Гончарук А. З. Актуальні питання українсько-китайського стратегічного партнерства

Старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень України, радник Правління Української асоціації китаєзнавців

Протягом 2016 – 2017 рр. українсько-китайські відносини зазнали певних позитивних зрушень. Сучасний розвиток відносин між Україною та КНР можна охарактеризувати як подолання негативних наслідків охолодження двосторонніх відносин у 2014 – 2015 рр.

 Напередодні 25-ї річниці Незалежності України у серпні 2016 р. Голова КНР Сі Цзіньпін надіслав Президенту України П. Порошенко привітання з Днем Незалежності. Він, зокрема, зазначив, що Україна є традиційно дружнім партнером Китаю. «Китай був серед перших держав, які визнали незалежність України та встановили з нею дипломатичні відносини. Китай поважає державний суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України, поважає обраний Вашим народом шлях розвитку відповідно до особливостей своєї країни», – йшлося у привітанні. Таким чином, Голова КНР фактично нівелював усі спроби російської пропаганди видати китайсько-російську співпрацю за союз, спрямований проти України. За Сі Цзіньпіном, «дружні відносини співробітництва між Китаєм та Україною зберігають здоровий та стійкий розвиток».

Разом з тим, Україні необхідно враховувати інший прозорий натяк голови КНР, який зазначив необхідність подальшого розвитку двосторонніх відносин, зокрема «досягнення більших реальних результатів». Левова частка невирішених питань щодо українсько-китайської взаємодії стосується української сторони і потребує реакції з боку уряду, міністерств та відомств України.

4 січня 2017 р. Президент України П. Порошенко привітав Голову КНР Сі Цзіньпіна із 25-річчям встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР. «Упевнений, що головними надбаннями чвертьвікової історії взаємин наших держав є міцна дружба українського та китайського народів, взаємна підтримка суверенітету і територіальної цілісності, повага один до одного, а також рівноправне та взаємовигідне співробітництво. Все це – надійна основа для подальшого плідного розвитку стратегічного партнерства між Україною та Китайською Народною Республікою», – зазначив глава Української держави.

П. Порошенко згадав про зустріч з лідером Китаю у Вашингтоні 1 квітня 2016 р. і ще раз засвідчив інтерес до продовження діалогу, зазначивши, що був би радий вітати Голову КНР Сі Цзіньпіна у Києві з державним візитом.

Того ж дня Голова КНР Сі Цзіньпін привітав Президента України П. Порошенко та народ України з нагоди 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між КНР та Україною. «За 25 років після встановлення дипломатичних відносин, китайсько-українські відносини зберігають здоровий і стабільний розвиток. Співпраця двох країн у торговельно-економічній, інвестиційній, сільськогосподарській, науково-технічній, культурній та інших сферах досягли суттєвих результатів, зміст китайсько-українських відносин стратегічного партнерства безперервно насичується, що приносить реальну користь двом країнам і їхнім народам», – зазначено у вітанні. Лідер Китаю наголосив: «Китайська Сторона приділяє велику увагу розвитку китайсько-українських відносин, готова користуватися найкращим випадком 25-річчя з моменту встановлення дипломатичних відносин між двома країнами на підставі принципів взаємної поваги і взаємного виграшу прийти до подальшого зміцнення фундаменту дружнього співробітництва двох країн, просування двосторонніх відносин і співпраці в усіх сферах з метою отримання ще більших досягнень». Голова КНР Сі Цзіньпін побажав, щоб дружба між народами Китаю та України «тривала вічно».

Обмін поздоровленнями став певним прологом для дуже важливої зустрічі П. Порошенко та Сі Цзіньпіна у швейцарському Давосі. 17 січня 2017 р. у рамках Всесвітнього економічного форуму  відбулася зустріч Президента України та Голови КНР. Президент України особисто привітав китайського лідера з 25-річчям встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР. Глава Української держави відзначив, що обидві країни демонструють щиру зацікавленість у зміцненні традиційної дружби та розширенні плідної співпраці. Було підкреслено, що українсько-китайські відносини мають стратегічний характер та базуються на принципах взаємної поваги до суверенітету і територіальної цілісності двох країн. Голова КНР Сі Цзіньпін підкреслив, що Китай підтримує територіальну цілісність і суверенітет України та вибір українського народу. П. Порошенко висловив сподівання, що Китай сприятиме мирному врегулюванню ситуації на Донбасі та припиненню російської агресії проти України і відновленню територіальної цілісності України разом з Кримом. Глави двох держав висловилися за активізацію економічної співпраці між Україною та КНР. Президент України зазначив, що Україна зацікавлена брати активну участь у реалізації ініціативи Китаю «Один пояс, один шлях» та має для цього значний потенціал. Лідери обох держав домовилися активізувати політичний діалог на найвищому рівні.

В Україні звернули увагу на вдруге вживане Головою КНР Сі Цзіньпіном висловлювання щодо поваги Китаю до «вибору українського народу». Вперше ця теза пролунала в серпні 2016 р. у Привітанні Голови КНР з нагоди 25-ї річниці Незалежності України. Під вибором українського народу мається на увазі Революція Гідності, яку свого часу в Китаї зустріли досить обережно. Нині вже йдеться про повагу до революційних змін в нашій державі з боку керівництва КНР, що є стратегічним кроком вперед.

На менш значущим є висловлене П. Порошенко сподівання на участь Китаю у мирному врегулюванні ситуації навколо Донбасу та Криму. Тим самим Україна звертає увагу на те, що КНР залишається одним з гарантів нашого суверенітету та територіальної цілісності з 1994 р.

Протягом 2017 р. українсько-китайські відносини набули подальшого розвитку у загальному тренді зміцнення взаємної довіри й посилення політичної взаємодії та економічного співробітництва. Найкращою характеристикою цього процесу є висловлювання Надзвичайного та Повноважного Посла КНР в Україні пана Ду Вея 11 квітня ц.р. в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна» на презентації спеціального номера журналу «Україна – Китай», присвяченого 25-річчю встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР. Зокрема посол Ду Вей зазначив, що зустріч президента України Петра Порошенка та Голови КНР Сі Цзіньпіна в січні ц.р. в Давосі дала сигнал для подальшого розвитку українсько-китайських відносин. Він сказав: «Холодна зима вже минула, і зараз ми вітаємо енергійну весну. На обкладинці спеціального випуску цього журналу зафіксована зустріч глав наших держав у Давосі, що вказує напрям подальшому розвитку відносин між Україною та Китаєм».

24 квітня 2017 р. в «Українському Домі» в Києві перша леді України Марина Порошенко відкрила Тиждень Українсько-китайського культурного обміну в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Оскільки в церемонії відкриття тижня взяли участь другий та третій президенти України Л. Кучма та В. Ющенко, численні українські урядовці та поважна китайська делегація – цей захід набув політичного значення та став наочною демонстрацією активізації українсько-китайської співпраці. 24 – 30 квітня у рамках Тижня відбулися Українсько-китайський торговельно-економічний форум, Форум співробітництва в сфері традиційної китайської медицини, Установчі збори Спілки міст Шовкового шляху, Перший молодіжний форум між Україною та Китаєм «Один пояс, один шлях» та інші культурно-мистецькі заходи.

14 травня 2017 р. Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів взяв участь у Діалозі високого рівня Форуму міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях», який проходив у Пекіні. У своєму виступі Степан Кубів підкреслив, що Україна відіграє важливу роль у налагодженні торгівлі між Азією та Європою. «В Україні сходяться і перехрещуються шляхи зі сходу на захід і з півночі на південь, відтак територіально та геоекономічно Україна є невід’ємною частиною глобального проекту «Один пояс і шлях», – зазначив С.Кубів. Він підкреслив, що участь України у проекті «Один пояс, один шлях» сприятиме зростанню торгівлі з усіма країнами-партнерами, активізації двостороннього інвестування, комплексному та сталому розвитку економік.

Сам факт участі українського високопосадовця у цьому заході для українсько-китайської співпраці є важливим кроком вперед. Проте слід зазначити, що експертне середовище очікувало від цього візиту до Пекіну підписання документу про приєднання України до стратегічної ініціативи КНР «Один пояс, один шлях». Отже, попри лунаючі з боку української влади декларації про «незамінність» нашої держави на Новому Шовковому шляху, Україна поки що залишається осторонь політичного клубу країн «Одного поясу, одного шляху» та не має стосунків із відповідним державним Фондом КНР та Азіатським банком інфраструктурних інвестицій.

Суттєвим практичним кроком Китаю щодо реалізації проекту розбудови економічного поясу Нового Шовкового шляху стало створення «Азіатського банку інфраструктурних інвестицій», який відразу викликав ажіотажну зацікавленість багатьох країн світу. Зокрема, країнами-учасниками банку стали провідні держави Європи, а також Грузія та Азербайджан. Китайські експерти на наукових заходах задають питання: чому Україна не бажає скористатися можливостями цього банку?  Проте з’ясувати позицію українських урядовців неможливо.

Серед найважливіших китайських пропозицій щодо України слід особливо підкреслити ідею створення зони вільної торгівлі між двома країнами. Зрозуміло, що за умов негативного торговельного балансу Україні необхідно ретельно вивчити всі «за» та «проти». Це має бути комплексний аналіз, до якого варто залучити провідних науковців та експертів. Проте від першої такої китайської пропозиції минуло два роки, а жодної інформації щодо проведення українською стороною такого аналізу в українському експертному середовищі немає. Наразі Грузія за тих самих обставин скористалася нагодою, і у 2017 р. ЗВТ між Грузією та Китаєм стала реальністю.

На жаль, в українському політикумі все ще існує певна упередженість щодо «комуністичного Китаю», нерозуміння особливостей функціонування влади у конфуціанському світі. І це при тому, що до парламентської групи дружби з Китаєм нині входить рекордна кількість народних депутатів – понад 300 осіб. Група активно сприяє покращенню взаємного розуміння, намагається удосконалювати законодавчу базу для розвитку двосторонньої співпраці, але проблема залишається.

Як наслідок, Україна, маючи відповідну договірно-правову базу та високий рівень відносин стратегічного партнерства з КНР, наразі не використовує реальні можливості співпраці з найбільшим світовим експортером, другою економікою світу, країною, що має найбільші в світі золотовалютні резерви та практично необмежені інвестиційні можливості.

Головним негативним чинником, що залишається з китайського боку, є збереження в уяві китайського політичного керівництва та суспільства загалом ставлення до України як до країни пострадянського простору, на якому Росія начебто має певні преференції. На жаль, китайська сторона часто згодна із таким ставленням до України з боку Москви. І це попри багаторічні власні декларації щодо визнання України європейською країною. Втім, варто зазначити, що подібне ставлення Китаю до колишніх країн соцтабору в Європі, почало змінюватися лише у 21-му сторіччі після вступу цих країн до ЄС та НАТО. Українській дипломатії варто приділяти більше уваги роз’яснювальній роботі, сприяти проведенню наукових обмінів, через які китайська сторона має можливість почути українську думку з цього приводу.

Після двох років (2014 – 2015) практичного ігнорування нашими урядовцями китайського зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного напряму сьогодні  як досягнутий позитив можна зазначити, що на рівні керівництва міністерств та відомств вже сформувалося розуміння важливості Китаю для України, з’явилося позитивне бачення економічної співпраці та неупереджене ставлення до представників китайського бізнесу в Україні.

З іншого боку, на нижчих рівнях українського чиновництва, Китай залишається «далеким та незрозумілим», а відтак – нецікавим. Середньостатистичний український посадовець мало цікавиться китайським досвідом, станом українсько-китайського співробітництва у будь-якій сфері, що і є нині головним гальмом подальшого розвитку двосторонньої співпраці. Тим часом, Китай посідає друге місце у переліку стратегічних торгових партнерів України, а Україна має лише 0,17 % у зовнішній торгівлі КНР. Минулого року уряд Китаю оголосив про намір довести до 2020 р. обсяги китайських інвестицій у інші країни до 500 млрд дол. США. Наразі Україна має дуже скромні показники китайських інвестицій, хоча залишається потенційно цікавою країною для китайської економіки, адже має зону вільної торгівлі з ЄС та низкою інших країн. На думку китайських експертів потенціал можливих інвестицій Китаю в Україну сягає 50 млрд дол. США.

Корупція в Україні створила для китайських партнерів незвичну і незрозумілу ситуацію, токсичне середовище, в якому гинуть будь-які ініціативи, здатні реально зміцнити відносини двох країн. З українського боку корупційні або непрозорі схеми у вибудовуванні відносин з Китаєм (у всіх практично сферах, окрім оборонної) призводять до виникнення кількох конкуруючих між собою центрів впливу, які намагаються (на тлі фактичної бездіяльності держави) визначати «українську політику» щодо Китаю, напрями і пріоритети її розвитку.

Китай чим далі, тим все менш толерантно ставиться до такого стану речей в Україні, на тлі посилення боротьби з корупцією в самому Китаї. Піднебесна не намагається боротися з корупцією в Україні, натомість, китайський бізнес не буде співпрацювати за непрозорими та незаконними правилами. На відміну від західного підходу щодо боротьби з корупцією, Китай ймовірно не зважатиме на поточні досягнення Києва щодо створення системи органів протидії корупції. Пекін реагуватиме лише на практичну реалізацію антикорупційної боротьби, реальні зміни у кліматі ведення бізнесу. Індикатором цих змін будуть не так сигнали з українського боку, як практичні висновки, що їх зробить китайський бізнес в Україні.

Основним питанням порядку денного Третього засідання Комісії зі співробітництва між урядами України та КНР має стати обговорення стану та перспектив реалізації великих інвестиційних проектів, що свого часу були включені до ухваленої в грудні 2013 р. Програми реалізації відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР. Залишається дуже багато питань і щодо проекту «Повітряний експрес», і щодо двох великих китайських кредитів: т.зв. «зернового» (3 млрд дол. США) та «енергетичного» (3,6 млрд дол. США). Протягом 2017 р. ситуацію навколо «зернового» кредиту активно намагалися виправити обидві сторони. На жаль, ситуація навколо «енергетичного» кредиту, можливість використання якого спливає у грудні ц.р., залишається дуже невизначеною через неузгодженість позицій саме українських відомств, що є причетними до кредиту. Українсько-китайське стратегічне партнерство має бути підтримане всіма елементами громадянського суспільства, що, насамперед, стосується науково-освітніх кіл, ЗМІ, бізнесу та недержавних об’єднань, які мають сприяти взаєморозумінню. Особливо слід наголосити на необхідності сприяння розвитку китаєзнавства в Україні. Сучасний стан взаємодії України та Китаю є недостатньо ефективним, що багато в чому пов’язано із взаємним недостатнім інформуванням щодо процесів, які відбуваються в кожній країні, особливо що стосується «української кризи». На жаль, за останнє десятиліття змінилося ставлення до України з боку китайського суспільства: від активної діяльності відійшли люди, що навчалися в СРСР, зокрема в Україні, та співпрацювали з українськими фахівцями, які надавали технічну допомогу Китаю у повоєнні часи. Сучасна китайська молодь мало знає про Україну, а можливу інформацію про нашу країну отримує переважно з третіх джерел. Нині, коли Росія веде неприховану інформаційну війну проти України та не гребує відвертою дезінформацією і пропагандистськими провокаціями проти українського народу, набуває стратегічного значення посилення українсько-китайської взаємодії в інформаційній сфері. Це стосується як активізації діяльності ЗМІ двох країн стосовно одна одної, так і розвитку новітніх сучасних технологій.

Негативними чинниками українсько-китайського співробітництва на сучасному етапі розвитку двосторонніх відносин залишаються:

  • недостатня увага до Китаю з боку Уряду та МЗС України, зокрема, постійне перенесення Третього (чергового) засідання двосторонньої Комісії зі співробітництва, яке мало відбутися ще у 2015 р.;
  • відсутність дієвої координації з боку Уряду діяльності міністерств та відомств на китайському напрямі;
  • недостатня роз’яснювальна робота з боку зовнішньополітичного відомства України щодо сенсу та кінцевої мети соціально-політичних перетворень в нашій державі (наприклад, китайці з розумінням ставляться до десовєтизації як відмови від негативного спадку СРСР, але не розуміють декомунізацію, адже комунізм залишається офіційною ідеологією КНР);
  • негативний корупційний «спадок» як невід’ємна складова усіх великих двосторонніх проектів, започаткованих за часів Януковича, а також намагання «привласнити» китайський напрям, що не припиняються з боку тих чи інших фінансово-промислових груп в Україні;
  • відверте ігнорування китайських пропозицій і проектів та, навіть, свідома протидія українсько-китайському співробітництву з боку частини українського чиновництва та деяких регіональних еліт.

Нині можна прогнозувати подальше посилення міжнародної економічної та політичної конкурентоспроможності КНР і підвищення її активності у глобальних і регіональних процесах. За умови проведення Україною цілеспрямованої та системної зовнішньої політики, українсько-китайське співробітництво сприятиме вирішенню Україною актуальних завдань з модернізації економіки.

Отже, відносини стратегічного партнерства з Китаєм, закріплені відповідними міждержавними угодами та деклараціями, в сучасних геополітичних умовах залишаються важливим зовнішнім резервом для забезпечення нагальних потреб України. Правильне використання існуючого потенціалу українсько-китайської взаємодії у різних галузях здатне суттєво просунути Україну на шляху модернізації та економічного зростання, сприяти зміцненню позицій Української держави на світовій арені.