Чи Шаотін. Сучасний китайський живопис

КИТАЙСЬКИЙ ТРАДИЦІЙНИЙ ЖИВОПИС Гохуа (国画) є найпопулярнішим напрямом в образотворчому мистецтві Китаю. Він являє собою особливу систему у світовому мистецтві і включає пейзаж, портрет, зображення квітів і птахів, тварин і комах. Водночас багато майстрів сьогодні відхиляються від сталих канонів, намагаючись продемонструвати власне бачення китайського мистецтва.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТИЛІВ

Iсторія традиційного китайського живопису з найдавніших часів до сьогодення сформуваладва основних стилі: Гунбі (工笔) (ретельна кисть) та Сеі (写意) (живопис ідеї). До 12-го століття стиль Гунбі був домінуючим, а пізніше, з початком епохи Юань (1280-1367) відбулися важливі змiни, пов’язані з приходом у мистецтво групи художників-iнтелектуалів. Вони зайняли стiйку позицiю, що й призвело до того, що все більше художників стали використовувати Сеі.

Фото 1 Чжао Менфу. Монах у червоному одязі, 1304 р. Музей провінції Ляонін, Шеньян.
赵孟頫 “红衣 罗汉 图卷”. 现 藏 辽宁 省 博物馆. (Гунбі)

Пань Тяньшоу 潘天寿 (1897-1971 рр.) — відомий тим, що малював пальцем замість пензля. Після закінчення художнього училища він працював викладачем в училищі Аньцзi, потім став професором Шанхайського та Ханчжоуського художніх училищ. У вільний час він малював картини, які відрізняються великою образотворчою силою й різкими контрастами, композицію він будував відповідно до вимог південно-сунського академічного стилю (використання енергійних мазків, які наносять вологим пензлем у поєднанні з тонкою витонченою лінією). Найбільшою популярністю користуються його полотна “Після дощу”, “Квіти на горі Яньдан”, “В горах після дощу” та інші.

Фото 2 Ма Юань. Навесні на гірській стежці. Створено 1102-1224 рр. Тайбейський музей.
马远 “山径 春行 图”. 作品 由 台北 故宫 博物院 收藏. (Сеі)

Для картин у стилі ГУНБІ є характерною наявність ретельно виписаних контурних ліній, що зображують предмети і дрібні деталі. Зробивши обрис, художник зафарбовує малюнок мінеральними фарбами. Саме в стилі Гунбі працювали митці, які оздоблювали розписом інтер’єри палаців імператора і знаті. Водночас в роботах, виконаних в стилі Сеі, як правило, відсутні чіткі контурні лінії, картини написані нанесенням тушшю фактури зображуваного предмета. Художник набагато більше дбає про передачу емоційного, душевного настрою, аніж про точне зображення деталей. Саме в стилі Сеі працювали художники, які писали експромтом, з натхнення, під впливом миттєвого настрою. Такі картини тяжко піддаються копіюванню та імітуванню. Хоча тут використовують переважно чорно-біло-сірі тони, їм притаманні прихована експресія й непідробна щирість.

ПАДІННЯ ІМПЕРІЇ ТА ЗАРОДЖЕННЯ «НОВОГО ЖИВОПИСУ»

ПОДІЇ 19-го та 20-го сторіччя в історії Китаю (Опіумні війни, іноземна інтервенція, громадянські заворушення та внутрішня нестабільність) катком причавили й мистецтво Китаю. Як наслідок, у 20-му столітті у світі китайського живопису виникла ситуація «ста шкіл», тобто існування різних стилів і напрямків. Одні художники продовжували творити відповідно до традицій минулого, інші – все більше зазнавали нових, в тому числі, західних віянь. Наприклад, творчість таких легендарних митців як Сюй Бейхун, Цзян Чжаохе, Пань Тяньшоу, Лінь Фенмянь, Лі Кежань відіграла велику роль у роки революційної боротьби Китаю. На творчість Сюй Бейхуна 徐悲鸿 (1895-1953 рр.) вплинуло навчання в європейських художніх школах. Він народився в м. Ісинь (провінція Цзянсу) в сім’ї художника-самоука, в 1919 році склав екзамени та вступив на навчання в Париж, подорожував до Німеччини, Бельгії, Швейцарії та Італії, де ретельно вивчав полотна великих західних майстрів. Сюй Бейхун прагнув до реформування традиційної живописної техніки на основі впровадження західноєвропейських елементів. Один з його найбільш популярних шедеврів, який зображає галопуючого коня, вважається зразком поєднання прийомів китайської та європейської манери малювання: перспектива, свiтло-тiневi передачi форми належать до європейської манери живопису; широкi плями та традицiйнi лiнiї демонструють китайську традиційну техніку.

Фото 3 Сюй Бейхун. “Галопуючий кінь”. Сувій, папір, туш. Пекінський музей-садиба Сюй Бейхуна, 1942 р.
徐悲鸿 “奔马 图” 画轴, 宣纸, 墨. 北京 徐悲鸿 纪念馆.

Фото 4 Пань Тяньшоу. Дихання роси. Музей образотворчого мистецтва Гохуа. 1958 р. 潘天寿 “露 气”. 国画 中国 美术 馆藏.

Пейзажист Лі Кежань 李可染 (1907-1989 рр.) був одним з найдорожчих китайських художників, його робота “Тисяча червоних холмiв” була продана за $46 млн. Він народився в м. Сюйчжоу (провінція Цзянсу). Хоча батьки й не отримали пристойної освіти, але намагалися створити всі умови для навчання сина. В 16 років Лі Кежань вступив до приватної художньої школи в Шанхаї, у 22 роки — став слухачем дослідницького відділення Художнього інституту Сіху в Ханчжоу. В 1946 році на запрошення Сюй Бейхуна зайняв посаду викладача в Пекінському художньому училищі. У 50-х роках він малював пейзажі з натури, об’їхав майже всю країну і зробив численні замальовки. Його гаслом було “скласти літопис гір і річок Батьківщини”. Стиль художника характеризувався поєднанням традиції з новаторством, що допомогло йому отримати міжнародне визнання. Він запропонував нову технiку — “разплескання тушi” (по-мо), використовуючи свiтлотiньові рiшення, запозичені з європейського стилю.

Фото 5 Лі Кежань. Кленовий ліс в Данься. 1963 р. 李可染 “丹霞枫林图”

НАЙПОПУЛЯРНІШІ СВІТОВІ ХУДОЖНИКИ КИТАЮ НАШОГО ЧАСУ

Сучасний живопис в Китаї — це сукупність мистецьких напрямків і течій, що виникли у другій половині XX століття. На початку 90-х почав зароджуватися “неорелізм”, найяскравішим представником якого став художник Фан Ліцзюнь 方 力钧, відомий, як «Лиса голова». Його персонажі схожі на безмозких, безвольних гуманоїдів, які навпомацки намагаються відшукати щось значуще для себе в житті. Лиса голова в китайській традиції — ознака дурості і невігластва, миша — символ смерті, метелик і комахи жалять людину, дрібні укуси приносять біди, негаразди супроводжують все життя.

Фото 6 Лиса голова Фан Ліцзюнь

Інший художник — Ло Чжунлі 罗中立, відомий тим, що зображував величезні гiперреалiстичнi портрети на тему тяжкої долі селян. Його найзнаменитіша картина “Батько” (1980 рік) зберігається в Національному художньому музеї Китаю. На картині зображений літній чоловік, у якого надзвичайно реалістично передані емоції і зморшки на обличчі. Схожі картини були продані на аукціоні за $6,5 млн.

Фото 7 Ло Чжунлі “Батько”, 1980 р. 罗中立 “父亲” 布面 油画

Один з найвідоміших сучасних художників — Лао Цзя 老甲, його твори показували в Україні в 2017 році в м. Києві у рамках святкування 25-ї річниці з дня встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР. Справжнє ім’я художника — Цзя Хаої, він народився під час японсько-китайської війни в 1936 році. В його юності, під час навчання, радянські школи мали певний вплив на формування китайських художників. Цзя Хаої, згадуючи, каже, що був до глибини вражений романом Миколи Островського “Як гартувалася сталь”. “Найдорожче в людини — це життя. Воно дається один раз, і прожити його потрібно так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, Щоб не палила ганьба за дріб’язкове минуле», — говорить художник в одному з інтерв’ю.

Твори Лао Цзя наповнені відвагою, виразністю, духом та величністю. Вони залишають відчуття прихованого сенсу сучасності. Він вважає: «безмежне серце творить необмежене мистецтво».

Фото 8 Лао Цзя «Багряне сонце», 1999 р. 老甲 红日

Пейзажі Лао Цзя характеризуються простотою, розумом та силою, яка схожа на великий гірський потік. У його роботах гори малюються за допомогою декількох темних плям, що перетинаються вертикально і горизонтально між собою, цим передаючи дух гори, нібито створюючи «свідомість Всесвіту». В них відчутно присутність канонів та авторської новизни, його індивідуальність та сильний національний дух.

Фото 9 Лао Цзя «Човен Чжуан-цзи», 1989 р. 老甲庄子之船

Підсумовуючи, можна зазначити, що китайський живопис залишається модним та розвивається і сьогодні. Період революційної боротьби Китаю та західні стилі видозмінили його, багато художників закликали порвати з методом сліпого копіювання зразків минулого та розпочати пошук нових творчих шляхів. Це призвело до появи різних напрямків сучасного живопису. Становлення нової художньої парадигми є спробою пошуків виходу з новітньої кризи цінностей. Постмодернізм пов’язує майбутнє з визнанням альтернативності, мінливості, поліфонічності розвитку й відкритості людини до постійних трансформацій.

У 20-му столітті мільйонне тиражування творів мистецтва, виникнення «віртуальних музеїв» на веб-сайтах, розвиток міжнародної виставкової діяльності, просвітницького туризму залучають до світу культури масового споживача, що перетворює світ на «музей без стін». З одного боку, це розширює звичні культурні орієнтири, з іншого — стимулює зростання індивідуального культурного потенціалу кожного через залучення до багатобарвного світу мистецтва. Фахiвцi передбачають, що за лічені роки термін “азiатське мистецтво” вживатиметься так само широко й часто, як сьогоднi “захiдне мистецтво”.

Відомості про автора:
Чи Шаотін, художник, каліграф, викладач образотворчого мистецтва, член Громадського клубу культури Китаю (м. Вейфан).