ІННОВАТИВНІСТЬ VS КРЕАТИВНІСТЬ У КИТАЇ

Олександр Никитюк
— 29 років. Народився у м. Дніпропетровськ, Україна. Має вищу освіту по спеціальностям «Менеджмент підприємства» та «Китайська мова та література». З 2007 року проживає в м. Шанхай (КНР). Сфера діяльності: зовнішньоекономічні відносини, бізнес в Китаї. В Китаї тому, що це одне з най­динамічніших місць в світі. Бути тут, значить бачити як змінюється світ.

Амбіційні плани наступної п’ятирічки: замість збирати Iphone – розробляти Iphone. Чи можливий новий Великий стрибок.

 

За підрахунками китайських соціологів, внутрішній валовий продукт КНР має зростати щонайменше на 7% у рік, що забезпечить безболісний вхід на ринок праці 7 мільйонам нових випускників вишів, яких щорічно випускають китайські університети. Ці цифри є ще більш красномовними, якщо зауважити, що третина з цього числа отримує інженерно-технічну освіту.
Прийняти цю армію молодих талановитих людей го­тові сотні економічних зон, технологічних парків, таких, наприклад, як найвідоміший у Китаї інноваційний майданчик – Zhongguangcun, який самостійно є місцем розташування більш ніж 20 000 підприємств, річний валовий продукт якого сягає 200 млрд. доларів США, що до речі є вищим за сукупний річний показник ВВП України. Недаремно Zhongguangcun називають у світі не інакше як «китайська Силіконова долина».
Технологічні парки готові не тільки прийняти тала­новиту молодь, але й активно інвестують в start-up молодих науковців. Більшість парків мають інвестиційні венчурні фонди, які щорічно інвестують десятки мільйонів доларів США в розробки нових венчурних підприємств.
Для довершення картини зауважимо, що Китай за результатами 2011 року мав найбільший в світі показник патентних запитів, ніж будь-яка інша країна світу. Рік до цього Китай займав друге місце в світі за показником загальних світових інвестицій в R&D, поступаючись за цим показником лише Сполученим Штатам.
Отже, чи ми є свідками зародження нової інноваційної супердержави, яка стане локомотивом майбутніх техно­логіч­них революцій та великих відкриттів людства? За оцінками американських аналітиків, швидкість наро­щен­ня науково-технічної бази китайців є загрозливим факто­ром національної безпеки США. Про цю загрозу щораз голос­ніше заявляють аналітики зі шпальт впливових американських видань. І дійсно, будь-які статистичні викладки за останнє десятиріччя свідчать про те, що китайська наука зробила запаморочливий ривок, і на сьогоднішній момент Китай робить значний вклад в розвиток світової науки.
Безглуздо було б заперечувати очевидні факти, під­твер­джені цифрами статистики та інфографікою західних журналістів. Але разом з тим не можемо не зауважити й певні стримуючі фактори швидкого перетворення Китаю на світовий інкубатор ідей, що є не таким очевидним для іноземців, які знайомі з Китаєм лише у розрізі статистичних викладок. Разом з тим, ці фактори є очевидними для більшості західних роботодавців у Китаї, що наймають робітників-китайців, ці фактори є очевидними і для китайських компаній, які працюють у галузях, що потребують високого рівня креа­­тивності. Наприклад, запаморочливі футуристичні пейзажі шанхайського даунтауну, з його приголомшливими хмарочосами, які є символом «нового Китаю», у більшості випадків спроектовані іноземними дизайнерськими ком­паніями, хоча розробляють робочу технічну документацію, звичайно, місцеві інженери. При цьому ми зовсім не від­мовляємось від існування «доморощених діамантів», таких, наприклад, як лауреат «Нобелівської премії в галузі архітектури» Прітцкерівської премії – Wang Shu. Але це радше виключення з загального правила про те, що великі проекти в Китаї проектують іноземці. Великі проблеми чекають у Піднебесній на компанії у сфері новітніх розробок IT, що формують персонал з китайських IT-спеціалістів – одні з найкращих в світі хакерів, якими безперечно є китайські програмісти, демонструють низьку продуктивність в режимі «вільного плавання», коли від програміста потребується не тільки сумлінне виконання поставленої задачі, а й підвищені вимоги до самовдосконалення проекту. Недаремно деякі компанії-розробники з тієї ж Європи або Америки, що з тих або інших причин реєструють свій бізнес у Китаї, всі як один набирають персонал з експатріантів.
Галузі, які обходяться без інтенсивного залучення іно­земних ідей, страждають від браку останніх. Тому не дивно, що в Китаї з’являється свій мультик про Кунг-фу Панду, тільки замість незграбного ведмедя-ласунчика нам пропонується Зайчик – у всьому іншому антураж «першого китайського повнометражного мультиплікаційного фільму світового класу, екранізований у 62 країнах світу» нічим не відрізняється від голлівудського прототипу. Іншим го­резвісним прикладом відсутності ідей є китайський автопром – якщо ще 5 років тому китайські автомобілі нагадували Honda, Suzuki, Chevrolet, то на автомобільних виставках 2013-2014 рр. можна бачити китайські моделі, геометричні лінії яких визивають асоціації з таки­ми брендами як Porsche, Lexus, Mini та ін. Перехід від легкових автомобілів до позашляховиків та паркетників, звичайно, демонструє розвиток автомобілебудування в Китаї. Але заперечувати брак креативних ідей в галузі також безглуздо.
Якщо відійти від персональних вражень і знову ж таки звернутися до оцінок світових ЗМІ, то, наприклад, за рейтингом впливового журналу «Forbes» за 2013 р. у списку 100 найбільших світових інноваційних підприємств китайські підприємства мають лише 5 позицій. Країна, що вкладає 12,5% загальних світових інвестицій у R&D, держава, підприємства якої займають 20% загального списку 500 найбільших підприємств світу, перша за загальною кількістю патентних звертань країна, має лише 5% від світових інноваційних підприємств. Дуже цікавою з цієї точки зору є стаття у британському журналі The Economist, що аналізує ситуацію з китайськими патентами. Британські журналісти влучно зауважують, що реальна вартість патенту здебіль­шо­го оцінюється рівнем інноваційності запатентованого продукту. Чим більший ступінь інноваційності, тим ширші кордони патенту. Справжні інноваційні проекти потребують світового патентування. Якщо оцінювати з цієї точки зору, цікавим є те, що лише 5% запатентованих в Китаї продуктів мали світовий патент, в той час як у США та Європі цей показник був значно вище – 27% та 40% відповідно. Чи не через це аналітики Thomson Reuters, які вважають основним чинником для оцінки інноваційності компаній рівень та якість патентного користування, за оцінками 2011 року не вклю­чили до своєї світової сотні жодної китайської компанії?

Інновація чи не інновація?

Інновація сама по собі є нововведенням, заміною старого новим, яке викликає якісну зміну об’єкта інновації. По суті інновація є інвестицією в новацію, перетворення абстрактної ідеї в матеріальний продукт. Інновація – це матеріалізований результат, отриманий від вкладання капіталу в нову продукцію, нову техніку або технологію, в нові форми організації виробництва, обслуговування, включаючи нові форми контролю, облі­ку, методів планування та аналізу. Інновація сама по собі не є винаходом або відкриттям.
Такими є академічні визначення поняття «інновація». З цієї точки зору китайські компанії, безперечно, є інноваційними, адже перехід виробництва від легкового автомобіля до позашляховика потребує зміни технологічних циклів, пере­устаткування виробничого обладнання, байдуже, що сам дизайн автомобіля не є унікальним. І варто зазначити, що в Китаю не залишалося іншого вибору, окрім як інновації через копіювання та пристосування. Піднебесна була ви­мушена робити стрибок в постіндустріальне суспільство, перестрибуючи за декілька років через етапи, на які потрібні були десятиріччя послідовного розвитку розвинутих країн. Саме через те, що все будувалося «з чистого листа», сьогодні Китай має найновішу і найрозвинутішу інфраструктуру: найновіші лінії метро, найшвидші потяги, найдовші дороги та мости, найкращі телекомунікаційні лінії тощо. Сьогодні Китай будує цивільні та військові літаки, авіаносці, посилає людину в космос на космічних човнах власного виробництва, створює власне томографічне медичне обладнання, Китай є найбільшим в світі виробником альтернативних джерел енергії. Все це Китай навчився робити за останні десять років. Вражаючий результат, що потребує величезної кількості людського ресурсу та величезного обсягу інновацій. Але, як відомо, диявол криється в деталях: китайські авіаносці будуються за зразком проданого Україною авіаносця «Варяг», літаки виглядають як російські винищувачі СУ тощо. Тож варто запитати, чи цього достатньо, щоб вважатися дійсно інноваційною економікою? Чи достатньо лише переймати досвід і переналагоджувати його до своїх реалій? Хай то як, але колись настане той час, коли система буде добудована, коли Китай нарешті вирівняється зі світовими лідерами за показниками розвитку, коли вже не буде що переймати і нарешті настане час щось давати у відповідь.

Інновативність vs креативність: the winner takes it all

Китайці за своєю природою є матеріалістами. Їх сприйняття світу є суто фізичне. Таке світовідчуття не­одмінно відзначається як у соціальному устрої, со­ціальних відносинах, так і в більш тонких матеріях. Наприклад, копія для китайця має не меншу цінність, ніж оригінал, напряму з оригіналом ототожнюється. По­будована де­кілька років тому пагода, що один в один повторює архітектуру старовинного храму, який стояв на цьому місці декілька століть тому та був у подальшому зруйнований, визнається в Китаї рівнозначною зі знищеним оригіналом цінністю, яку будуть відвідувати десятки тисяч туристів щорічно. Не маючи «потойбічного спасіння», китайці шукають розради в соціумі, від нього залежать і йому підкоряються. Конфуціанська мораль вимагає від китайця покори відносно до старших, шанування традиції, найвища цінність визнається в зразках сивої давнини. Отже, повторення для китайців є чеснотою, а розрив зв’язку – гріхом.
Не дивно тому, що китайці добре сприймають інновації як повторення, копіювання. Але чи можлива в умовах такої духовної конституції воля до креативних інновацій? Тут важко роботи якісь прогнози. Китайці наразі визнають вади своєї традиційної освіти, намагаються розпочати ре­форми з фундаменту. Щорічно за кордон отримувати освіту відбувають сотні тисяч китайських студентів. Вони обов’язково повернуться, щоб зробити свій внесок у розбудову країни. Китай також не нехтує закордонними науковцями. Наразі КНР готова пропонувати найкращий рівень відшкодування закордонним вченим у порівнянні з іншими провідними економіками світу.
Підсумовуючи, зазначимо, що питання якості китайських інновацій має вирішальну роль на шляху КНР до світового лідерства. На сьогоднішній момент стара модель інноваційного послідовника поступово себе вичерпує і не може бути двигуном розвитку майбутніх десятиліть. Китай має змінити модель розвитку з моделі інноваційного послідовника на модель інноваційного лідера: лідера в галузі фундаментальних розробок, роз­робок в галузі управління тощо. Здається, що ки­тайська влада це розуміє і має волю до змін, навіть ціною тектонічних змін в китайському менталітеті та звичках. А як воно буде, покаже тільки час.