід в українознавстві як в інтегративній галузі знань.

Сучасний корпус Інституту іноземних мов Уханьського університету, який був збудований у 2007 році.

Варто зауважити, що професор Лю Цзайцзи набагато розширив масштаб дослідницьких робіт Центру (політика, економіка, міжнародні відносини, культура, історія Росії, України та інших країн Східної Європи і Центральної Азії), успішно об’єднавши потенціал не лише факультету російської мови, але й інших інститутів (Інституту економіки і управління, Інституту історії тощо), а також встановив робочі контакти і налагодив тісну, плідну співпрацю з китайськими, російськими, українськими, японськими, молдовськими дослідницькими установами.

Нинішній керівник Центру українських студій професор Лю Цзайцзи

У 2011 р. професор Лю Цзайцзи запросив академіка Пецкова з Інституту світової економіки та політики НАН України з метою виступу з доповіддю «Китайськоукраїнські відносини в новій світовій геополітичній та економічній обстановці» перед професорсько-викладацьким складом в Уханьському університеті. Нинішній керівник центру і його співробітники докладають чимало зусиль для розвитку відносин провінції центральної частини КНР і міста Ухань з колишніми республіками радянського простору. Професор Лю Цзайцзи чимало разів був в Україні у складі делегацій провінції Хубей і міста Ухань, брав участь у конференціях, наукових семінарах, форумах. Наприклад, отримано позитивні відгуки щодо «Форуму вищого рівня з вивчення Росії, Східної Європи та Центральної Азії», приймав з візитом вчених з Інституту Росії, Східної Європи та Центральної Азії АОН КНР і разом з ними здійснив експедиції провінцією Хубей і «Три ущелини» річкою Янцзи.

Слід наголосити, що Центр активно працює і на сьогодні відіграє роль аналітичного центру у розробці стратегій розвитку на рівні зазначеної провінції і адміністративного центру – міста Ухань. Проекти, якими керував і керує професор Лю: «Проблеми поглиблення економічних реформ та політики відкритості на прикладі провінції Хубей», «Дослідження інноваційного режиму реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях» у місті Ухань», «З Ханькоу до Санкт-Петербурга: китайські і російські мігранти, постачальники чаю на Великому чайному шляху» і низка інших наукових досліджень і тематичних розвідок. Важливо зазначити, що «Великий чайний шлях», важливий міжнародний торгівельний шлях стародавнього часу, сформувався у XVII ст. (офіційно з 1640 р. китайський чай з’явився на ринку Російської держави і далі мав поширення сусідніми територіями), а його процвітання тривало близько двох з половиною століть. Слід зазначити, що функціонування Чайного та Шовкового торгівельних шляхів, хоча й побічно, але дуже істотно вплинуло на інтенсивність взаємин між Китаєм та Україною і, в результаті, призвело до значного пожвавлення культурно-мистецького обміну. До України з Китаю багатьма сухопутними та морськими шляхами (переважно через порт Одеса) завозили традиційні китайські вироби – шовк та чай. У процесі розвитку культурних взаємин як Чайний, так і Шовковий шляхи відіграли значно більшої ролі, ніж просто інтенсивний обмін товарами.

В рамках цих студій співробітники центру підготували і опублікували понад двадцять наукових різножанрових статей, присвячених тематиці «Великого чайного шляху» (万里茶道), виступали з доповідями і лекціями з цього питання в численних університетських та академічних аудиторіях, видавали монографії, які врахували та відобразили дані численних польових досліджень.

Посол України в КНР О.О. Дьомін та співробітники української дипломатичної місії в Пекіні під час цьогорічного візиту до Центру вивчення України при Уханьському Університеті. Червень 2018 р.

Завдяки безпосередньому сприянню Центру, Уханьський університет підписав угоду, встановив дружні стосунки з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та сприяв розвитку прямого співробітництва між навчальними закладами двох держав. Проте варто констатувати, як вже було зазначено, що українську мову викладають факультативно на відділені російської мови для студентів ІІІ-го курсу. Студенти вивчають український алфавіт, вчать діалоги, знайомляться з українським гумором, читають твори відомих українських поетів та прозаїків. Також під час цих занять широко й розмаїто репрезентовані народознавство, фольклористика з її глибокою народністю, мистецтвознавство, музикознавство. Одночасно відбувається знайомство з українськими традиціями, навчають пісень, колядок, народних звичаїв.

Під час дружньої зустрічі у липні 2018 р. у м.Ухань. На фото зліва направо: професор Куан Цзенцзюнь, Голова правління Української асоціації китаєзнавців С.А. Кошовий, пані-професор Лю Дун.

На сьогодні випускників Інституту іноземних мов Уханьського університету, числі серед них випускників, які пройшли фахову підготовку у Центрі україністики, можна зустріти на різних педагогічних, наукових та керівних посадах в усіх регіонах Китаю. Інститут пишається своїми випускниками.

Керівництво та працівники центру, історія заснування якого сягає півстолітньої давнини, з оптимізмом дивляться у завтрашній день. Серед планів на майбутнє слід виокремити такі:

1) продовжити дослідження «Великого чайного шляху» в історичному, культурологічному, економічному аспектах, продовжити історико-географічне дослідження «Великого чайного шляху» і розкрити маршрути не лише в Китаї, а й у Росії, в Європі, в тому числі в Україні;

2) продовжити вивчення країнознавчих і регіонознавчих аспектів України, РФ, Східної Європи та Центральної Азії, розвивати роль «мозкового центру» для розробки політичних та економічних стратегій розвитку міста, регіону і країни;

3) розширити співпрацю з адміністраціями та підприємствами для стимулювання розвитку місцевої економіки та культури;

4) розширити зв’язки, контакти і співробітництво з китайськими і зарубіжними установами, підготовити молоде покоління за напрямом української мови та україністики.

На сьогодні складається об’єктивно своєчасний момент для здійснення спільних наукових досліджень у галузі гуманітарних наук, які викликають взаємний інтерес, а саме:

  • сприяти активнішому просуванню курсів викладання української мови та різноманітних дисциплін з україністики;
  • розширювати навчальний процес за рахунок впровадження курсів з історії України, історії української літератури, українських звичаїв і традицій;
  • сприяти кращій обізнаності та формувати об’єктивне сприйняття студентами та професорсько-викладацьким складом сучасної ситуації в Україні;
  • знайти можливість запросити та профінансувати приїзд до України студентів центру, які вивчають українську мову, з метою їх безпосереднього знайомства з українськими однолітками;
  • сприяти активізації обмінів та реалізації двосторонніх культурно-гуманітарних проектів, числі серед них – в рамках реалізації ініціативи «Пояс і шлях»;
  • активно залучати студентів та викладачів Центру до участі у наукових конференціях, «круглих столах», обговореннях тощо;
  • організувати проведення тематичних «круглих столів», обговорень за темами «Київ-Ухань», «Україна – провінція Хубей» тощо, регулярно обмінюватися інформацією щодо їх організації та проведення;
  • сприяти поповненню бібліотечного фонду Центру і загалом Інституту сучасними українськими книгами, комплектуванню сучасною навчальною та художньою літературою, яка допомагатиме викладачам, студентам і аспірантам у підготовці до навчальних занять та доборі матеріалів для наукових досліджень;
  • обмінюватися інформацією, учбовою та науковою літературою, періодичними виданнями;
  • розширювати підготовку спільних видань навчально-методичної і довідкової літератури, посібників, а також українсько-китайських і китайсько-українських словників та перекладів як сучасних, так і стародавніх авторів;
  • сприяти розвитку культурних зв’язків між нашими країнами.

1 Про авторів: С.А. Кошовий, к.і.н., голова правління Української асоціації китаєзнавців; Тянь Юань, доцент Інституту іноземних мов Уханьського університету, заступник директора Центру українознавства; Лю Цзайцзи, професор, керівник Центру дослідження Росії та України; Куан Цзенцзюнь, професор Китайського інституту прикордонних і морських досліджень Уханьського університету, директор Центру досліджень Росії та країн Євразії, заступник головного редактора журналу «Прикордонні і морські дослідження».