Чжан Хун. Ініціатива «Один пояс, один шлях»: економічна складова співробітництва між Китаєм та Україною та протидія ризикам

Чжан Хун
доктор наук, науковий співробітник Інституту Росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук Китаю

Україна – важлива країна на межі Європи й Азії, тому на її теренах спостерігається глибокий інтерес до ініціативи «Один пояс, один шлях», а також існують сподівання на всебічне співробітництво з Китаєм в рамках цієї ініціативи в таких сферах, як базова інфраструктура, інвестиції, торгівля та культура. Однак з точки зору геополітичної ситуації Україні складно за короткий термін незалежності звільнитись від впливу Росії, а національний конфлікт і протистояння на Донбасі значно ускладнюють реалізацію зазначеної ініціативи. Співробітництво між Україною та Китаєм пов’язане з геополітичними ризиками – у площині ринку й узгодження політик. З об’єктивного погляду, співробітництво між Україною та Китаєм має непогану історичну основу, однак виклики, що існують у цій площині наразі, не можна ігнорувати. Особливо, коли йдеться про такі слабкі ланки, як складна ситуація з безпекою в Східній Європі, масштаби й напрями співробітництва, політична ситуація в Україні або модель співробітництва «слабкий + слабкий = сильний», що здатні суттєво впливати на співробітництво в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Як подолати ці виклики – важливе питання для подальшого співробітництва між обома країнами.

У вересні й жовтні 2013 р. Голова КНР Сі Цзіньпін по черзі висунув дві ініціативи: про спільну розбудову «Економічного поясу Шовкового шляху» та «Морського Шовкового шляху ХХІ ст.» (далі – «Один пояс, один шлях»), що отримали значний резонанс у міжнародному товаристві та знайшли активний відгук у відповідних країнах. Водночас, ці ініціативи були по-різному проінтерпретовані вченими різних країн, причому дуже багато закордонних вчених зрозуміли ініціативу «Один пояс, один шлях» як геополітичну стратегію Китаю у нові часи. Факти також підтверджують, що в процесі взаємодії протягом чотирьох років між Китаєм та країнами, крізь які проходять зазначені шляхи, ми змогли усунути багато непорозумінь і сумнівів, закріпивши натомість порозуміння щодо співробітництва й розвитку. За цей час все більше й більше країн сподівалися поглиблювати співробітництво з Китаєм у рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», а ініціатива «Один пояс, один шлях» знайшла підтримку й активний відгук у більше ніж 100 країн, зокрема й України.

Ще в грудні 2013 р. діючий тоді президент України В. Янукович активно відгукнувся на висунуту Китаєм ініціативу «Один пояс, один шлях», причому дві сторони підписали Угоду про кредити й співробітництво на суму більше ніж 10 млрд доларів. Варто зазначити, що Україна була першою європейською державою, яка заявила про підтримку зазначеної ініціативи. Однак потім були три роки громадянського конфлікту й економічної кризи в Україні, поступово вийти з-під впливу яких Україна змогла нарешті тільки в 2016 р., коли з’явились тенденції до зростання. Коли в квітні 2017 р. в Києві проходив тиждень культурних обмінів між Україною та Китаєм у рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», П. Порошенко через СМІ заявив, що сподівається на поглиблення всебічного співробітництва з Китаєм. Щодо зазначеної ініціативи, то президент України вважає, що вона містить грандіозний потенціал для розвитку, тож українська сторона бажає взяти в ній активну участь. 15 червня 2017 р. віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з питань співробітництва з Китаєм Г. Г. Зубко заявив, що Україна повинна стати «надійною ланкою» вмежах «Одного поясу, одного шляху» і повинна докладати до цього зусиль.

Результати дії ініціативи «Один пояс, один шлях» в Україні

У вересні 2013 р., невдовзі після того, як Голова КНР Сі Цзіньпін виступив у Казахстані з ініціативою «Один пояс, один шлях», діючий тоді президент України відвідав Пекін і активно підтримав цю ініціативу, що виявилося потужним поштовхом для розвитку політичних відносин двох країн та торговельноекономічного співробітництва. Оскільки зазначена ініціатива створювала нові, історично-ціннісні шанси для розвитку китайсько-українських відносин, уряди обох країн підписали цілу низку угод, що стосувалися кредитів та співробітництва. Лідери обох країн підписали в Пекіні 20 документів загальною вартістю 10 млрд доларів, причому половина серед них були так званими позиками, забезпеченими товаром (тобто, Україна могла спочатку отримати гроші, а потім, у майбутні декілька років, віддати борг зерном). Інша половина угод стосувалася інвестицій у проекти базової інфраструктури, найбільшими серед яких були електростанція в Криму і платна кільцева дорога в Києві. Попри те, що в лютому 2014 р. в Україні вибухнула політична криза й регіональні конфлікти, а президент Янукович втік до Росії, Україна завдяки низці таких документів, як «План розвитку відносин стратегічного партнерства між Китаєм та Україною (2014 – 2018 рр.)», «Угода про дружбу й співробітництво між Китайською Народною Республікою й Україною» та «Спільна заява Китайської Народної Республіки й України про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства», успішно відкрила собі двері на китайський ринок, тож наступному урядові України дістався величезний політичний спадок у цій галузі.

Усім добре відомо, що Китай – це країна з великою кількістю населення і, водночас, велика сільськогосподарська країна. Через 30 років реформ і відкритості, що сприяли постійному підвищенню рівня життя людей, орні землі в Китаї почали скорочуватись, а селяни мігрувати, тож країна дедалі більше орієнтується на імпорт частини сільськогосподарської продукції, щоб задовольнити попит у харчах, що постійно зростає. Однак Китай завжди суворо дотримувався політики продовольчої безпеки, і дуже обережно відкривав власний ринок для імпорту сільськогосподарської продукції. Проте, після фінансової кризи 2008 р. міжнародний ринок базових товарів обвалився і основні країни-експортери сільськогосподарської продукції в світі одна за одною почали намагатись потрапити на китайський ринок. Тож зазначеними вище угодами Україна створила собі легітимну основу для виходу власної сільськогосподарської продукції на китайський ринок. Після зміни уряду в Україні, завдяки спільним зусиллям урядів обох країн, з’явилась політична, технологічна і фінансова підтримка для співробітництва на рівні підприємств.

”Насамперед слід зазначити, що в галузі торгівлі товарами між двома країнами зберігалася, попри все, тенденція до зростання.”

Хоча в Україні сталася політична криза й почалася війна на Донбасі, торгівля товарами між двомакраїнами зберігала непогані показники. Тільки в 2014, коли, власне, вибухнула криза, рівень двосторонньої торгівлі товарами значно впав, але вже в наступні два роки (2015 р. і 2016 р.) показники торгівлі між двома країнами очевидно перевищували макроекономічні показники. Згідно з даними української митниці, у 2014 р. товарообіг між Україною та Китаєм склав 8,08 млрд доларів, що означало зниження на 23,9%. Зокрема, експорт з України в Китай становив 2,67 млрд доларів, тобто знизився на 1,9%, а імпорт з Китаю – 5,41 млрд доларів, тобто знизився на 31,5%. Таким чином, пасивне сальдо України складало 2,73 млрд доларів і воно знизилось на 47,1%. Китай був для України 4-м за величиною експортним ринком і 2-ю країною-джерелом імпорту. У 2015 р. двосторонній товарообіг складав 6,17 млрд доларів, тобто знизився на 23,7%. Зокрема, експорт з України в Китай становив 2,4 млрд доларів, що означало зниження на 10,3% і складало 6,3% у загальній сумі всього українського експорту; а імпорт з Китаю становив 3,77 млрд доларів, що означало зниження на 30,3% і складало 10,1% від загальної суми всього українського імпорту.

У зазначеному році пасивне сальдо для України вийшло на рівень 1,37 млрд доларів, тобто знизилось на 49,9%, а Китай став для України 3-м експортним ринком і 3-ю країною-джерелом імпорту. У 2016 р. обсяг імпорту й експорту вантажів між Україною і Китаєм становив 6,49 млрд доларів, що означало зростання цього показника на 5,2%. Зокрема, вартість експорту з України в Китай становила 1,81 млрд доларів, причому цей показник знизився на 24,4%, але вартість імпорту з Китаю в Україну становила 4,68 млрд доларів, що означало зростання цього показника на 24,1%. Пасивне сальдо України становило 2,86 млрд доларів, тобто зросло на 108,8%. Тепер Китай був на 7-му місці серед експортних ринків України і на 2-му місці – серед країн-імпортерів.

”Завдяки підписаному в 2013 р. урядами України і Китаю двосторонньому договору про співробітництво в галузі сільського господарства, експорт сільськогосподарської продукції з України в Китай помітно зріс і став важливим досягненням торговельно-економічного співробітництва між двома країнами. Починаючи від 2015 р. Китай прискорив темпи імпорту сільськогосподарської продукції з України, а співпраця карантинно-інспекційних органів двох країн сприяла полегшенню виходу аграрної продукції України на китайський ринок. З того ж часу Китай став для України найбільшим імпортером її сільськогосподарської продукції та продуктів харчування”

Згідно з угодою від 2012 р. китайська компанія CCEC мала щорічно імпортувати з України 5 млн тонн кукурудзи, але в 2014 р. GPZKU експортувала в Китай приблизно 1 млн тонн цього зерна. У 2015 р. експорт від GPZKU вже становив 1 млн 200 тис. тонн кукурудзи. З січня по червень 2016 р. Китай імпортував 2,9 млн тонн кукурудзи, що на 9,64% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Зокрема, імпорт цього зерна з України становив 2645000 тонн, що на 14,05% більше, ніж за той самий період попереднього року. Таким чином, Україна обігнала США і стала найбільшою країною-експортером кукурудзи в Китай. 22 вересня 2014 р. до порту Ціндао прибув перший у тому році корабель з насипним вантажем ячменю, що його імпортувала з України китайська компанія CCEC, загальна вага якого складала 56 тис. тонн. Вантаж був відправлений на експертизу до Адміністрації нагляду за якістю, інспекції й карантину КНР в м. Ціндао, пров. Шаньдун, яка підтвердила високу якість цієї партії ячменю. У 2015 р. Китай імпортував з України 3,85 млн тонн кукурудзи і 585000 тонн соняшникової олії.

Китай не лише відкрив для України свій ринок продовольчих культур, але й прискорив темпи відкриття ринку продуктів тваринництва. У грудні 2015 р. чотири державних підприємства України отримали дозвіл експортувати в Китай молоко і молочні продукти, а в січні 2016 р. до них доєдналися ще два підприємства. Основні продукти експорту для них – це сухе молоко, сироватка й сир. У червні 2017 р. дозвіл на експорт до Китаю отримали ще 9 українських виробників молочної продукції. Таким чином, кількість українських підприємств, що почали експортувати в Китай молочну продукцію, тепер збільшилась до 27-ми з 18-ти у жовтні 2015 р., і зараз роботи по збільшенню списку таких підприємств тривають. 22 травня 2017 р. Україну з візитом відвідав заступник начальника Генеральної адміністрації нагляду за якістю, інспекції й карантину КНР Мей Кебао. У ході візиту сторони підписали «Протокол інспекційних, карантинних та ветеринарно-санітарних вимог щодо експорту замороженої яловичини з України до Китайської Народної Республіки», що офіційно відкрив двері Україні для експорту яловичини в Китай. Наразі обсяг експорту продукції тваринництва з України до Китаю зростає швидкими темпами, у 2016 р. він збільшився на 29,7%.

Слід зазначити, що Китай відкрив для України свій ринок сільськогосподарської продукції не лише для того, щоб досягти диверсифікації джерел імпорту такої продукції для себе, але й, здебільшого, для того, щоб допомогти Україні здолати економічну кризу. Адже надання певних пільг Україні в плані імпорту аграрної продукції є, в певному сенсі, кроком до порятунку торговельної галузі цієї країни. Усім відомо, що Україна в 2014 р. пережила серйозну політичну й економічну кризу, на Донбасі вибухнув збройний конфлікт і більше 2 млн людей втратили свої домівки. Збільшуючи експорт продовольчих товарів з України, Китай тим самим підтримує заслабле сільськогосподарське виробництво в Україні і певною мірою допомагає звичайним українцям здолати соціальну кризу.

Отже збільшення експорту з України в Китай продукції рослинного та тваринного походження є наслідком впливу політичних подій. Обсяг експорту продукції рослинного походження до Китаю в 2015 р. становив 700 млн доларів, що означало збільшення на 78,5% і сягало 29% від загального обсягу експорту товарів з України в Китай. Загальний обсяг експорту жирів рослинного і тваринного походження склав 530 млн доларів, збільшившись на 46,7%; його частина в загальному обсязі експорту з України до Китаю становила 22,2%. У 2016 р. цей самий показник складав так само 530 млн доларів, знизившись на 1,1%, його частина в загальному обсязі експорту з України до Китаю становила 29,1%. Обсяг експорту продукції рослинного походження становив 470 млн доларів, він зменшився на 32,9%, а в загальному обсязі експорту з України в Китай становив 25,7%.

Далі зазначаємо, що основним напрямом торговельно-економічного співробітництва між двома країнами поступово стають дві сфери – базова інфраструктура і високі технології.

Криза в Україні позначилась на проектах будівництва базової інфраструктури в Криму, однак двостороннє співробітництво в галузі високих технологій і джерел енергії триває. Зокрема, гарну можливість для пошуку точок дотику між промисловостями Китаю й України створює ініціатива «Один пояс, один шлях», причому китайські підприємства тепер не тільки забезпечені належною технологічною базою для цього, але й набули належних фінансових потужностей для початку співробітництва. Крім того, за підтримки державної політики, вони прискорили входження до країн, що розташовані вздовж зазначених «Поясу і шляху». Попри те, що Україна перебуває зараз на складному перехідному етапі, а на Донбасі не вщухає вогонь війни, це не впливає на ентузіазм китайських підприємств вкладати гроші в Україну. Як стало відомо з преси, за масштабом інвестиції китайських підприємств в Україні вже перевищили 7 млрд доларів, при цьому основними сферами капіталовкладень є джерела енергії, сільське господарство і будівництво базової інфраструктури. Наразі підприємства обох сторін досягли угоди про інвестиції й будівництво базової інфраструктури більше ніж на 6 млрд доларів. Хоча економічна й фінансова ситуація зараз складна для взаємодії, однак завдяки підтримці підприємств і урядів обох країн, реалізація окремих проектів, прийнятих ще до кризи, триває. У серпні 2016 р., зважаючи на особливу політичну й економічну ситуацію в Україні, державний Банк розвитку Китаю погодився продовжити Нафтогазу терміни користування фінансами згідно з угодою про кредит на 3,65 млрд доларів до 25 грудня 2017 р. Слід також нагадати, що в травні 2014 р. новий уряд України заявив про намір продовжувати виконувати угоду з Китаєм про зерно в обмін на гроші.

У травні 2016 р. офіційно було введено в експлуатацію портовий термінал DSSC, збудований на інвестовані COFCO Agri – підрозділом корпорації COFCO – в Україну 75 млн доларів. Це – найбільший інвестиційний проект Китаю в Україні в сфері логістики, його результатом є створення важливого опорного пункту в системі транспортування зерна для навколишніх країн. 20 квітня 2017 р. китайська компанія успішно виграла 1-й тендер на поглиблення дна Одеського порту Південний, вартість тендеру становила 1,065 млрд гривень (приблизно 275 млн юанів). Таким чином китайське підприємство вперше виграло в Україні тендер на великий проект з будівництва базової інфраструктури і вже накопичило досвід для подальшого співробітництва сторін в рамках низки проектів. Так само в травні 2017 р. український уряд прийняв низку проектів з будівництва базової інфраструктури від китайської корпорації CRIG, що включає, зокрема, будівництво 4-ї гілки метро в Києві й будівництво одного мосту. Заступник голови київської мерії Микола Поворозник заявив, що його установа вже знайшла реального інвестора, який допоможе Києву збудувати 4-у гілку метро. Згідно з інформацією в українських ЗМІ, уряд Києва розраховує, що таке будівництво обійдеться Києву в 1,3 млрд доларів, причому 85% суми нададуть китайські підприємства, а решту 15% – мерія. Остання також надасть урядові гарантії. Нарешті слід зазначити, що співробітництво в сфері військової промисловості стає важливою економічною базою для політичної взаємодовіри між двомадержавами.

Співробітництво у сфері військової промисловості відрізняється від моделей взаємодії у звичайній комерції. Воно містить особливі чинники, наприклад, сильна концентрація збуту, специфічні рамки застосування продуктів та технологій тощо. Все це зумовлює той факт, що вхід до цієї сфери і вихід з неї завжди пов’язані зі значними політичними бар’єрами і порогом безпеки. Військові технології й озброєння в цілому стосуються безпеки країни, тож військова промисловість кожної країни зазвичай не може керуватися тільки законами ринкової конкуренції, натомість підприємства цієї галузі дотримуються зазвичай особливих постанов у плані бухгалтерії та нерозголошення таємниць. Оборонна промисловість Нового Китаю завжди лишалась у межах закритих досліджень і суворого керівництва виробництвом, а також жорстко обмежувала можливості іноземного капіталу брати участь у проектуванні та виробництві об’єктів оборонної промисловості. Ці обмеження були дещо послаблені тільки в 2007 р., коли на політичному рівні було частково скасовано заборону на використання іноземного капіталу в оборонній промисловості: у грудні 2007 р. Комітет оборонної науки, техніки й промисловості КНР, Державний комітет у справах розвитку і реформ та Комітет по контролю й управлінню держмайном спільно опублікували «Інструкції щодо реформування акціонерної системи підприємств військової промисловості».

Наприклад, виробництво авіаційних двигунів є ключовою складовою оборонної промисловості і стосується важливих сфер безпеки країни. Оскільки військова промисловість є особливою галуззю високої складності, то її найбільш передові науково-технічні розробки, а також розробка, виробництво й продаж військової продукції характеризуються своєю специфікою і є важливими для інтересів держави загалом. Через це функціонування й розвиток військової промисловості не може повністю регулюватися ринком.

Особливо швидкий прогрес для військової промисловості Китаю в цілому розпочався після введення політики реформ і відкритості. Що стосується виробництва авіаційних двигунів для військових потреб, то в цій галузі прогрес було досягнуто завдяки запозиченню іноземних технологій, копіюванню їх і самостійним розробкам. На початку ХХІ ст. Китай відкрив сферу авіадвигунів і таким чином вирішив питання розвитку цієї галузі «з нуля», а наразі просувається в напрямі підвищення її надійності й економічності. Між Китаєм і Україною в галузі військової промисловості існує досвід далекоглядного співробітництва, що допомагає китайським підприємствам здійснити прорив у важливих галузях. У 2015 р. обидві сторони досягли істотних успіхів у галузі будування авіаційних двигунів, у новому районі Чунціна Лянцзян (Дві ріки) було збудовано національну промислову базу з будування авіадвигунів. Згідно з планом, база займає 5 км2 площі й потребує інвестицій 250 млн доларів. Офіційно будівництво бази почалося наприкінці 2015 р. і планується, що в 2017 р. вже буде вироблено перший двигун. Будівництво в Чунціні підприємства військової промисловості на спільному капіталі має важливе значення як для торговельно-економічного співробітництва, так і для політичних відносин між двома країнами. Зареєстрована спільно містом Чунцін і корпорацією SKYRIZON компанія Chongqing Tianjiao (Skyrizon) Aviation Power Co., Ltd. буде займатися розробкою і виробництвом авіаційних двигунів саме для військових потреб, а також зможе постачати для військової промисловості Китаю двигуни для важких гвинтокрилів і турбогвинтові двигуни середнього розміру. Оскільки оборонна промисловість є осердям промислового виробництва і має велике політичне значення, такий крок є стратегічно важливим і означає, що політична взаємодовіра між двома країнами досягла небувало високого рівня.

Економічні виклики для ініціативи «Один пояс, один шлях» на теренах України та шляхи їх подолання

Криза, що розпочалася в Україні у 2014 р., виявилась не тільки політичною, геополітичною та охопила сферу безпеки, вона також виявилася й серйозною економічною кризою. Крім сільського господарства, решта галузей промисловості – чи то традиційні, як переробка сировини та авіаційно-космічне виробництво, чи то нові, як Інтернет, інформаційні технології чи фінансове обслуговування, – зазнали на певний час фіаско.

Насамперед, тут слід говорити про високий тиск інфляції, спричинений зростанням цін на енергоносії. У грудні 2013 р., після того, як Україна відмовилась підписувати угоду про асоціацію з ЄС, Росія знову знизила ціну на газ для України за куб м – з 400 доларів до 268,5 доларів. 31 березня Державна Дума Росії прийняла закон, яким скасовувала низку угод, підписаних між Україною і Росією, що стосувалися перебування російського чорноморського флоту на території України. Новий уряд України нічого не міг вдіяти проти раптового підвищення цін на газ з боку Росії, і життя звичайних людей значно погіршилось у зв’язку з різким підвищенням цін на енергоносії. На початку 2015 р. в Україні на 28,5% зросли споживчі ціни, зокрема вартість продуктів харчування, що користуються щоденним попитом, виросла на 29,9%, а ціни на воду, електроенергію й природний газ піднялися в середньому на 34,6%, вартість проїзду в громадському транспорті підвищилась на 42,7%, а ціна ліків піднялась на 50%. Якщо говорити про європейців, то в 2015 р. вони віддавали на житло й суспільні послуги одну чверть усіх своїх видатків, що становило 13,4% європейського GDP. У порівнянні з цим, витрати звичайної української родини на зазначені послуги складали аж половину всіх їх видатків. Агенція Укрінформ оприлюднила 30 листопада дані Державної служби статистики про те, що в перші 10 місяців 2016 р. комунальні послуги в Україні (житлова площа, вода, електроенергія, газ та інше пальне) коштували на 32,4% більше, ніж у аналогічний період 2015 р. Зокрема, найбільше зросли в ціні гаряча вода й опалення – аж на 75,3%, електроенергія подорожчала на 63%, вода – на 30,5%, а газ – на 21,5% (у жовтні 2015 р. збільшення цін становило 42,2%), вартість відведення каналізаційних вод зросла на 20,7%, утримання і ремонт будинку – на 10,7%, а проживання – 7,2% (в аналогічний період 2015 р. зростання становило 10,6%).

По-друге, двостороннє співробітництво не просувалося вперед через серйозне загострення макроекономічної ситуації. Оскільки конфлікт на сході не припинявся, уряд був вимушений постійно підвищувати ціни на комунальні послуги, тож економічна ситуація в цілому дуже погіршилась на тлі панування інфляції і падіння курсу гривні. Голова Нацбанку В. Гонтарєва сказала, що «2014 р. був найгіршим з часів Другої світової війни – цього року зростання української економіки скоротилося до 7,5%». За словами В. Гонтарєвої, через погіршення ситуації з золотом та валютними резервами, «такого важкого року наша країна не переживала, принаймні, з часів Другої світової війни». У 2014 р. курс гривні впав на 50%, у 2015 – знизився ще на 33%, у 2016 гривня продовжувала знецінюватись – тепер на 6%. GDP у 2014 р. впав на 6,6%, а в 2015 р. – на 9,8% , і тільки в 2016 р. економіка почала стабілізуватися завдяки зростанню внутрішнього попиту і доволі низьким порівняльним показникам, на кінець року спостерігалося зростання на 2,3%. У 2015 р. темпи інфляції в середньому становили 43,3%, у 2014 р. – 24,9%, а в 2016 р. – 13,9%. За оцінками українського уряду і Нацбанку, зростання споживчих цін у 2017 р. має ще більше уповільнитись – до 8% – 8,1%. Оскільки макроекономіка великими темпами скорочувалась 3 роки поспіль, це не лише завдало серйозної шкоди реальній економіці, але й призвело до масштабної хвилі банкрутств серед фінансових установ, а оскільки гривня швидко знецінювалась, інфляція в Україні трималась на високому рівні і статки населення очевидно знижувались. За таких умов, Україна втратила економічні передумови для участі в економічній інтеграції в регіоні, а також у міжрегіональному співробітництві в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях».

З початком політичної кризи в 2014 р., Україна пережила процес болючих фінансових реформ, але за допомоги IMF і ЄС нещодавно відновила баланс бюджету. Однак з фінансової точки зору на 2017 р. і 2018 р. ще залишається багато завдань, пов’язаних із закінченням реформ. Згідно з підрахунками IMF, тільки з проведенням жорсткої пенсійної реформи можна досягти балансу бюджету і тільки з проведенням повної приватизації землі можна задіяти потенціал сільського господарства, а також привабити в цю галузь достатню кількість фінансів та інвестицій у технології. Однак через політичний вибір та певні історичні чинники, а також обмеження з боку українських аграрних підприємств і партій, ця реформа перебуває в стані невизначеності. Підтримка стабільного курсу гривні також пов’язана зі значними ризиками, що впливають на українську економіку. Наразі зовнішні механізми, що підтримують курс гривні стабільним, відносно послаблені, однак не можна виключати появи «чорного лебедя» на фінансовому ринку. Усім відомо, що постійне збільшення відсотків Федеральною системою США і політика «кількісного послаблення» з боку центральногобанку ЄС становлять виклик для України. Відставка голови Нацбанку України на цьому тлі додає невизначеності майбутньому фінансової політики країни.

Враховуючи політичну та економічну ситуацію в Україні, найприйнятнішим вважається шукати шляхи подальшого просування у тих сферах, де вже склалася двостороння взаємодія. Наприклад, спираючись на угоду про зону вільної торгівлі між Китаєм та Україною, можна пришвидшити розробку угод про охорону інвестицій і торгівлі між цими двома країнами. Завдяки цьому виникнуть можливості для того, щоб ще більше українських товарів потрапили на китайський ринок і в Україні були створені умови для приходу китайських інвестицій.

”Крім того, слід вести справи, виходячи з ринкових принципів і поліпшувати бізнес-клімат. Ініціатива «Один пояс, один шлях» – це план двостороннього і багатостороннього співробітництва, а також вузол взаємодії в рамках гуманітарного співробітництва. Вона не тільки потребує політичної взаємодовіри, але й залежить від ринкових принципів. Основним змістом розбудови «Одного поясу, одного шляху» є інтенсивне економічне співробітництво, і його успіх залежить від ринку, тому слід вести справи відповідно до ринкових закономірностей. В Україні спостерігаються не дуже сприятливі умови для інвестування, йому на заваді стають бюрократична політика і корупція, а угодам про охорону інвестицій для сприяння масштабному інвестуванню бракує підтримки.”

Тому Україні слід поліпшити власний бізнес-клімат й підходити до двостороннього співробітництва з позицій ринку та створювати кращі умови для інвестування і торгівлі. Після здобуття незалежності, умови ведення торговельної діяльності в Україні були доволі відсталими, а політична корупція і бюрократія сильно шкодили економічному зростанню і розвитку демократії. З початком кризи український уряд, очолюваний П. Порошенком, розпочав складний процес політичних реформ і досягнув на цьому шляху певних успіхів. Хоча опублікований організацією Трансперенсі Інтернешнл індекс сприйняття корупції все ще не дуже оптимістичний для України, проте вона трохи піднялась у цьому глобальному рейтингу – зі 144 позиції в 2013 р. до початку кризи, на 135 позицію в 2017 р. Прогрес також спостерігається і в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу, адже згідно з «Доповіддю про глобальний бізнес-клімат», яка щорічно публікується Всесвітнім банком, у 2015 р. Україна піднялась на 16 позицій і виявилась 96-ю серед 189 країн, що були внесені в рейтинг; а в 2016 р. вона була вже 83-ю. Таким чином, порівняно з розвиненими країнами, в України існує ще доволі великий простір для вдосконалення свого бізнес-клімату.