Гобова Є. В. Сорок років розвитку науки та освіти в Китаї

Є. В. Гобова
к. ф. н., молодший науковий співробітник, Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України

Наукове знання та його застосування у технологічному, соціальному та економічному розвитку стали важливими світовими трендами. На сьогодні вже складно заперечувати те, що Китай є одним зі світових лідерів у науково-технічній сфері, випереджаючи подекуди країни Європи та США, котрі традиційно очолювали всі передові дослідницькі процеси. Та найбільше вражають темпи, з якими Китай перетворився з бідної країни із застарілою інфраструктурою та слабкою економікою на флагмана світової економіки.

Сорок років тому, після третього пленуму Центрального Комітету 11-го скликання, Китай розпочав втілення політики реформ та відкритості. За ці сорок десятиліть Китай зробив величезний крок у розвиткові та створив справжнє економічне диво, у 2010 році обігнавши Японію та посівши місце другої економіки світу. Країна стала на шлях соціалізму з китайською специфікою та вразила цілий світ своїми досягненнями: різким зростанням ВВП, суттєвим зростанням рівня життя населення. Завдяки політичній стабільності та економічному процвітанню стала можливою й успішна реформа освіти. За останні десятиліття університети Китаю увійшли в топи міжнародних рейтингів, а наукові дослідження стали важливою частиною виробничого процесу.

ОСВІТА

Наприкінці 1970-х років система освіти в Китаї перебувала у скрутному становищі та потребувала докорінних перетворень. Університети працювали за старою радянською системою, яка виявилася неспроможною забезпечити країну необхідною кількістю кваліфікованих фахівців. Крім того, бракувало самих університетів, викладацького персоналу, методичних розробок та матеріальної бази. У 1977 році було прийняте рішення розширити масштаби системи вищої освіти, пришвидшити її розвиток та оновити систему «гаокао» – єдиних державних іспитів для вступу до вишів. За словами Ден Сяопіна, освіта мала «йти на двох ногах», одночасно спираючись на розширення та покращення. Саме ці два принципи стали основними у реформуванні освіти КНР. За наступні 20 років, у період з 1978 по 1998 рік, кількість вищих навчальних закладів збільшилася від 598 до 1022, а кількість студентів у них зросла втричі – з 856 тис. до 3,41 млн. Зросла кількість вищих навчальних закладів для працівників, зайнятих на виробництві, збільшилася кількість аспірантів та працівників освіти. У розпал азійської фінансової кризи 1997 року розширення масштабів вищої освіти стало одним із основних засобів збільшення внутрішнього попиту. У 1999 році Державна рада КНР та Центральний комітет КПК ухвалили «Рішення про поглиблення реформи освіти та всебічне сприяння підвищення якості освіти». Того ж року кількість студентів збільшилася ще на 20% і складала вже 4,09 млн. Вже у 2002 році Китай виконав план щодо збільшення масштабів освіти – валовий показник охоплення вищою освітою склав 15%. Станом на 2017 рік цей показник досяг 45,7% а за прогнозами він має перевищити 50% до 2019 року.

Кількість студентів при цьому зросла до 37,79 млн., кількість вишів до 2914, серед яких 2631 загальних закладів, а 283 – освітні заклади для робітників. Разом з тим суттєво збільшилися фінансові інвестиції в освіту – за рахунок державної підтримки було значно покращене матеріальне забезпечення вишів.

Крім того, важливим завданням стало збільшення обсягів обов’язкової 9-річної освіти, робота над початковою підготовкою кваліфікованих спеціалістів, адже ще у 70-х рр. дуже гострою була проблема неписьменності в Китаї. Тому однією з головних завдань початкового періоду реформування освіти стало усунення вагомої шкоди періоду «десятиліття Культурної революції», яке серйозно позначилося на стані освітньої галузі. Тому у 1985 році було прийняте рішення про цілеспрямоване та послідовне поширення обов’язкової 9-річної освіти. Згідно з ним до 2000 року необхідно було досягти двох цілей: популяризувати обов’язкову базову освіту та викорінити неписьменність серед молоді та дорослих. На початку 2001 року Китай офіційно оголосив про втілення цих завдань. Таким чином Китай зробив історичний стрибок і перетворився з країни із великим населенням та низьким рівнем освіти на країну з розвиненою та сучасною освітньою системою та великою кількістю кваліфікованої робочої сили.

Втім, досягти якості освіти виявилося не настільки легко. У 1999 році, після зростання кількості вступників, стало очевидно, що є певні проблеми з якістю освіти. Це спонукало уряд до зміни екстенсивного характеру розвитку системи вищої освіти, направленого на нарощування кількісних показників. У 2006 році було прийняте рішення перейти до наукового принципу розвитку та перенести основні зусилля на підвищення якості освіти.

Один з найбільших недоліків системи освіти в Китаї, який часто піддавали критиці, це орієнтованість на складання іспитів, а не на отримання знань. Тому одним з найновіших впроваджень у освітній сфері стала реформа системи єдиних державних іспитів для вступу до вищих навчальних закладів. Цю реформу було розроблено у 2014 році, а набула вона чинності у 2018 році. Важливою зміною в її рамках є відмова від набору студентів за загальним балом на користь відбору студентів за їхніми здібностями у конкретному напрямку. Раніше іспит проводили щороку в один той самий час (7-8 червня), і він мав фіксовану програму: три основні дисципліни (мова та література, математика, англійська мова) та «загальна» частина, до якої входили питання з різних шкільних дисциплін включно з історією, географією, фізикою, хімією тощо. Після реформи, крім основних трьох дисциплін студент може обрати ще три на свій розсуд. Крім того, іспити з додаткових дисциплін проходитимуть в різні дні, що принаймні частково зніме з абітурієнтів тиск відповідальності. Поступово шкільну програму буде переорієнтовано на широкі знання, на вміння аналізувати інформацію замість заучування великих обсягів даних. У країні з такою великою кількістю випускників шкіл вкрай важливо впровадити максимально справедливе оцінювання їх знань та здібностей, чого, на жаль, не може повною мірою дати теперішня система. За нової системи кожен окремий виш зможе встановлювати власні правила вступу, виходячи зі спеціалізації та напрямків підготовки, а не спиратися на дуже узагальнену оцінку шкільних знань вступників. На цей час нові іспити ще не проводили, тому про конкретні результати казати зарано, оскільки повноцінна реформа, яка в результаті торкнеться усіх етапів освіти, починаючи з молодшої школи, візьме не один рік, але вже до 2020 року заплановано перехід на нову форму іспитів по всій країні.

НАУКА

Починаючи із заснування КНР у 1949 році, в країні діяла планова економіка та система державного контролю галузі науки та технології. Дослідницькі заклади були відірвані від системи виробництва через тотальну централізованість адміністративного апарату та через низьку гнучкість кадрової системи. Через кілька десятиліть недосконалість та неефективність планової економіки стала очевидною, і в 1978 році зі стартом політики реформ та відкритості Китай перейшов до ринкової економіки, а слідом за цим сталися вагомі зміни у галузі науки та те хнології.

Початковою метою реформ у цій галузі став пошук найефективнішого шляху для повномасштабного реформування науково-дослідних інституцій згідно з темпом та напрямком економічного розвитку країни. У 1995 році було сформульовано «Стратегію відродження Китаю через науку та освіту», яка згодом стала ключовим планом дій на цьому етапі. У 1998 році Державна рада КНР сформулювала ініціативи, спрямовані на розвиток національної системи інновацій, що спирається на підприємства. Таким чином розпочався етап розробки національної системи інновацій та комерціалізації галузі науки та технологій. З цією метою у 2006 році Держрада КНР опублікувала «Основні принципи національного середньо- та довгострокового планування розвитку на 2006-2020 рр.», які включали в себе завдання впровадження взаємної інтеграції виробництва, освіти та досліджень та перетворення Китаю на інноваційну країну до 2020 року. Спираючись на ці принципи, 2007 року був прийнятий «Закон про науковий та технічний прогрес», в якому також було враховане велике значення прав інтелектуальної власності у впровадженні соціально-економічного розвитку.

ОСНОВНІ ПРОЕКТИ ТА ПРОГРАМИ РЕФОРМ ОСВІТИ ТА НАУКИ

Однією з визначних рис процесу реформування освіти та науки в Китаї є чітке планування та окреслення майбутніх результатів. Впродовж чотирьох десятиліть реформ та відкритості було сформульовано багато планів, програм, проектів різного масштабу та важливості. Конкретика та детальність цих планів є важливим чинником у загальному успіхові та у позитивних перетвореннях освітньої та науково-технічної галузей країни. А послідовність їх виконання є запорукою вдалого втілення принципів розбудови соціалізму з китайською специфікою.

«Проект 211» – проект розроблено 1995 року Міністерством освіти КНР. Згідно з цим проектом було заплановано відібрати близько сотні ключових університетів та інститутів країни для підготовки найкращих спеціалістів для втілення національних проектів розвитку соціальної та економічної сфер. Метою проекту було підвищення стандартів наукових досліджень та освіти до найкращих світових показників. Від початку лише одиниці з-поміж китайських університетів відповідали міжнародним вимогам проведення наукових досліджень та підготовки спеціалістів, а сьогодні у списку ключових університетів є 116 китайських вишів з усіх регіонів країни, в яких навчаються дві третини усіх студентів Китаю та працює 98% від усіх ключових дослідницьких лабораторій.

Продовженням став «План 111», який було ініційовано 2006 року Міністерством освіти КНР спільно з Державним управлінням у справах іноземних спеціалістів. Завданням плану стало створення інноваційних центрів із залученням 1000 експертів з найкращих університетів та дослідницьких інститутів цілого світу.

«Проект 985» – цей проект було проголошено у травні 1985 року. Згідно з ним, центральний та регіональні уряди мали суттєво збільшити фінансування найкращих вишів, на основі яких мали відкривати нові дослідницькі центри, проводити міжнародні конференції. Метою проекту був розвиток та підвищення репутації системи вищої освіти Китаю.

План «Подвійний вищий клас» – державний план, розроблений у 2015 році для поглиблення розвитку групи топових університетів країни та навчальних дисциплін до рівня найкращих закладів світу до 2050 року. Назва означає вищий клас університету та вищий клас навчальної дисципліни. Цей план має стати наступником «Проекту 211» та «Проекту 985» та замінити їх. Його особливістю є динамічний моніторинг розвитку університетів, участь яких у плані не є фіксованою, а залежить від регулярного багатостороннього оцінювання.

«Ліга С9» – офіційний альянс дев’яти університетів Китаю, що був сформований у 1998 році, який часто називають китайським аналогом американської «Ліги плюща». Цю групу університетів створено на основі попередніх планів та проектів з метою об’єднання ресурсів та зусиль у вихованні найкращих фахівців країни. До ліги входять: Університет Фудань (м. Шанхай), Харбінський політехнічний університет (м. Харбін), Нанкінський університет (м. Нанкін), Пекінський університет (м. Пекін), Шанхайський транспортний університет (м. Шанхай), Університет Цінхуа (м. Пекін), Китайський науково-технічний університет (м. Хефей), Сіаньський транспортний університет (м. Сіань), Чжецзянський університет (м. Ханчжоу). Всі заклади ліги отримують додаткове фінансування від центрального та місцевих урядів для створення дослідницьких центрів, розбудови інфраструктури, проведення міжнародних конференцій, запрошення найвидатніших лекторів з цілого світу.

«Програма 863» також має назву «Державний план науково-технічного розвитку», – це програма, започаткована 1986 року з метою сприяння розвитку високих технологій у широкому діапазоні галузей, які уможливили б незалежність Китаю від іноземних технологій. Завдяки цій програмі були створені такі відомі розробки, як суперкомп’ютер Тяньхе, космічний корабель Шеньчжоу та мікропроцесорна архітектура Loongson.

РЕЗУЛЬТАТИ

Про ефективність політики реформ та відкритості у галузі науки та освіти свідчать ті досягнення Китаю, що змусили цілий світ звернути увагу на його успіхи. Посилена увага з боку уряду, нарощення інвестицій у науку та освіту, підвищення їх національного престижу стали основною рушійною силою реформ. Завдяки цьому вже у 2009 році Китай посів перше місце у світі за обсягами експорту високотехнологічної продукції, обганяючи Німеччину, яка посіла друге місце, майже вдвічі. У 2017 році Китай став найбільшим виробником та споживачем робототехніки у світі.

Крім масштабів, вражають також і окремі інноваційні проекти, які є одним з пріоритетних напрямків роботи китайських вчених та дослідників. Наприклад, суперкомп’ютер Тяньхе, який очолював список найпотужніших впродовж кількох років. Або п’ятсотметровий апертурний сферичний телескоп FAST на прізвисько «Тяньянь», тобто «небесне око» – найбільший у світі радіотелескоп, який було запущено у роботу в 2016 році. Чиста і відновлювана енергетика також входить до пріоритетів Китаю. Про це свідчить розробка таких проектів, як найбільша у світі сонячна електростанція потужністю у 40 мегаватт, яку було встановлено у провінції Аньхой на озері, що утворилося на місці затоплених вугільних шахт. Це стало своєрідним символом відходу від використання старих енергоносіїв на користь новіших та екологічних. Але не лише «приземлені» речі цікавлять китайських дослідників. У 2013 році світ з захватом спостерігав за висадкою першого за 40 років лунохода Юйту на Місяці. Він був частиною Місячної програми Китаю, в рамках якої вже виведено на довколамісячну орбіту два космічних апарати Чан’е.

ВИКЛИКИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Стрімке зростання та розвиток несуть не лише чудові результати та досягнення, а й нові виклики та завдання. Різке збільшення кількості навчальних закладів та студентів ускладнює працевлаштування для майбутніх випускників, кваліфікація яких не завжди повною мірою відповідає вимогам ринку праці. При цьому збільшення кількості науково-дослідних закладів створює серйозну внутрішню конкуренцію, як призводить до націленості на короткострокові та швидкі результати, що позначається на якості роботи. Крім того, проблемою є надмірна бюрократія з отриманням проектного фінансування і вимоглива система оцінювання результатів наукової діяльності.

Якими б вражаючими нині не були результати впровадження реформ та відкритості у галузі освіти та науки, цей процес іще не завершився і потребує кропіткої праці над усуненням недоліків, які є невід’ємною частиною такої масштабної справи. Разом з тим, можна бути певними, що Китай докладе всіх необхідних зусиль, щоб покращити поточні досягнення та примножити успіхи реформування освіти та науки.