Китай очима Українця

Автор статті та картин Олександр Храпачов

Безмежний простір культурної спадщини Китаю притягує своєю казковістю і неординарністю. Перебуваючи на тере­нах Китайської Народної Республіки майже рік, вдалося відвідати багато міст і провінцій, спостерігаючи культурно-історичний стовбур зсередини.
Вібрація торсійних коливань, що утворює енергію в людському соціумі, супроводжуючи історію Китаю злетами та застоями, впливаючи на культуру і світобачення – все рухається, підкорюючись їй. Тібетській ламаїзм з відтінками прадавньої релігії Бон та більш пізнім впливом буддійської культури; китайський даосизм, що виринає з глибин китайського світобачення, – все це є фундамент, на якому ґрунтується світогляд китайської нації. Це стрижень, навколо якого будується історія, відображаючи в собі радість і горе, надії і безвихідь (біле і чорне, духовне і земне).
Сучасний Китай, яким я його побачив впродовж 2008—2009 років це є результат, оболонка створена бага­тонаціональною китайською культурою. Замислюючись над внутрішнім потенціальним життям, його силовим цен­тром, який рухає націю вперед, виникає всесвіт гармонійної субстанції (інь і янь) — мікрокосмос, який в розгорнутому вигляді більший за нашу галактику. Це рушій китайської думки, великий потенціал свідомості, можливо, навіть де­який прояв вищої субстанції Дао, із даоської релігії. Цей життєвий струмінь виринає із віків прямо до нас, поглинаючи своєю силою і всеосяжністю.

 

Біля воріт Даоського храму. Сучжоу. 80х100. Полотно, олія. 2009 р.

Човни Сучжоу. 60х80. Полотно, олія. 2009 р.

Вражає основа даоської релігії розуміння «Дао», як першооснови всесвіту, першопричини, з якої все почало будуватись. І це не тільки слова. Система світорозуміння даоської філософії не спроможна перекладатися на зем­ну мову, бо логіка людського мовлення не спроможна відтворити логіку космічного устрою. Цей світогляд – це крок вперед до самовдосконалення всього людства, намагання перейти на нову сходинку на шляху до об’єктивного світо­бачення. «Істинний мудрець даосизму, що пізнав сут­ність Дао, не може пояснити її словами». Інстинктивне ба­чення цього дає можливість відчути внутрішнє міцне єство китайської цивілізації. Попри це даосизм у Китаї не залишився у чистому вигляді, змішавшись з буддизмом, в силу антисоціальних норм даоської філософії, спонукаючи до відкидання соціальних та культурних норм, рухаючись до першобуття, руйнуючи багатовікову формацію суспільства.
Подорожуючи різними містами і провінціями, у свідо­мості відбивається інший світ на світобаченні європейця, утво­рюючи нову формулу світорозуміння та неординарність ви­рішення життєвих питань ідеалістичного характеру. Пер­шо­черговою релігією Китаю став буддизм. У ньому, в порівнянні с християнською вірою де Бог є владика, а людина підкорена йому, — спонукає до апатійної поведінки, керуючись все­прощення Богом. В буддизмі Буддою (про­с­­­вітленим) може стати кожна людина, в результаті возне­сіння до рівня Шам­бали у стані нірвани. Мені здається, підсвідомо ця релігія впливає на китайців, спонукаючи їх до самовдосконалення, самовивчення і самоорганізації. Хоча в Китаї здебільшого матеріалізм, на високому рівні відбувається утримання монастирів та Храмів. Уся історична архітектура Китаю і сучасні деякі вищі державні установи Китаю утворюються в синтезі з храмовою архітектурою, котра спрямована до медитації. І це є парадокс: жорсткий матеріалізм іде поряд з духовним розвитком. В свій час Буддизм прийшов до Китаю із Індії з метою заспокоїти народ після постійних війн та боротьби за владу. Що характерно, це нововведення спонукало до іншої проблеми, — інтелігенція не витримуючи соціальної боротьби знайшла заспокоєння в релігії, занурившись у самих себе, більше не спілкуючись з соціальним середовищем, уносячи свої вміння і знання з собою. За таких умов до влади прийшли більш грубі, емоційно і розумово менш чуттєві, які будували державу відповідно до свого бачення. Якби не вплив конфуціанства, невідомо, якою б була історія китайської цивілізації, яких вона б бід зазнала. Але відійдемо від сторінок історії та подивимось, чим живе Китай зараз.
В силу історичного та географічного формування, від­мінного від нашого, у них виникла зворотна нашій логіка. Наприклад, у нас дати пишуть: спочатку день, потім місяць і рік. У них навпаки: спочатку рік, потім місяць і день. Стосовно логічного пам’яті: у китайців файлова система відтворення інформації, а у нас образна. Між цими видами збереження інформації присутня велика різниця. При нашій здатності запам’ятовувати нова інформація поступає до загального інформаційного середовища мозку і поглинається ним, засвоюючись ним або знищуючись. «Файлова» система за­пам’ятовування китайців веде до постійного поглинання ін­формації іноді не пов’язуючи попередню з наступною, записуючи її в логічні ланцюги. Як результат — різна форма відтворення вже засвоєної інформації. Наш мозок, в більшості випадків, в процесі пошуку необхідної інформації в пам’яті використовує образ, символ, архетип, і починає порівнювати з цим образом відповідні образи, прикладаючи до них свою матрицю, порівнюючи з відповідністю до ладанної програми. Буває таке, що не вдається знайти відповідний символ, він не спливає із пам’яті, так і не даючи відповіді на поставлене питання. Що до китайського мислення — то все навпаки. Фай­­ло­ва система запам’ятовування, як у комп’ютері, кожен файл підпорядкований до відповідної теми і розмежованості інформації. При такому устрої запам’ятовування, відтворення інформації відбувається гортанням сторінок, поступовим пе­­ре­­гляданням усієї інформації, відповідної до питання. І, врешті-решт, відповідь буде знайдена.
Ці різні системи мислення і запам’ятовування по-різному впливають на світобачення і світорозуміння, можливо, і на хід історії та соціально-культурного формування.
Поговоримо трохи про їх соціальне життя. Хоча у ки­тайців немає кастової розмежованості соціального сере­довища, утворились окремі соціальні прошарки як наслідок перенаселення країни і неспроможності отримати усім ви­щу освіту. Усі свої щасливі шкільні роки вони присвячують навчанню з ранку до ночі. В деяких школах навчаються по дванадцять годин на день. Після чого йде конкурс до вступу в вищі навчальні заклади. Той хто поступає, має шанс у майбутньому отримати нормальну професію. Ті хто не поступають, стають обслуговуючим персоналом. Парадокс ще в тому, що у них немає бюджетної форми навчання. І навіть якщо дитина має великий хист і талант до окремої професії, без грошей, не може навчатись. Китайці дивуються, коли дізнаються, що в Україні багато студентів навчається безкоштовно і держава ще платить їм за це гроші (стипендію). Також є деякі нюанси в середній освіті. Наприклад, у нас учні після першого класу середньої школи вже вміють читати. У них потрібно шість років, щоб навчитись писати і читати ієрогліфи. Це дуже ускладнює інформаційне пізнання світу. Деякі китайці так і не вміють повноцінно читати все життя. В середньому, китайські студенти відстають від наших студентів у розвитку на цих п’ять років. Це дуже помітно, коли вони приїжджають на навчання в Україну.
Китайська культура багата на національну спадщину. У Китаї п’ятдесят шість національностей, кожна із яких має свій національний одяг і, що характерно, індивідуальні зовнішні риси не тільки обличчя, а загалом тіла (кісткову будову, колір шкіри, очі і все інше). Але щодо збереження національної спадщини, спостерігається схожа з Україною проблема: в степових регіонах під впливом глобалізації національні обряди повністю знищені, залишившись тільки в музеях; в гірських – більш бідних і менш до­ступних регіонах — історичні традиції збереглися майже повноцінно, як у нас в Карпатському регіоні.
Подорожуючи різними містами і провінціями, бачиш різні світи, різні життя і буття в тому середовищі, де міг би опинитись і сам в одному із життів і бачити українців, як інопланетних людей, дивуючись їм, їхнім проблемам і радостям.

 

Човни в старому центрі Сучжоу. 100х130. Полотно, олія. 2009 р.

Даоський привратний храм. 80х100. Полотно, олія. 2009 р.

Подвір’я храму. 60х80. Полотно, олія. 2008—2009 р.р.

Храм Даосизму. 100х140. Полотно, олія. 2008—2009 р.р..

У лютому місяці під час трьохтижневого святкування китайського нового року, я поїхав до міфічних гір Хуаньшань в провінції Аньхой (центральний Китай). Прямуючи із провінції Цзянсу з міста Сучжоу, була можливість побачити як щогодинно змінювався пейзаж за вікном потяга і характер житлових будівель. Поступово степовий річковий пейзаж почав змінюватись на холмистий, а потім на гірський. Усі холми були вкриті бамбуком, він був скрізь. Після прибуття до міста Хуаньшань було необхідно проїхати ще сімдесят кілометрів до славетних стовбових гір Хуаньшань. Їх неодноразово зображували всім відомі китайські акварелі. Шлях до тих гір лежав через каньйони та мости через бурхливі гірські річки, підіймаючись все вище у гори. Нарешті мікроавтобус довіз підніжжя цих гір. Ще декілька кілометрів пішки через густий туман і вони розкрились переді мною, на окремій висоті розійшовся, засяяло сонечко, морозне повітря обдувало лице, голі-сірі дерева розмежовані реліктовими соснами вкривали верхівки могутніх гір із яких стрімко виринали кам’яні стовпи рухаючись до неба. Чистота повітря була незрівнянна з чистотою енергетичною, яка там перебувала. Відчуття – немовби ти знаходишся у космосі, чисті вібрації пронизують тебе, даючи можливість відчути першоствореність світу, та розуміння як треба жити і чим, щоб життя не пройшло марно. Я ще два дні вивчав каньйони, ліси, скелі і сусідні верхівки скельної гряди, перебуваючи у просторі де не було часу, бо час це матерія, залишившись думкою в ньому назавжди.

 

Квітучі дерева Сучжоу. 50х60. Полотно, олія. 2009 р.

Перед вівтарем. 80х100. Полотно, олія. 2009 р.

Під час дощу. 80х100. Полотно, олія. 2009 р.

Ворота Даоського храму. 80х100. Полотно, олія. 2009 р.

 

Вертаючись додому в місто Сучжоу, провінція Цзянсу, де я жив впродовж дев’яти місяців, вирішив зупинитись в місті Нанкін, столиці провінції Цзянсу. Посеред міста знаходиться велика гора — Золота гора. На ній знаходяться гробниці імператорів останніх і передостанніх правлячих династій. Загалом в Китаї дуже розвинута паркова культура. Усі історичні пам’ятники організовані в окультурене паркове середовище.
В Китаї кожна провінція має свою столицю, якій під­порядковані всі міста цієї провінції, кожна провінція під­порядкована Пекіну. Тільки місто Гонконг живе автономно — маленька країна, в яку навіть китайцю необхідна віза. В свій час королева Англії віддала цю англійську колонію до Китайської Народної Республіки з умовою, що в Гонконзі збережеться англійський устрій. В результаті чого це одне із найбільш економічно налагоджених міст Китаю.
Три великих міста: Пекін, Шанхай, Гонконг – не є сто­лицями провінцій.
Побувавши у багатьох містах Китаю, цікаво порівняти місто Шанхай з іншими. Це суто англійське місто, його збудували англійці на пустому узбережжі. В ньому майже не присутня історична китайська архітектура. Коли йдеш по історичному центру, то відчуття, немовби перебуваєш у Англії, але навколо китайці. Все це в синтезі з сучасною архітектурою.
Якщо торкнутися мистецького життя – воно живе, змінюючись та синтезуючись, при цьому намагається зберегти консервативні традиції китайської культури. Спрямовуючи свою діяльність на розвиток нових ідей і досягнень, вони вивчають те, що не зовсім розуміють чи не вміють, спонукають свою молодь їхати до інших країн вивчати культуру, мистецтво, науку; підіймаючи при по­верненні свою – китайську. Також китайці запрошують викладачів з різних країн для збагачення своєї навчальної бази. За цими програмами вони приїжджають і в нашу Національну Академію образотворчого мистецтва і архі­тектури. Навчаючись в стінах Академії, торкаються до нашої спадщини через спілкування з викладачами та вивчаючи фонди. У них інше бачення мистецтва, вирі­шення творчих ідей в нашій школі та нашій історії, тим самим збагачуючи своє бачення світу. Для них це інша культура, інша нація, інший устрій. Дуже цікаво зануритись в інше життя, в іншу культуру, побачити тим самим свою ззовні, відчути позитивні сторони і те, що треба змінити. Це бачення ззовні, коли живеш в іншій країні, починаєш мислити біль широко, дивлячись навколо себе, знявши з очей шори національної спадщини. Повертаючись додому, вони збагачують свою культуру. І кожен китаєць привезе з собою краплинку іншого світу, а всі разом ціле море, в якому виросте нове покоління, більш свідоме і розумне, підносячи освіту і науку над грішми.
Сучасне активне мистецьке життя відбувається в ба­гатьох містах і провінціях Китаю, насамперед, в Пекіні, на мій погляд. Багатогранне, непередбачуване, емоційне – мистецтво живе у своєму світі, утворюючи художню ауру не одного художника, а цілої плеяди, багатогранно висвітлюючи суспільне та концептуально-ідеалістичне життя. Зріст ки­тайської економіки сприяв зміцненню матеріального ста­новища художників Китаю, даючи їм можливість будувати величезні майстерні, подорожувати світом, збагачуючи свій досвід, надихаючись на нові полотна, нові ідеї. Велику увагу сучасні китайські художники приділяють зображенню історії своєї країни, різної за подіями: перемоги і зради, революції гражданські і культурні; наклали відбиток на історичну спадщину дещо зруйнувавши, а дещо і відтворивши.
Китайські митці, живучи цілими селищами, створили свій світ — не повторний, неординарний. Збільшуючи енер­гетичний струмінь постійним перебуванням у мистецтві не одного, а великої кількості митців. Тим самим надихаючи один одного, посилюючи спільне бачення, відкриваючи нові ланки світорозуміння, рухаючи свою культуру уперед до самовдосконалення.
Неабияке значення мають історично сформовані китай­ські стилі. Спадковість графічного бачення має великий вплив на сучасне мистецтво Китаю. Тільки окремі художники змогли відірватись від генетично сформованого китайського стилю в образотворчому мистецтві, навчаючись у академічних шко­лах Європи. Тепер вони викладають в вищих навчальних закладах, утворюючи нові підходи вирішення давніх, не раз зображуваних ідей в живописній інтерпретації. Через їх картини, немовби ще ближче доторкаєшся до внутрішнього всесвіту китайської культури; тендітно, чуттєво зображеної, пережитої зсередини самим митцем, відкриваючи для нас ті грані підсвідомості про які ми чули, але не достатньо розуміли.
Невід’ємною частиною китайської культури є ієрогліф. Їх тисячі і кожен із них це окремий твір, вірно зображувати який навчаються роками. Система китайського мовлення являє сукупність мистецьких досвідів. Ієрогліф – образотворче мистецтво, та його чотирьох тональна мелодійна вимова – музична категорія. Завдяки цьому – це неймовірно співоча нація, бо їх мова – це і є пісня. До речі, дуже близька за фонетикою до української мови. Досвід китайських студентів довів, що серед іноземних мов найлегше вивчається україн­ська, близька за фонетичним складом. Хоча в усьому Китаї використовуються однакові ієрогліфи, вимова їх різна в кожній провінції, іноді і в сусідніх містах, із-за чого вони часто не розуміють один одного. Щоб вийти із цього положення ввели загальний діалект путунхуа, але не всі його знають, переважно тільки молодь.
Загалом перебуваючи в такій надзвичайній країні набираєшся позитиву від людей. Вони зовсім по-іншому відносяться до життя, з радістю у серці, з піснею на думці; хоча жити їм не легше, ніж нам.